У Львові можна відчути «Дотик» Анни Атоян

У «Зеленій канапі» відкрилася виставка живопису на шовку

 |  Ярина Коваль   1632  

Тільки не кажіть мені, що у своєму дитинстві, купаючись у ванні (звісно, в кого вона була), ви не намагалися палець ноги запхати в отвір крана, звідки текла вода, й не спостерігали, що стається з водою. Ну, і вашим пальцем на нозі також. Нізащо не повірю.

І художниця Анна Атоян, чия виставка живопису «Дотик» вчора відкрилася в галереї «Зелена канапа», теж не повірить. Бо так робила сама, так робили друзі дитинства, так робили всі відвідувачі виставки, хто на офіційних урочистостях приватно зважився художниці у цьому зізнатися .

«Анна Атоян – представниця іронічного жанру в образотворчому мистецтві – має рідкісний талант – розповісти особисту драматичну історію, – акцентує у своєму слові про художницю директор «Зеленої канапи» Олеся Домарадзька. – Вона могла б писати кіносценарії. Якби слово було її інструментом. Але вона малює на шовку. Її сюжети часто порівнюють з кадрами фільмів. Атоян і справді наче пише ілюстрації до своїх «короткометражок», сповнених почуття тонкого життєвого гумору та драматургії».

І пише так, що глядач уже самостійно, відштовхуючись від її сюжетів, готовий напридумувати чи згадати купу власних історій, що їх можна розвивати вперед чи назад, вправо чи вліво. Зрештою, так із творчістю Анни Атоян було завжди. І в цьому унікальність художниці також. Як і в тому, що цього разу її виставка (до речі, шоста персональна у стінах саме цієї галереї) всуціль романтична. Чи не вперше у житті Анни Атоян експозиція виключно саме на такій емоційній хвилі.

Як зізналася художниця «Львівській газеті», її і саму це здивувало. Однак цього разу власну виставку захотіла зробити саме такою. Інша річ, що неромантична реальність всіляко вставляла палиці в колеса і навіть у певні моменти змушувала Анну Атоян повірити – це їй не вдасться. Але – вдалося. Як скаже на відкритті, завдяки підтримці її мами.

«Буває, що художник і його роботи – цілком різні світи, – взяла слово на відкритті виставки художниця Ольга Кваша. – Але Аня і її твори – явище суцільне. У цьому явищі, крім високого професіоналізму, ще чотири вагомі складові: розум, ніжність, літературність і стильність».

«Люблю Аню за її необтяжливу іронічну присутність, – поділиться враженнями про подію у соціальних мережах  ще один художник Петро Старух. – А найбільше за її тактильність, яка не потребує якогось фізичного доторку. Це щось цілком інше. Це – субстанція, де зорове сприйняття твору тобі посилає матрицю в мозок фіксованими кадрами нашої дійсності, але вже в іншому часовому вимірі. Це як би фото присутності нас в часі, коли нас насправді вже немає, ми вже десь там. Тепер обсервуємо себе ретро наживо на її шовку, що тонко підкреслює ілюзію нашої присутності фотографічною патиною, можливо, присутньою напругою натягу матеріалу на раму, якому притаманна цілком інша стихія. Але тактильна авторка робить це винятково артистично й беззаперечно талановито». Браво!