Любити сьогодні

Ліля Криницька

Мама Елі, журналіст, блогер

Іноді прокидаєшся зранку і розумієш: от сьогодні все точно буде інакше, ніж учора й завтра. Відчуваєш шкірою, що день буде геть іншим, ніж запланувала, все піде зовсім не так. І це буде чудовий день!

Учора ми з Ель встали разом, о 8 ранку. Це така майже недозволена розкіш для мами – вставати з донькою і цілувати кучері на подушці, а вона підсовується ближче, підтягує колінця і моститься мені аж під саме «трильце» (крильце), «як ульчатко до мами-ульочки» (курчатко до мами курочки).

В Ель немає звуку «к», просто немає. Поки що) Таке, виявляється, теж буває! І ми колекціонуємо її смішні вислови і виходи зі ситуації, де буква «к» то на початку слова, то в кінці, то поряд із голосними, а то – з приголосними. Вона щоразу викручується по-іншому! А я у письмі її «пробіли» позначаю ось такою рискою «-».

Я лежу поруч, обдумую плани на день, прикидаю час на кожну справу, прокручую в голові усе, що маю зробити. А «курчатко» розплющило одне око і каже:

– Мамо, а плавда ми сьогодні ні-уди не поїдемо? Ні-уди-ні-уди? Ну, бубася! (будь ласка)

І поки я душуся зо сміху від її «ні-уди» і серйозно-благально-упевненого виразу обличчя, Ель радо хапає з подушки ляльку і гордо їй заявляє:

– Мама любить мене, я зь тобі азяла, сцьо будемо дома! Будемо ліпити, с-ладати пазли-и, цитати про Малень-ого Му-а! (Так, я звикла до її мови, але читається це доволі непросто)))

О, так, цей момент можна потрактувати, як злісне маніпулювання. Можна, якщо хочеться) А мені не хочеться, тому я просто кажу:

– Оголошується «домашній» день! День «відхідняка» від великих гонок і дрібних перебіжок! Незгодних, надіюся, немає?

razvitie-rebenka-v-3-goda-4

Незгодних немає, мені стає легко-легко на душі, Елька стрибає від радості на ліжку, ляльки, здається, почали усміхатися ще ширше, і тільки погода за вікном – спересердя навіжено дмухає снігом. Уже коли готую сніданок, думаю про те, що насправді (не)дозволена розкіш – отак ні сіло ні впало змінити плани на день, залишитися удома, хоча у списку – пунктів п’ять поза домом. О, звичайно, це можна вважати легковажністю, а можна махнути рукою, що насправді немає у нас важливих справ, якщо я так легко від них відмовилася. А можна просто підморгнути, бо хто з нас не робив так хоч раз?

d365038d-9e00-4e88-a18c-1da1732188b2-w500-h500

А ще можна подумати про те, що за сотнями дитячих прохань упродовж дня, за втомою і клопотами, ми не так часто помічаємо і відокремлюємо дійсно важливі для них. Та вони всі, звісно, для них важливі, кожне по-своєму! Але є ті, які просто пронизані потребою, бажанням бути почутими. Є такі прохання, від яких залежить дуже багато! Еліана завжди зі мною, і вона так само, як і я, втомлюється від щоденних поїздок, справ, зустрічей, «корків», «тільки на хвильку на ринок», «о, дивися, сьогодні на машині снігу і криги на цілий сантиметр менше, ніж учора, ми точно справимося швидше»… Зрештою, їй може просто не хотітися нікуди виходити у хурделицю. Але вона ніколи не перечить, не влаштовує дебатів, не істерить, що кудись не хоче, і я вважаю це найвищим проявом її дитячої безпосередньої мудрості, і своєї здатності пояснювати так, щоб не довелося змушувати. Це – непросто, дуже не просто, це потребує неабиякої витримки і сили духу, і якщо хочете – віри у свою правоту. Бо я справді вірю, що роблю правильно, коли по сотому колу розповідаю і пояснюю, що ми будемо робити і навіщо воно нам. Розповідаю, і врешті Ель запам’ятовує мої «мантри» і наступного разу, коли вже лінуюся я, вона каже:

– Мамо, ну, ти зь сама -азяла, сцьо це тлеба злобити…

О, моя дитино, як я жила до тебе?! Ніхто мене так майстерно не піднімав з ліжка, ніхто не змушував так червоніти самій перед собою, ніхто так відверто не приводив до тями!

mamazpt_dochka_1426245365

Дитячі бажання так легко вважати примхами! Так легко і зручно на них не реагувати, від них відмахуватися, бо ж є тисячі, сотні тисяч справ важливіших у цю хвилину. Але мені страшно робити так, от чесно, просто страшно. Бо хвилини дитячого бажання минають, час утікає, інтереси міняються, завтра я можу згадати про пазли, а Еліана вже не захоче їх, потім вона виросте із казок, ще пізніше – вже не залазитиме під «трильце». Звичайно, що усьому свій час, і зараз, думаю, саме час, щоб чути її прохання. Бо у світі стільки біди, стільки всього невчасного, лиховісного і несподіваного, що страшно лишати на потім любов, ніжність, увагу і тепло. Вони потрібні зараз! Просто зараз спинитися і любити, вислухати й обнімати до хрускоту кісток, говорити про важливе і просто дивитися в очі. Щоб не пропустити бодай мить, бо ця мить така важлива! Стократ важливіша за справи, і в це краще вірити, але щоб ніколи-ніколи не переконуватися.

1_1423660105

 

 

– Мамусю, ти на мене селдисся? – Ель сидить над купою пазлів, а коробки валяються збоку.

– Ну, як тобі сказати… Мені прикро, що ти змішала все, зараз усе доведеться розбирати…

– Мамо, а ти коли селдисся, ти мене все одно любис?

– Люблю, завжди люблю, навіть коли серджуся. Сідай, будемо розгрібати наслідки, тут роботи о-го-го.

–Я висипала їх на -упу, сцьоб ти до-о-овго була зі мною! Завзди!

Pervyie-pazlyi

Ми не поїхали до стоматолога, по довідку про доходи до бухгалтера, по мій довгоочікуваний шампунь. Не пішли на Еліне заняття, не пішли ловити сніжинки. Не пішли ні-уди-ні-уди. Усе, як хотіла Комаха. Ми маємо право дозволити собі бути вдома, попри всі «треба» і «мушу». Маємо право дивитися на сніг через вікно, мріяти про тепло, бо Ель вже уявляє, як її нова весняна куртка пливе пароплавом із далеких Америк і припливе прямісінько у Львів напередодні весни. Весь день ми просто обнімалися, говорили про любов, варили плов, читали про Маленького Мука і Бременських музик, пекли берлінський пиріг з яблуками і родзинками, чекали гостей і пригощали їх, говорили, говорили, говорили. А ввечері Ель сказала:

– Мамусю Лілю, дя-ую. А зявтла ми -уди поїдемо?

Читайте також:

Loading...

2-1

Loading...