Чому я так і не стала консультантом із грудного вигодовування

Ліля Криницька

Мама Елі, журналіст, блогер

Зустріла знайому, а вона питає:

– Ти вже консультуєш? Подруга народила, має проблеми з грудьми, їй би хтось підказав, допоміг. Я розказала про тебе.

– Ні, я ніколи не консультувала, не маю відповідної освіти, знань, навичок. Чому ти вирішила, що я можу допомогти?

– Ти ж сама колись казала, що хочеш вчитися.

– Хотіла. І передумала. Навіть почала, але в якийсь момент зрозуміла: не моє, не потягну я тієї роботи.

Ми ще поговорили трошки і розійшлися. А я собі нагадала той настрій, із яким два з половиною роки тому готова була ринутися з головою у навчання, щоб урятувати весь світ. Мені хотілося допомагати іншим, витягати їх із проблем, коли вони самі не мають сил. Мені хотілося, хотілося, хотілося! Я мала стільки натхнення, що його вистачило б на весь світ, здавалося. І мені, відверто кажучи, тоді багато таки здавалося…

 

Майже три роки тому народилася наша Комаха. І тоді ж виникли проблеми з ГВ. Ой, то чи не всі проходять через це, особливо, вперше мами. Але, як я вже зрозуміла пізніше, не всі виходять з тих проблем переможцями. Хтось здається і мучиться потім, хтось згоден на будь-який результат і вважає його добрим, аби тільки не зійти з розуму, хтось, хтось… Варіантів багато, кожна з нас обирає той, який підходить і зручний саме їй. І я обрала свій: допомогу консультанта з грудного вигодовування. Наше ГВ було врятоване. І це настільки надихнуло мене, що я вирішила: йду вчитися, я потрібна світові!) Щаслива наївність, правда?)))

Отож я дізналася, де вчать консультантів, записалася на найближчий он-лайн курс і вже обдумувала, як буду складати іспити при очних зустрічах, обговорила з чоловіком витрати на недешеву науку і мріяла про те, що стану корисною мамам, які хочуть годувати дітей грудьми. Курс мав початися через кілька місяців, якраз був час на підготовку: зібрати гроші, обдумати організацію навчання (хто допоможе з Ель, щоб я не відволікалася під час лекцій). В Елі була лактазна недостатність, і ми якраз поволі виходили з гострого стану, позаду були «швидка», лікарні, десятки обстежень, ночі і дні без сну, крик, крик і крик. Еленя почало усміхатися, я оживала, хотілося жити. Так, і рятувати, як же без того)

Загалом я у житті виступаю за те, що кожен має право сам обирати, де і коли йому помилятися. Я намріяла собі мрію, таку красиву і з романтичним напиленням – це стало моєю помилкою. Дуже часто можна почути: «А от колись ніяких консультантів не було і нічого, вижили». Вижили, звісно, але скільки при цьому годували грудьми, чи легко це далося? Я дивилася на це з такої позиції: якщо я потребую допомоги – шукаю тих, хто може допомогти. І цей момент відкрив мені очі на просту річ, на яку я спочатку не звернула увагу: не всім, далеко не всім потрібна допомога, якщо вони її банально не хочуть! Ми маємо своє уявлення про те, як має все виглядати після пологів. І дуже рідко це збігається з реальністю, але визнати це відкрито, розписатися у власній безпорадності і відверто попросити порад, підтримки чи допомоги – складно, а іноді й непосильно. Зразу в думках починає майоріти прапорець: «Я – погана мама, якщо у мене щось не ок», оточення теж наївно усміхається і підбадьорливо торочить недоречне «тримайся». То як у тому анекдоті: «Тримайтеся, куме, бо вітер драбину забирає». Тримайтеся, звісно за «драбину», тобто за свою позицію, що є, як є, і нічого не вдієш. Свого часу я повірила, що хочу змінити ставлення жінок до власних проблем і їхнього сприйняття: що визнати депресію, якщо здатен її розпізнати, – це сила, а не слабкість; що попрохати допомоги з ГВ – це крок до власного спокою і щастя; що відверто радіти тому, що є ті, хто підкаже і пояснить, підтримає і просто заспокоїть – це розумно; що спробувати щось змінити, не опустивши руки ,– це любов до себе. Я мала єдиний шанс серфити в інтернеті – годуючи Елю і гніздуючись. Вдень, уночі, уночі і вдень. Годинами. І часто просто «зависала» у ФБ в тематичних батьківських групах. І там я отримала перший серйозний стрес: люди – злі. Ні, навіть не так: мами – злі. І здатні заклювати будь-кого, хто не з їхнього кола світогляду. Я ж собі вірила у те, що всі добрі, підказують, допомагають, радять і заспокоюють! Мені цього хотілося, мої гормони цього вимагали. Коли жінки питали: «Що робити, у мене проблеми, дитина відмовляється від грудей, вагу не набирає?», я наївно радила, щоб вони звернулися до консультантів, ті точно порадять і розрадять. А у відповідь отримувала купу бруду: бізнес, це бізнес, який не вартує того, щоб з цими підозрілими жінками без медичної освіти зв’язуватися, бережіть себе – ідіть до лактологів із пологового… На сьогодні я знайома, здається, з усіма консультантами з грудного вигодовування, ці жінки точно не скоро повернуть гроші, витрачені на навчання. Сорі, але кажу про гроші, бо зазвичай скептики починають саме із них, їм здається, що консультанти гребуть тисячі за свої сумнівні поради, тоді коли жінка чекає якоїсь такої допомоги, яка в одну мить вирішить усі їхні проблеми на найближчі сто років. От, щоб зцідили така, щоб аж зорі з очей сипалися або нарадили компресів, після яких одразу з маститом на операційний стіл. Але це все тільки половина правди, на жаль: більшість не готові до того вирішення, яке їм запропонують. Запропонують годувати, а годувати хочуть далеко не всі! Запропонують загніздуватися і бути з дитиною цілодобово, не обмежувати час прикладань, спати разом… Але цього хочуть хіба лише якісь маніячки, правда?! Такі поради не всім до душі, багато хочуть почути те, що вже й так є у них в голові: «забий», щаслива мама – щаслива дитина, тому дбай насамперед про себе; «забий», бо ГВ – це не те, що пам’ятатиме твоя дитина, тому це неважливо; «забий», бо яке кому діло, ніхто не має права диктувати тобі правил ростіння власних дітей; «забий», бо тобі просто не хочеться псувати форму грудей. Стільки міфів і стільки адептів «забий», що й справді – легше «забити»!

Мені у «Фейсбуці» пишуть сотні мам, запитують про лактазну недостатність. Наразі так виглядає, що ми з Ель у Львові, як дві екзотичні мавпочки, яких привезли на виставку: з гострою ЛН не лише не припинили ГВ у немовлячому віці, як радили світила медицини, але й зберегли його досі, понад те – дитина вже вживає весь набіл! Отож, серед інших писала мені у приват і одна мама, яка стверджувала, що страшенно хоче годувати, але от лікарі, такі екзекутори, їй забороняють, чоловік теж проти, подруги кажуть, що вона ненормальна і все в такому дусі. І от ця мама питалася порад, нашого досвіду, але за її описами, у дитини ніякої лактазної недостатності не було і близько. Але я довго з нею переписувалася, пояснювала все те, що змушена була знайти і прочитати, вивчити і випробувати, коли моя власна дитина марніла на очах, а лікарі все торочили про «ти вбиваєш її своїм молоком». Мама питалася, я розповідала, писала їй ночами, а паралельно ще десяткам інших мам. І от в якийсь момент ця мама зникла, на мої повідомлення перестала відповідати. А ще за місяць із хвостиком в одній з батьківських спільнот мене тегнули під скріпами нашої з нею переписки. Паралельно я дізналася з її коментів про власну тупість, обмеженість і повернутість на грудному вигодовуванні у той час, коли весь світ давно уже тим не париться, що такі як я – закомплексовані і нещасні, ми спимо з дітьми, щоб не спати з чоловіками і так далі. Зате вона продвинута і розумна: припинила ГВ, всі щасливі, має час на подруг, а в дитини таки ЛН, бо в неї лоб шершавий і руки та ноги постійно подразнені, тому з тим діагнозом вона вже оформляє інвалідність, оскільки це дасть у майбутньому їй преференції – безкоштовно якісь там ліки, спецгодування і кілька пар взуття на рік! Люди, я не вірила своїм очам! Не через те навіть, що мене привселюдно обхаяли, а через те, що деякі матері настільки розумні і підприємливі, що легко роблять власних дітей інвалідами. Мені було боляче читати те обговорення, де щасливі мами «лактазників» ділилися досвідом, як усе швидко зробити, до кого йти, що нести… І так, вони всі щасливі, що «забили» на поради консультантів і таки згорнули грудне вигодовування. У 21 столітті, коли є можливість знайти будь-яку інформацію, ми і далі шукаємо саме те, що нам потрібно, що хочемо почути: я шукала підтвердження того, що ГВ – це порятунок при ЛН, а дехто шукав про кількість пар взуття, яке перепаде.

Світ зійшов з розуму? Ні, він просто не хоче, щоб його рятували) До мене це дійшло болючим способом і я передумала вчитися на консультанта, бо відчула, що таке волонтерство виїсть мене зсередини. Не потрібно вчиняти добро, завдавати добра, пропонувати допомогу там, де її не хочуть. Нехай сліпі лишаються сліпими, нехай буде зручно мати хворих дітей. Це так жорстоко і так незрозуміло, але це така дурна правда! Кожного разу, приймаючи рішення, яке стосується не лише нас самих, ми беремо на себе відповідальність за тих людей так само, як і за себе. Хай наші рішення будуть мудрими і не травмують. Я завжди стримуюся, щоб не радити нічого, там, де мене особисто не запитують, але тут скажу: якщо ви знаєте когось, кому справді потрібна допомога – не соромтеся, зверніться до консультантів, бо грудне вигодовування – це значно більше, ніж просто їжа, часто – це запорука здоров’я, а іноді – і шанс на життя, єдиний шанс на життя.

  • Ievgeniya Dolgaleva

    Лілія, почула й відчула Ваш біль. Зараз я на тому ж шляху – вчуся на консультанта з ГВ. Хочу бути в цій професії для того, щоб ті жінки, які хочуть мати ГВ, могли знайти до кого звернутися за підтримкою в своєму бажанні та власне за допомогою. І вірю, що все змінюється в житті – може не зараз, може з наступною дитиною чи з онуками, жінки, які не побачили переваг у ГВ, можливо змінять свою думку. Вірю…

  • Yuliya Bilyk

    Чудово написано, можна розширити на всі сфери маминого життя. Черпайте натхнення і витрачайте енергію на потрібних людей!

  • Yuliya Bilyk

    Консультанти потрібні, моє перше годування груддю врятувала Ксенія Соловей. Навіть просто прихід спокійної та досвідченої жінки рятує ситуацію, де половина бубусиних порад просто призвели б до припинення гв. Краще допомогти тим, хто цього справді потребує, навіть якщо йде така побічна реакція в декотрих мам.

Loading...

2-1

Loading...