Ірма Вітовська: «Я й не думала «йти в театр»

 |  Валентина Шурин   4252  

Інтерв’ю з популярною українською актрисою Ірмою Вітовською

Ірма Вітовська найбільше полюбилася глядачам у ролі Лесі із телесеріалу «Леся + Рома». Після його виходу на телеекран актриса прокинулася популярною. Запам’яталися також її внутрішні перевтілення в образ Едіт Піаф, Томаса Андерса, Дженіфер Лопес, Ніни Матвієнко, Михайла Поплавського у телепроекті «Шоумастгоуон».

Нещодавно на кілька днів приїжджала до Львова, де знімалася в ролі Ольги, дружини Петлюри, у фільмі режисера Олеся Янчука «Таємний щоденник Симона Петлюри» (кіностудія ім. Довженка).

Затишне кафе на початку вулиці Пекарської (де ж іще зустрітися двом галичанкам за філіжанкою ароматної львівської кави?!). Річ в тім, що народилася Ірма в Івано-Франківську, вчилася на акторському факультеті Львівського державного музичного інституту (нині – Національна музична академія ім. Лисенка), а працює актрисою Київського академічного молодого театру.

Слухаю актрису і по-доброму дивуюся: звідки в цієї тендітної жінки така потужна енергетика, стільки сили духу?! Знімається в кіно, грає в театрі, бере участь у телевізійних шоу, ще й благодійністю займається?! Ще вона – любляча матір (виховує шестирічного сина Ореста), кохана дружина (живе у щасливому шлюбі з Віталієм Ванцом).

Iрма Вітовська

Ірма Вітовська з Віталієм Ванцом

Про особисту фінансову допомогу воїнам АТО, улюблені львівські кнайпи, педагогів-заньківчан – в інтерв’ю заслуженої артистки України Ірми Вітовської.

– Ірмо, як на мене, що довше Україна у стані війни – то більше проукраїнських фільмів, телепередач…

– Добре, що починаємо показувати українські історичні постаті, іменами яких спекулювала радянська влада. Постаті Мазепи, Петлюри, Бандери, Шухевича при совєтах показували як фігури демонічні, щоб стерти в нащадків пам’ять про них і спотворити до них ставлення. Так, вони теж робили помилки. А хто бере на себе відповідальність за долю країни, суспільства, тому менше пробачають. Роль Ольги – дружини Петлюри – драматична. Самотня жінка опиниться у Франції, на 33 роки переживе чоловіка і на 18 – доньку Лесю, яка помре на сухоти. Перед цими постатями достойно зняти капелюх.

– «Леся + Рома» став чи не найулюбленішим народним серіалом. Чому ж чимало сучасних фільмів низької якості?

– “Леся + Рома” (129 серій) – перший україномовний комедійний серіал. Знімали чотири роки. У 2008-му вийшов у прокат. Його купили понад 30 країн світу. Був популярним, зокрема, в Ізраїлі, Прибалтиці, Середній Азії. Українська та французька версії, до слова, визнані найкращими.
Щодо сучасних серіалів. Знаю багатьох телевізійних менеджерів, які переїхали з Росії. Хіба за два-три роки вони опанували сучасну українську літературу чи класику?! Беруть великі сумніви, що ними перечитаний Сергій Жадан, Юрко Андрухович, Тарас Прохасько, Юрко Іздрик, Андрій Кокотюха, Оксана Забужко… Щоб зрозуміти ментальність українця, його інтелектуальний рівень, всі твори, що є на сучасному літературному ринку, повинні бути ними проштудійовані…

– Правда, що живете на два міста: Київ та Івано-Франківськ?

– Від 1998-го до 2004-го у Київському академічному молодому театрі зіграла, може, 15 ролей. Потім з репертуару “випала” (спочатку зйомки, потім – народження дитини). Тепер відіграю виставу в Академічному молодому театрі — їду в Івано-Франківський музично-драматичний. Художній керівник цього театру, режисер Ростислав Держипільський (мій однокурсник і соратник по баченню мистецтва і театру зокрема) запросив мене зіграти в “Оскарі…”. А в “Гамлеті” затвердив на роль Гертруди.

– Знаю, створюєте ляльки-мотанки, а кошти від їх реалізації передаєте в АТО…

– Цьому народному мистецтву років десять тому мене навчила київська майстриня Олена Орєхова. Створюю ляльки-мотанки переважно на подарунки «від Ірми Вітовської». Мої лялечки – у Святослава Вакарчука, кінорежисера Анатолія Матешка, письменників: Лариси Денисенко, Олександра Ірванця. І по світу роз’їхалися: в Канаду, Німеччину, Польщу. У 2014-му, коли на сході України почалася війна, 52 ляльки-мотанки продала на аукціонах. Майже 63 тисячі гривень передала в АТО…

– Більшу частину зароблених грошей за зйомки у фільмі «Пограбування по-жіночому», до слова, ви також віддали на лікування поранених.
Ірмо, у студентські роки ви вчилися на факультеті заньківчан. Народний артист України Богдан Козак викладав акторську майстерність, а заслужена артистка України, нині покійна Любов Каганова – сценічну мову. Що запам’яталося?

– Богдан Миколайович поправляє здоров’я в одній з київських клінік. Дасть Бог, скоро прогуляємось з ним по парку попід руки. Богдан Козак – Учитель від Бога. Навчив мене ремеслу, яке дає мені стимул жити і творити.

З іменем Любові Яківни пов’язані найтепліші спогади. Називали її «мама Люба». Хто би з якого міста не приїхав до Львова, йде до Любові Яківни. Нема де заночувати? На вулиці не залишишся: Любов Яківна стіл накриє, постелить, погомонить з тобою, ще й анекдот розкаже… Завжди була легкою на підйом. Ми, її студенти, постійно приходили до неї додому. Любила тусуватися з нами. Любов Яківна відійшла у кращий світ у 84 роки. В останні роки її життя я приїжджала до неї, готувала поїсти, годувала її. В оселі Любові Яківни познайомилася з її рідною сестрою Лідою, яка приїжджала з Донецька.

– Професія актора великих статків не приносить. Чи багато ваших однокурсників полишили професію?

– На курсі нас було восьмеро: три дівчини і п’ять юнаків. Заслужені артисти України Олександра Люта і Юрій Чеков працюють акторами в театрі Заньковецької, Павло Харчук – у Першому українському для дітей та юнацтва, народний артист України Ростислав Держипільський очолив Івано-Франківський театр. Одна однокурсниця виїхала до Америки і там займається творчістю. Лише один юнак полишив мистецтво, – відкрив власну справу.

– В яких кафе у студентські роки любили пити львівську каву?

– Любила посидіти в «Італійському дворику», ресторані «Купол» на вулиці Чайковського, «Синій пляшці» – на Руській. Зараз відкрилося так багато кнайп, деякі – на дахах старого Львова. Ми студентами про таке могли лише мріяти.

– Батьки не були проти акторського фаху?

– Я й не думала «йти в театр». У шкільні роки займалася в театральних гуртках, але по-справжньому захоплювалась геральдикою, складала генеалогічні дерева родин. Два роки поспіль поступала на історичний факультет Прикарпатського інституту імені Стефаника. Не поступила і пішла в комерційні структури (працювала і в кіосках, і в крамницях). Пригадую, як приємно було отримувати першу зарплату (на той час заробляла великі гроші) і самій нею розпоряджатися. Отоді і постав вибір: ще раз «штурмувати» історичний факультет чи стати бізнес-леді? Тим часом, від батьків постійно вислуховувала: «Подумай, Ірмо, а далі що?». «Щоб ви мене більше не допитували, – казала батькам, – йду на акторський». І поступила на курс Богдана Козака при Львівському державному музичному інституті, де здобула освіту актриси драматичного театру.

– Як ставитесь до пліток про себе?

– Про відомих чи популярних людей постійно говорять. Якщо на вулиці живе «видна» пані, про неї пліткуватиме вулиця. Обіймає посаду в невеликому містечку – пліткуватиме містечко. А якщо на виду у всієї країни, то відповідно… Плітки – це людські слабкості. Та, якщо тебе обмовляють, а ти Богу душу не винна, це вже свідома диверсія. Важливо вміти ігнорувати таких людей і їхні побрехеньки. Вихід емоціям даю лише вдома. У товаристві не дозволю собі показати те, що на душі. На людях навчилася триматися, мовляв, усе гаразд.

– А до заздрощів?

– Остерігаюся їх. Заздрість — дочка зла. Страшна риса, яка дає відчути себе ущемленим, нелюбимим, меншовартісним. Погодьтеся, лише на безлюдному острові можеш по-справжньому почувати себе королем…

– У вас є оберіг?

– Є. Який — не скажу.

– Торік втретє вийшли заміж. За Віталія Ванца…

– Перший студентський шлюб тривав недовго. З другим чоловіком Володимиром Кокотуновим (актором Київського академічного молодого театру. – В. Ш.) прожили 17 років. У нас народився син Орест (йому шість років, мріє стати лікарем або палеонтологом). Торік стала на рушничок щастя з Віталієм. Усіх своїх чоловіків поважаю, з усіма в добрих стосунках. Нікого ні в чому не звинувачую. Просто так іде мені по життю…

Анекдот від Ірми Вітовської для читачів «ЛГ»:

“Розмовляють Ердоган і Путін. Ердоган: «Володю, я тебе відразу попереджаю: навіть малоосвічений турок знає, що Роксолана – українка».