Галина Завійська: «Тато на моє запитання про темношкірого зятя віджартувався: «Аби, доню, не москаль»

 |  Валентина Шурин   5953  

Розмова зі співачкою, засновницею дуету «Шоколадка» Галиною Завійською

У дитинстві Галина панічно боялася темношкірих чоловіків. Здіймала істерику, годі було заспокоїти. І коли шість років тому розповіла вдома про створення гурту «Шоколадка», батьки заходились від сміху. Натомість «Шоколадка» стала справжнім відкриттям в українському шоу-бізнесі. Оскільки подібної музичної групи в Україні нема, швидко зайняла свою нішу на сцені. Ще б пак! Темношкірий хлопець співає з білою дівчиною, ще й українською мовою. Екзотика! До цього насамперед підігрівається інтерес глядача. Та чому в Галини Завійської уже четвертий сценічний партнер? Як складаються з ними стосунки? Що дратує її в чоловіках? Про це – в ексклюзивному інтерв’ю співачки, засновниці гурту «Шоколадка».

− Галино, чому часто міняєте сценічних партнерів?

− Це не пов’язано ані з їхніми професійними, ані людськими якостями. Півтора року я співала з нігерійцем Джейкобом (з ним гурт розпочав свою діяльність). Джейкоб одружився з українкою і пішов із «Шоколадки» на піку її слави. Для мене це було, як грім з ясного неба. З цим співаком було нелегко: ми різні за характерами, в кожного, як кажуть, свої мухи в голові. Довго притиралися один до одного. Тим не менше, це не заважало будувати творчу кар’єру. Уявіть, розкрутка, запис нових пісень, популярність… Перша пісня «Хочу літа», яку заспівала з Джейкобом, стала хітом. Кар’єра починала набирати обертів – і раптом… учасник покидає гурт.

Минуло півроку, а заміни вокалістові-афроамериканцеві знайти не могли. Два місяці проводили кастинг, та від долі не втечеш. Якось з продюсером Ярославом Степаником прогулювалися центром Львова. Підходить темношкірий хлопець і цікавиться, де найближче поштове відділення. Найцікавіше – чистою українською мовою. Поясню йому, а сама думаю: може, в гурт запросити?! «Ти часом не співаєш?», − запитую. «У Камеруні навчався у коледжі й був солістом групи», − відповідає. Ян став для нас творчою знахідкою.

Його не треба було вмовляти вийти на українську сцену. Та спочатку були сумніви: чи встигатиме студент факультету міжнародних відносин університету поєднувати навчання зі співочою кар’єрою. Вокал мав добрий, а танцювати не вмів. На щастя, Ян виявився наполегливим і кмітливим. До того ж із феноменальною пам’яттю. Ми швидко подружилися і проспівали разом три з половиною роки. І коли він заявив, що виїжджає до Америки навчатися на магістратурі, я знову пережила шок. Та розумію: випала хлопцеві добра можливість, то чом би не скористатися?!

Третім учасником «Шоколадки» був нігерієць Емануель. Студент фармацевтичного факультету Львівського медичного університету. Володіє грою на кількох музичних інструментах, зокрема, на фортепіано, гітарі. Пише музику (в нього є власні пісні). Бездоганно танцює у стилі Майкла Джексона. Оскільки в Україні був лише кілька місяців, ще погано розмовляв українською. Тож на репетиціях ми не тільки співали, а й працювали над дикцією Емануеля. На жаль, йому складно було поєднувати навчання в медуніверситеті та співочу кар’єру. Емануель познайомив мене зі своїм другом Мішелем, з яким вже співаю півроку. Влітку ми з Мішелем презентували кліп на пісню «Маямі».

Гарно співає, дуже пластичний. Народився і виріс у столиці Камеруну Яунде. В нього є два брати і чотири сестри. Брат і сестра – в Америці, ще одна – в Англії. Наймолодші живуть на батьківській землі. А Мішель залюблений у Львів, навчається на фармацевтичному факультеті Національного медичного університету ім. Данила Галицького.

Мішель з Галиною Завійською

− Хоч один з цих чоловіків залицявся до Вас?

− Коли, наприклад, Яна запитали, як він ставиться до мене, відповів: «У моїх грудях − велике серце, його вистачить на всіх. В Україні такі гарні жінки, що зустрічатися лише з однією терпіння не вистачить». Вони марять українками…

− З Вами ділилися секретами?

− Усі секрети виливають у музику. Пригадую, їдемо з Яном автомобілем на концерт до Луцька. На дорозі – яма на ямі. «Це − просто катастрофа. В Камеруні навіть у найвіддаленішому селі такого нема, − схопився Ян за голову. – Знаю, як достукатись до ваших чиновників, − пісню написати!» Дорогою на концерт ми накидали куплет і приспів, а наступного дня записали на студії пісню «Опа-опа, це зовсім не Європа!».

− Легко з темношкірими чоловіками працювати?

− Найбільше подружилася з Яном. Поліглот: знає сім мов. Повірте, розмовляє літературною українською мовою. Якщо його слухати, не бачачи обличчя, не скажеш, що африканець. Одного разу на радіо йому (як іноземцю) запропонували прочитати в ефір новини українською. Зачитав такою літературною мовою, що звукорежисер зупинив запис і попросив зробити це… з невеличким  акцентом.

Часом навіть вставляв галицькі діалекти. І мене виправляв: «Галю, треба казати не парасоля, а розчепірка. Ти ж − корінна львів’янка, Галино, а говориш на діалектах. Правильно буде: за чверть третя, а не за п’ятнадцять третя». Ми переписувалися есемесками українською, писав без помилок.

Багато чого в нього навчилася. Щоранку розповідав мені новини (про ухвалені в Україні закони я дізнавалася спочатку від Яна). Цікавиться і політикою (читав біографії наших президентів), й економікою, і соціальними проблемами.

− У гості «шоколадних» чоловіків запрошували?

− Пригадую, запросила Яна. «Мамо, привіт», − мовив з порога моїй матері. Батькам дуже сподобався. Дуже начитаний, всебічно розвинутий. Мріє про кар’єру дипломата, зокрема відкрити консульство Камеруну в Україні.
До речі, страшенно любить борщ і солянку. От сало не засмакувало − жирне. Усім моїм партнерам смакують вареники. Емануель навіть запитував, скільки борошна треба на їхнє приготування, які продукти входять до борщу. Мішель у захваті від галицького сирника. І мене пригощали своїми національними стравами. Камерунська кухня смачна, але дуже гостра.

− Як Ваші батьки сприймають учасників «Шоколадки»?

− Одного разу запитала в батька: «Як би ти відреагував, якби я зустрічалася з темношкірим юнаком?» Тато віджартувався відомим анекдотом: «Аби, доню, не москаль». Батьки звикли, що співаю з темношкірими. «Передавай вітання Васі», − кажуть. Насправді знають імена всіх чотирьох вокалістів.

Ні мама, ні тато жодного стосунку до мистецтва не мають. От родина по батьковій лінії  дуже співоча. Один з незабутніх подарунків від батьків − мікрофон (перший і власний) та система-караоке. І тоді мої сусіди зрозуміли: в їхньому будинку живе майбутня співачка…

Мішель і Галина Завійська

− Улюбленим предметом у гімназії була, мабуть, музика…

− …і французька мова. Допомагала організовувати вчительці музики всі свята і брала в них участь. Завдяки тому, що добре виступала, декілька разів вчителі з різних предметів робили мені поблажки: «автоматом» ставили оцінки. Музика, так би мовити, полегшувала мені навчальний процес.

З фізикою я не дружила, допомагали друзі. Одного разу не підготувалася до  тестів, але фарт (фортуна. – В. Ш.) − то така штука… Отримала найвищий бал у класі, бо вдалося відгадати всі правильні відповіді. Пригадую, як прикро було тим, хто справді готувався до тестування, не спав цілу ніч.

От з біологією халява не проходила. Постійно писала шпаргалки. У такий спосіб багато запам’ятовувала. Це був мій метод підготовки до контрольних. Я навіть готувала свої «авторські» шпаргалки у вигляді гармошки. Потім увесь клас почав моїм методом користуватися.

− У Вас є молодший брат. Ви з ним подібні чи різні?

− Ми з Тарасом (він футболіст) − дві протилежності й зовні, й за характером. Я – смаглява брюнетка, Тарас – білошкірий блондин. Я − активна, емоційна, творча, мрійлива. Мій стиль одягу − джинси, майка, кросівки. На каблуках − лише на сцені. Захоплююсь, до речі, проведеннями корпоративів, обожнюю робити людям свято. Брат, навпаки, мовчазний, стриманий, розсудливий. Прислухаюся до його думки. Тільки починаю «літати» − Тарас відразу на землю спускає. Не пам’ятаю, щоб колись сварилися, навпаки, підтримуємо один одного.

− Те, що Ви − експресивна, легка на підйом, видно з Ваших кліпів та пісень…

− У 13 років я познайомилась із львівською співачкою Наталкою Карпою та її продюсером Ярославом Степаником. Запросили мене танцювати до свого балету Gledis. Адже з п’яти років я займалася бальними танцями, приватно брала уроки вокалу. Під час навчання в гімназії брала участь у різноманітних пісенних конкурсах, неодноразово представляла Україну на міжнародних конкурсах з бальних танців.

Мріяла про сольну кар’єру співачки. Наталка та Ярослав знали про це. Ярослав якось сказав: «У мене є ідея, Галю: створити дует білої дівчини з темношкірим хлопцем, як молочний і чорний шоколад…». Я пройшла кастинг, а Ярослав познайомив з Джейкобом. Співаю лише веселі, жартівливі пісні, сумних не люблю.

− З ким не заспівали б ні за які гроші?

− З чоловіком без слуху й голосу. Страшенно не подобаються ліниві. З такими й жити, й працювати важко.

− Яким має бути мужчина, щоб захотілося за нього заміж?

− Він має бути… мужчиною. Надійним − це найголовніше для жінки. Захищена жінка світиться із середини. Не менш важливі у характері чоловіка серйозність (пообіцяв − зробив), щирість. Важливо також, щоб чоловік з розумінням ставився до моєї справи, вподобань і підтримував мене в цьому.

Довідка «Львівської газети»

Галина Завійська – співачка, ведуча, солістка гурту (дуету) «Шоколадка». Народилася 27 серпня у Львові. Випускниця Класичної  гуманітарної гімназії при ЛНУ ім. І. Франка та географічного факультету цього ж вишу. З 2005-го − учасниця арт-балету Gledis. У 2010-му створено інтернаціональний гурт «Шоколадка», який розпочав свою діяльність з пісні «Вася». Згодом записала пісню і випустила своє дебютне відео на пісню «Хочу літа», що стала хітом. Також один з популярних хітів групи – «Новий рік іде Європою».