Володарка піску

Катерина Дзюба з Дніпра – єдина в Україні художниця пісочної анімації, яка працює на великій сцені

За лічені хвилини на очах у глядачів за допомогою піску Катерина створює малюнки за сюжетами книг, музичними творами всесвітньо відомих письменників та композиторів. Два найбільші проекти – вистава для дітей «Аліса в Країні чудес» Льюїса Керрола, для дорослих – «Пори року» Антоніо Вівальді, з якими художниця пісочної анімації гастролює Україною і за кордоном. Мені пощастило подивитися «Алісу…» у Львівській філармонії.

Алiса

…За кадром звучить диктофонний запис розділів твору. Читає їх сама художниця. Тим часом на великому екрані з-під її рук оживає сюжет твору. З гірки піску під супровід легкої музики змінюються епізоди та персонажі, за кілька миттєвостей один малюнок плавно переходить в інший. Це схоже на живе дійство: за якусь хвилину-дві художниця пісочної анімації перевтілює одні образи в інші, часом у зовсім протилежні, пробуджуючи у глядача уяву та фантазію. Понад годину мисткиня тримала увагу залу, не давала розхолоджуватися навіть найменшим глядачам.
Цю жінку називають українською володаркою піску. Та мало хто знає: вона – професійний музикант і художньої освіти не має.

– Я – випускниця Харківської консерваторії по класу фортепіано (нині — Національний університет мистецтв ім. Котляревського. – «Газета»). Близько десяти років працювала музикантом, – розповідає Катерина, запросивши мене у гримерну. – Якось побачила, як художники створюють малюнки з піску. І собі спробувала. Один малюнок, другий, третій… Бачу – вдається. Спочатку це було моїм хобі. Вдень викладала дітям музику, ввечері вдома малювала піском. І так захопилася, що захотілося свою майстерність показати людям. Однак…

Катерина сумнівалася, чи зможе підкорити публіку, адже пісочна анімація – мистецтво доволі складне. Не кожен талановитий і досвідчений професійний художник наважиться малювати піском: це зовсім інша техніка образотворчого мистецтва, аніж писати картини олівцями чи фарбами. Вимагає швидкого темпоритму, моторики рук, відчуття матеріалу, володіння технікою насипу. І перед жінкою постав вибір: або музика, або пісок. Морально підтримав чоловік Дмитро: «Тобі подобається пісочна анімація, Катю? Твори. Я допоможу організувати виступи у концертних залах». І Катерина ризикнула. Музичну діяльність не полишила – призупинила.

DSC_0776

– Азбуку образотворчого мистецтва я почала опановувати у… 28 років у художній студії для дорослих у своєму рідному Дніпрі, – розповідає мисткиня. – Разом з літніми людьми вчилася малювати фарбами, вдома – піском. Образотворче мистецтво опановувала з нуля. Багато часу приділяла академічному малюнку, вивчала будову тіла людини. І за рік стала лауреатом Міжнародного конкурсу з пісочної анімації. Поважне журі підкорила тим, що за кілька хвилин розкрила серйозну і складну тему – війни. Піском намалювала батальні сцени боїв з багатьма людьми в динаміці. Після перемоги на міжнародному конкурсі вдосконалити майстерність допомагали художники пісочної анімації. Мене почали запрошувати з концертами. Співпрацюю з акторами театру «Квадро-плюс». Усе це доводить: вчитися ніколи не пізно. Вважаю, якщо любиш свій фах і робиш щось з любов’ю – піде, як по маслу.
Жінка пам’ятає свій перший виступ. Страшенно трусилися руки. Навіть побоювалася, що лінії будуть кривими. Однак з першими музичними акордами та створенням пісочних образів оволоділа своїми емоціями – і зал затих в захопленні… Тепер гастролює за кордоном. З нею підписали контракти Німеччина, Франція, Австрія, Туреччина.

DSC_0785

– Професійних художників пісочної анімації у світі – на пальцях порахувати можна, – зауважує Катерина. – У 1969-му американсько-канадська режисерка Керолайн Ліф (засновниця цього виду мистецтва) випустила у світ перший пісочний мультфільм. За часів Радянського Союзу пісочні мультики створювало подружжя мультиплікаторів Олена та Володимир Петкевичі. Відомі сучасні художники пісочної анімації: призер Каннського кінофестивалю Ференц Цако з Угорщини, Ілана Яхав з Ізраїлю. В Україні таких митців близько десяти. Щоправда, працюють переважно в невеликих аудиторіях, арт-студіях.

Катерина зізнається: удома колекціонує пісок. Має близько 20-ти видів: річковий, морський, жовтий, білий, сірий, коричневий, вулканічний (чорний). Малює кварцовим (кожний митець працює зі своїм видом цього сипучого матеріалу). На кожний виступ привозить його один-два кілограми. Що найцікавіше, за допомогою пісочної анімації написала портрет відомого українського живописця Івана Марчука. Роботу сфотографувала, перенесла на полотно і подарувала художникові.

Портрет Iвана Марчука

– Якось після вистави «Пори року» Антоніо Вівальді за куліси зайшов чоловік, – усміхається Катерина Дзюба. – У знайомих рисах обличчя я впізнала народного художника України Івана Марчука. Подарував мені фотоальбом зі своїми картинами, автографом. Сказав такі теплі, доброзичливі компліменти про те, як вправно володію пісочною анімацією. Це для мене – найвища нагорода.

Фото Андрія Куб’яка та з домашнього архіву Катерини Дзюби