У Львові стартує цикл лекцій про український авангард

У Національному музеї у Львові ще рік тому започаткували лекторій, присвячений розмаїтим питанням сучасного мистецтва

 |  Ярина Коваль   2382  

Післязавтра стартує новий цикл лекцій. Цього разу – мистецтвознавця та професора Львівської національної академії мистецтв Ярослава Кравченка під назвою «Мистецтво українського авангарду: від неовізантизму до бойчукізму». Перша лекція – «Біля джерел європейського авангарду: група «Renovation Byzantine» – відбудеться уже найближчого четверга о 18 годині за адресою: вулиця Драгоманова, 42.

17078087_1453183394692748_862162877_n

Ярослав Кравченко є автором низки поважних видань про Михайла Бойчука та його сподвижників, а відтак має бути цікаво. Адже цей дослідник бере до уваги не тільки вагомість тієї чи іншої особистості для історії українського мистецтва ХХ століття, а й презентує ці творчі імена як цікавих людей.

Наразі мова буде йти про творчу групу яка голосно заявила про себе у квітні 1910 на виставці в Парижі, запрезентувавши серед робіт понад двох тисяч митців, і свої вісімнадцять «колективних» творів під загальною назвою «Renovation Byzantine» – «Відродження візантійського мистецтва». Авторами цих творів, про які дуже тепло і зацікавлено відгукнулася тодішня преса, були Михайло Бойчук, Микола Касперович та Софія Сегно. Цікаво, що чимало уваги присвятив групі і відомий поет та мистецький критик Гійом Аполлінер, акцентувавши на оригінальності її ідей та творчих пошуків.

Коли говоримо про «неовізантистів» в Парижі, то мова не лише про молодих українських творців у французькій столиці, а й тих художників, які об’єдналися навколо Михайла Бойчука завдяки його силі духа. Принаймні, Ярослав Кравченко в розмові зі мною за іншої нагоди на цьому акцентував особливо, називаючи імена трьох подруг-польок, трьох Софій  – Налепінської, Сегно та Бодуен де Куртене (що до зупинки в Парижі разом здобували мистецьку освіту  в Петербурзі та Мюнхені), вихованця Краківської академії мистецтв Миколи Касперовича, Яніни Леваковської, Гелени Шрамм та Йосипа Пеленського.

«Уявіть собі, що перше захоплення Михайла Бойчука, – розповідав Ярослав Кравченко, – молода польська аристократка Софія Сегно – так перейнялася ідеями свого коханого, що почала разом із ним співати в хорі української громади в Парижі. Правда, коли родина Сегно довідалася, що їхня Софія зустрічається з простолюдином та ще й українцем, був великий скандал. Терміново до Парижа приїхав брат Софії Генріх Сегно, який влаштував великі розбірки і навіть викликав Бойчука на дуель. Однак з такого виклику художник просто посміявся і все завершилося звичайною бійкою. Софію Сегно силоміць забрали до Петербурга, де згодом видали заміж за польського банкіра і подружжя виїхало до Варшави. Однак спогадами про Бойчука Софія Сегно жила усі подальші роки».

Під впливом Бойчука відмовилася від усього польського, перейшла на українську мову спілкування, співала українських пісень, писала українською листи згодом й інша Софія – Софія Налепінська, з якою художник за якийсь час одружився. І хоча останні роки життя з дружиною не жив, зійшовшись зі своєю ученицею Аллою Гербурт-Йогансен ( з якою у них народилася донька, хоча невідомо, чи Бойчук навіть знав про вагітність своєї нової пасії), Софія Налепінська-Бойчук стала єдиною людиною, яка під час допитів у НКВС не сказала про нього жодного кривого слова. Хоча могла, помстившись за завдану їй велику образу та рятуючи власне життя. Вона, як і Михайло Бойчук, була розстріляна у 1937 році.

Тобто Михайло Бойчук (який створив власну творчу школу спочатку в Парижі, а потім у Києві – очоливши на запрошення Михайла Грушевського майстерню ікони і фрески в Українській академії мистецтва – та який мав  велику популярність як чоловік і як особистість), а також усе, що з ним пов’язане, просто не можуть бути нецікавими. А відтак і лекція Ярослава Кравченка також.