Тільки кліщі й комарики, тільки хардкор!

Привіт, літо! Привіт, полунички-сунички-аґрус-черешні-малина-абрикоси! Привіт, сонечко! Привіт, комарики…

 |  Ліля Криницька   4333  

Я – дитина сільська, призвичаєна до всього, а от Еліана – майстерно закочує свої дівчачі очка при першому ж погляді на мураху чи бджолу.

– М-а-а-а-а-а-а-м-о! Дзьбілька! Дзьбілька! Я боюся, прозени!

Вона, направду, лементує, і в її очах − жах. І для тієї бджоли вже може бути просто справа честі таки шпигнути малу крикуху, щоб недарма верещала. Але я вірю, що цього не буде. Якось не склалося у нашій родині, щоб укуси комах минали безслідно. Найдужче страждають мої батьки і брат, які мають удома невеличку пасіку, добре зазналися з медоносками, а проте бувають інколи покусані ними, що аж «швидку» кличуть.

І от на прогулянці в садку щось добряче погризло Елю. Вдома, переодягаючи доньку, я виявила під шкарпеткою рівний рядочок укусів навколо ноги вище кісточки. От ніби як хтось ліз і гриз, ліз і гриз. Комар так не зміг би, може, руда мураха? Вони жалять неабияк, я зі свого дитинства пам’ятаю, як же то пече! Еленя каже, що їй там щось чухалося, ніби лоскотало, але вона не зрозуміла, що треба відкотити шкарпетку і вигнати на волю злу заблукалу кусючку. Ми поговорили й лягли спати. А вночі нога спухла – стала завтовшки як дві докупи, шкіра пашіла, тіло довколо ствердло, посиніло. І по всьому тому набряку висипали дрібні водянисті пухирці. Почався біль і плач. Зранку Ель уже не могла стати на ногу. Так розпочався наш день відпочинку і свята, день, на який ми мали багацько планів і радості. Чи можна від такого застрахуватися? Ні. За тижнів три перед тим дитину двічі за руку вкусив комар. Сліди – дві гульки – досі так і не минули.

Розказую вчора про ногу знайомій, а вона відразу: «То твоя вина, бо ти не перестрахувалася». Як? «О, всемогутні репеленти», – каже вона І тут я уявила, що цілодобово пшикаю, мащу, обливаю дитину спеціальними смердючками, щоб порятувати її від навали усіх на світі комах. То я, звісно, перебільшую, але якщо мураха покусала в центрі міста вдень, а комар у дідуся і бабусі вдома – то таки-так, треба цілодобово умащувати Еліану. Або «збитися» і просто реагувати за фактом.

До слова, у ліс ми таки брали відлякувач кусючок – суміш ефірних олій, яких вони не надто люблять. У мене два роки тому був купований французький репелент із розпилювачем − спеціальна «дитяча» натуральна формула. От, прочитавши її на банці, я зробила собі таке саме вдома: олії лемонграссу, бергамоту, герані, лаванди, гвоздики і чайного дерева додала у воду і накалапуцяла в баночці з розпилювачем. Суміш вийшла термоядерна, за всіма описами, її бояться більшість відомих нам комах, а до невідомих ми наразі не ходимо-не їздимо. Перші походи в ліс із пшикавкою минули без ексцесів, потім я кілька разів диво-лякалку забувала, але теж минулося без укусів (може, збіглося, а може, в комарів не було настрою до Еліани). А потім її почали гризти всі, хто траплявся на шляху. І от я відшукала вдома куплені минулоріч олійки і нині знову буду чаклувати над жахачкою усіх крилатих і ногатих. Еліана пройшла детальний інструктаж, як діяти, коли її щось кусає, лоскоче, лякає чи просто марширує по її руках-ногах-тілу. А я отримала досвід і маю докладну інструкцію, як діяти в разі, якщо халепа вже сталася.

Такі історії змушують задуматися: запобігати всьому на світі чи діяти за фактом? Я впевнена, що скрізь соломки не підстелиш, від усього не застережешся, але можна виокремити якісь правила чи важливі зауваги собі для майбутнього. До прикладу, попри спеку, в ліс ми йдемо в закритому одязі.

Нехай це буде тонюсінька сорочка, але на довгий рукав, легенькі штанці чи легінси, але щоб сягали кісточки, а там гарно стикувалися зі шкарпетками. Над цим можна довго кепкувати, але минулоріч ми мали таку предибенцію у сихівському лісі, що годі спокійно згадувати.

Домовилась я з чудовою фотографом Лесею про фотосесію на природі. Поїхали ми в ліс ожину їсти і вдалі кадри ловити. Обоє з Еліаною у шифонових жовтих сукнях, у босоніжках, з голими руками-ногами. Передобідня пора, сонячно, тепло. Ми з годину гуляли зарослями, сміялися, фотографувалися. А по тому всьому на галявинці сіла я дитину погодувати. Й обімліла: на сукні було з десяток дрібнюсіньких кліщиків, у мене на грудях два більші, в Елі в пупові – один, на ногах ще три. Леся зблідла, бо ще такого не бачила: загалом ми тоді зняли з Елі п’ять і з мене дев’ять кліщів. І це щастя, що помітили їх одразу, а не за якийсь час, бо було б привіт, Лайме☹

До чого я веду? Старатися запобігти, звісно, передусім. Але якщо раптом не вбереглися, то діяти спокійно й виважено, без істерик і закочування очей, як моя донька. Покусали комарі? Мурахи? Що я роблю? Спостерігаю, не даю розчухувати (якщо це можливо), якщо починається набряк і місце червоніє, твердіє – даю препарати, які це знімають, якщо робляться пухирці і вони лопають – змащую антисептичними мазями. І багато та довго пояснюю доньці, що відбувається і чому ми так чи інакше діємо, які можуть бути наслідки, якщо розчухати, занести бруд у ранку (це трохи стримує її «запал» нашкодити самій собі). З кліщем трохи інша історія: лікарі рекомендують дослідження, чи не є перенощиком хворіб малий шкідник, а вже тоді, залежно від результатів, способи реагування. Ми на аналізи свої знахідки не возили, бо зняли з тіла їх швидше, ніж вони прикріпилися по-серйозному, але якщо кліщ пробув на тілі довше доби – ризик отримати неприємності значний. Але насправді найдужче мене лякають можливі укуси бджіл, бо я з дитинства пам’ятаю свій страх від побаченого, коли в тата як прояв алергічної реакції на бджолину отруту стався набряк Квінке. Тоді його заледве витягли з того світу, бо вкусила комаха тата за шию…

Нині Еля вже у садку, а вчора ввечері, коли набряк трохи зійшов і біль минув, нестримно стрибала. Зранку вона довго розглядала свою ногу і сказала:

– Глубаси_ такий 🙂 (грубасик).

А дорогою в садок дуже допитувалася, чому ж та нечемна мураха так погризла її. І видавала свої версії того, що сталося:

– Мозє, я в її хат_у (хатку) нозьою стала? А мозє, вона плосто заблудилася у мене в хельпепоцьці?