Легендарна “Ватра”: спогади учасників про те, як за Союзу вдавалося пропагувати українське

28 травня виповниться 17 років від дня смерті відомого українського композитора, народного артиста України, художнього керівника і соліста вокально-інструментального ансамблю “Ватра” Львівської обласної філармонії Ігоря Білозора. Композитор залишив у спадок понад сто різножанрових пісень що увійшли до репертуару відомої в колишньому Радянської Союзі і за кордоном “Ватри”.
 |  Валентина Шурин   9902  
Варта

Її солістами були: Оксана Білозір (екс-міністр Міністерства культури України), Мар’ян Шуневич, співали також Ігор Богдан, Віктор Морозов (молодшому поколінню більш відомий як перекладач серії книг про Гаррі Поттера Джоан Роулінг).

9 травня 2000 року біля кав’ярні “Цісарська кава”, що у Львові на проспекті Шевченка, легенду української естради Ігоря Білозора жорстоко побили, бо своїми піснями групі відвідувачів заважав слухати російський блатняк. Три тижні в реанімації композитор боровся за життя…

Чому за часів Союзу ватрівчанам забороняли співати пісні на слова відомого поета Богдана Стельмаха? Чому музичний фільм “Ватра” кличе на свято” телевізійні клерки наказали знищити? За що під час гастролей в Афганістані партійний чиновник загрожував Оксані Білозір… “смертним вироком”? Спогадами діляться екс-музиканти “Ватри” Юрій Кедринський (ударні інструменти) та Андрій Береза (гітара).

– То за що “совєцька влада” “Ватру” цькувала, а Ігоря Білозора кілька разів відсторонювала від керівництва ансамблем?

А. Б.: За 21 рік існування “Ватра” пережила дев’ять доган і кілька звільнень з роботи, насамперед Ігоря Білозора. В наказі зазначалося: за політичну диверсію. В чому нас тільки не звинувачували: націоналізмі, релігійності, консерватизмі… Сміливі сучасні ритми оцінювали не за мистецькими, а за політичними критеріями.

Концерт на заводі імені Леніна. Нас змусили підготувати програму під назвою “Ключі братерства”. Ми, як годиться, концертну програму здали (інакше не мали б права виступати). Перед концертом до глядацької зали увійшли чиновники з програмками. Дивимось: сіли в першому ряді і по затвердженому списку перевіряють, чи будемо співати те, що затверджено (щось на зразок “Я люблю тебя, Россия, дорогая моя Русь”). За кулісами радимося, що робити, і вирішуємо співати пісні з власного репертуару. Ми з таким ентузіазмом почали грати концерт, що на другій чи третій пісні комуністичні клерки (чоловік, може, двадцять) встали і демонстративно вийшли із зали. Люди їх освистують, а нам — аплодують…

– Ви виконували заборонені пісні на слова поета Богдана Стельмаха. Як влада ставилася до цього?

А. Б.: Пригадую, 1980 рік. Приїжджаємо до Криму на гастролі. Налаштовуємо на сцені апаратуру. Дивлюся: чоловік у нейлоновій сорочці, при краватці, з портфелем мало не біжить до нас. Надворі спека. На його обличчі піт — градом. Прибігає той комсомольський клерк і каже нам підписатися під якимось документом. З’ясувалося: можемо грати все, окрім пісень на слова Богдана Стельмаха. Ми збентежені. А у відповідь: ви ж музиканти, щось придумаєте.

Ю. К.: Потім почалася ціла епопея заборон. Не можна було грати і одного, і другого, і третього… Як викручувались? Пісні Стельмаха озвучували як народні. Можновладці знали про це, але якось закривали на це очі.

– “Ватра” двічі побувала в Афганістані. Під час перших гастролей між Оксаною Білозір і військовим клерком, здається, конфлікт розгорівся…

– Ю. К.: По це співачка згадує у книзі “Біла зірка України. Невигадані історії з життя Оксани Білозір” Анжеліки Рудницької. Оксану та Ігоря викликали у Львівський військкомат. Там сказали: Будинок Радянської армії провів анкетування серед військовослужбовців, яких саме артистів вони хотіли б бачити у своїх частинах. Дуже багато замовлень на приїзд “Ватри” і зокрема Оксани Білозір. Чоловік у військовій формі металевим голосом “радив”: “Не відмовляйтеся, спочатку все обдумайте”. Це означало: якщо не поїдете, вашому колективу перекриють кисень. І ми поїхали… “на війну”. В подружжя Білозорів, до речі, тоді вже Андрійко народився.

Після приземлення в Кабулі ватрівчан посадили в автобус. Військовий приніс п’ять чи шість автоматів: “Будуть стріляти — відстрілюйтесь! Автомати із запобіжників уже зняті”. Ніхто не питав, чи вміємо стріляти. Хочеш зберегти собі життя — відстрілюйся…

Конфлікт між Оксаною Білозір і військовим комуністом розгорівся у Баграмі. Військовий чиновник висловив Оксані претензії, що “Ватра” співає українською, мовляв, у радянській армії розмовляти треба лише російською. Оксана сказала, що в Афганістан у своїх анкетах її запросили українські солдати, які хочуть чути пісні рідною мовою. Такої зухвалості чиновник не очікував. “В Руху ее! – гаркнув”.

Кішлак Руха – в ущелині, криваве місце… Погрози військового чиновника були на смертний вирок. Словесна перепалка тривала… Ватрівчани завмерли. Чиновник написав рапорт про те, що Оксана Білозір — націоналістка.
Приїхали до Львова. Секретар Львівського обкому партії з ідеологічної роботи Дмитро Яремчук викликав Оксану “на килим”. “ В Афганістані у вас були проблеми… Ви некоректно поводилися. Щоб надалі могли вільно співати, мусите ще раз поїхати на гастролі в… Афганістан”…

“Ватра” поїхала туди ще раз у 1989-му. За ці екстремальні гастролі Оксану Білозір нагородили чотирма медалями. Отримала посвідчення воїна-інтернаціоналіста. Цього ж року їй присвоїли звання заслуженої артистки України.

– Повернулися з Афганістану — і вас відразу відправили в Чорнобиль…

– А. Б.: Після Афгану ми були налаштовані на обіцяну довготривалу відпустку. Раптом нас викликають у філармонію. Ну, думаю, премію, нам випишуть. А там кажуть: “Наказ партії: через годину їдете до Чорнобиля. Автобус уже чекає”. Це було у 1986-му, відразу після вибуху на атомній електростанції. Ігор Білозір побіг в управління культури заявити: не поїдемо, бо щойно з Афганістану повернулися, і нам відпустку обіцяли.

Стоїмо біля філармонії. Раптом виносять наказ: “Звільнити всіх за списком за політичну диверсію”. Адміністратор філармонії кинув, що після такої статті у трудовій книжці нас навіть у двірники не візьмуть. “Добре, — кажемо, — поїдемо раз партія сказала, але тільки з вами”. Директору філармонії, адміністратору, партійцям не було куди подітися, і вони поїхали з нами.

– Чи великі прибутки “Ватра” приносила Львівській обласній філармонії?

А. Б.: Згадується початок нашої творчої діяльності на автобусному заводі у далекому 1977-му. Ми з Оксаною та Ігорем поверталися з репетиції, йшли через залізничне полотно на Персенківку. Потім зупинялися на розі вулиці Панаса Мирного і ще довго говорили про музику. Одного разу Ігор сказав: “Андрію, хочу створити українську “АВВА”. Йому це вдалося.

Очолив “Ватру” у 1979-му. Репетиції проводили в 19-му класі Львівської обласної філармонії. Фінансовими зборами від концертів в Україні, Канаді, США, Угорщині, Німеччині, Польщі, Середній Азії колектив давав колосальні заробітки філармонії. Ми не заробляли багато грошей, – 10-15 рублів з концерту. Але щоб українська пісня звучала якісно, купували в іноземних гастролерів дорожезні музичні інструменти. Тому жили постійно в боргах.

– Музичний фільм “Ватра” кличе на свято”, знятий у грудні 1981-г в Шевченківському Гаю, комуністи наказали знищити. Як вдалося врятувати фільм?

Ю. К.: Оксана Білозір тоді носила під серцем сина Андрійчика. Телевізійні чиновники мали винести своє резюме: переглянули відзнятий матеріал і висловили категоричне “Ні!”. “Ватру” звинуватили у пропаганді Різдва. Київ це підтвердив. Фільм наказали розмагнітити. Але в той час у Трускавці відпочивав якийсь високопоставлений московський чиновник. Автори фільму привезли його до Львова і показали своє творіння. Чиновнику фільм сподобався. Він зателефонував у Москву і порадив продемонструвати “колоритне українське святкове кіно” на головному радянському телеканалі.

Прем’єра музичного телефільму (знімало Львівське телебачення) відбулася 1 січня 1982 року і увінчалася шаленим успіхом. Спочатку показали на Московському центральному телебаченні, потім — по українському. Саме після цієї прем’єри “Ватра” стала популярною і в Україні, і Радянському Союзі.

А. Б.: Цікавий випадок. Напередодні зйомок до Ігоря зателефонував співак, композитор Павло Дворський, мовляв, як фільм знімати з новорічними піснями, надворі — жодної сніжинки. Білозір йому: “ Що ти хвилюєшся, Павле, завтра буде повно снігу, я гарантую”. На ранок справді снігу насипало, ще й морозець вдарив. Що цікаво: через день після зйомок пішов дощ, і сніжні кучугури… розтанули.

– В 1990-му Оксана Білозір пішла зі сім’ї та “Ватри”. Створила ансамбль “Оксана”. Як працювалося зі співачкою?

Ю. К.: Михайло Хвойницький, який знімав усі музичні кліпи за участю Оксани Білозір, казав: “Справжня трудяга. Маленька і стійка. Скільки треба дублів — стільки й працювала. Не боялася лізти ні у воду, ні на місточок через бурхливу гірську річку. Працювати з нею — одне задоволення”.

Остап Стахів, Олег Кульчицький, Мар’ян Шуневич, Ігор Курач, Зеновій Левковський, Олександр Загороднюк музичну діяльність продовжують у Львові. Ігор Богдан – в Канаді, Ігор Лесько — Німеччині, Юрій Луценко — США, Олександр Хвостов — Великобританії. Ще в 1990-х Ігор казав: “Розумію хлопців, які пішли з “Ватри” шукати кращої долі, заробітку. Ні на кого не тримаю зла, бо вони — професіонали. Ми — ватра. Щоб палати, потрібні дрова”…

Між ватрівчанами та Оксаною — найтепліші стосунки. Минулими роками часто зустрічалися з нею. З 2014-го, коли Оксана почала визволяти воїнів з російського полону, – рідше. 14 травня цього року, до речі, Оксана Білозір планує приїхати на святкування 50-річчя Радехівської музичної школи імені Ігоря Білозора.