Гуляти чи не гуляти – от у чому питання

Я ненавиджу взимку одягання на вулицю! Воно мене втомлює, відверто нервує і вибиває з рівноваги. Сама я одягаюся за три хвилини, а от Ель…

 |  Ліля Криницька   3760  

Я ловлю її, щоб нап’ялити то шкарпетки, то светр, то шапку, то комбінезон. Не завжди успішно, до слова, ловлю. А вона втікає, хіхікає, встигає між тим погодувати ляльок, одягнути й роздягнути їх, я встигаю знервуватися і перехотіти виходити на вулицю. І о, диво! Тільки-но кажу, що все, на вулицю не йдемо, те кучеряве ягня підбігає і починає благати: «Мамусю, одягни мене, бубася! Одягай і фетлика, і хельпепочки, і сяпку – я дузє хоцю на біль!» І я, на радощах, перестаю сердитися та запихаю дитину в шкарпеточки-хельпепочки і светрика-фетлика, і ми мчимо, поки шустрик знову не втік із моїх рук.

Зима – час маленьких безумств і великої ніжності. Хочеться катулятися у снігу й цілуватися у змерзлі носи, пити посеред лісу чи парку запашні гарячі «аву і ааву» (каву і какаву, себто какао), ліпити сніжки, аж поки рукавиці не стануть мокрими, возитися на санчатах, поки дупа не заболить. І так, погода для цього має ду-у-у-же важливе значення. Бо коли під ногами хляпа, а з неба мряка, то сам вихід у неї – це вже велике безумство.

thumb_w800

Але коли зама така, як зараз! Казку замовляли? От вона! Я вже й не пам’ятаю, в які роки мого дитинства була востаннє отака біла і морозна зима, справжня, як у казках і з того самого дитинства. Зате я пам’ятаю все своє дитинство на вулиці, на санчатах, у кучугурах, у грі в сніжки. І дітей було стільки, що о-го-го! І у всіх – червоні щоки, рукавиці у намерзлому снігу і щасливі очі. Колись я дуже любила зиму, а потім… виросла. А ще потім – народила Ель і знову полюбила зиму. Так несподівано і відверто, що аж самій дивно. І зараз вже моя донька з іскорками в очах і в обмерзлих рукавицях щасливо залазить на найвищі замети і…падає в сніг! Хочете «ангела»? Секундна справа! Хочете два «ангели»? Ван момент, пліз, зараз мама бебехнеться поруч із Ель, і буде вам пара ангеликів – мама і доня, все, як любить Комаха)

Фото: happy-shop.com.ua

Фото: happy-shop.com.ua

Переважно ми виходимо у двір і товчемося там на самоті. Еліанка питає, чи всі діти похворіли, бо няня їй казала, що хворі – не гуляють, а вдома п’ють чай з калини-малини і лише мріють про двір. Коли впродовж тижня зустрічаєш лише діток у возиках поблизу супермаркету і ринку – мимоволі задумуєшся: невже справді похворіли? Але ні, сусідка каже, що її діти здорові, але то ж холод, зима, чого йти на вулицю, ще застудяться… Зустрічаю знайому, з якою часто перетиналися на майданчиках в теплу пору року, питаю про доньку, каже, що надвір її не пускає, бо кругом віруси, холодно, страшно. А чим займається вдома? Ну, мультики дивиться, грається, нудиться, доводить усіх до «нервів». Кажу: «То, може, таки на вулицю, у сніг?» «Ні, холодно, ще змерзне…»

За всю зиму щоденних прогулянок Еля жодного разу не змерзла. Я теж, до речі. Хвала термоодягу і руху! Ми не маємо супердорогих лижних костюмів тощо, але навіть за невеликі гроші зимовий одяг для активного проведення часу – це реально. Еля має роздільний термокомбез Columbia, який не промокає і не продувається, чобітки цієї ж фірми та валянки PAX, а в мене − парка рівненської фірми S-cape, угги та термочоботи (якийсь ноунейм). Економ-варіант для будь-якої погоди.

Коли я влітку писала, що навколо немає дітей, мені усі відповідали, що вони на селах, у дідусів-бабусь. Ок, приймається, цікава теорія) Потім прийшла осінь – дітей на вулиці стало трошки більше, а інших не видно, бо вони в садочках. Ок, є таке, згодна. Настала зима. Де діти? В садочках, у селі, похворіли? Чи таки вдома, бо на вулиці холодно, віруси, страшно? Я не збираюся нікого вчити, як ростити дітей, бо і сама тільки вчуся, але мене відверто дивує, чому батьки так бояться свіжого повітря? Ну, добре, воно «несвіже», але все ж чистіше, ніж удома, у закритому просторі чотирьох стін, натхненно здобрених килимами, з середньою температурою вище 25 градусів, а вологістю нижче 25 процентів! Я – не гуру здорового способу життя, але ж є Комаровський, зрештою, якого так люблять мами-бабусі! Він теж виганяє усіх на вулицю! І рекомендує гуляти за будь-якої погоди, тим паче з нежитем і кашлем, а не те, що сидіти вдома, щоб раптом не застудитися! Хто і коли придумав, що дітям краще вдома? Чи може, це таки не про дітей? Може, просто ліньки батькам і бабусям-дідусям? А віруси і холодно – чудова «легенда»? Тоді, як на мене, чесно було б і казати: «Так, ліньки у той холод іти». Так і казала собі, коли було 21 і не хотілося п’яти шарів одягу задля п’яти хвилин гопака на морозі.

Фото: khoemoivui.com

Фото: khoemoivui.com

Я не люблю беззмістовного тиняння містом, прогулянки для мене – це поїздка або похід у справах або для задоволення. Стараюся це поєднувати, щоб час використовувати розумно, і не втомлювати ні дитину, ні себе. Наприклад, з дому санчатами їдемо на стоянку до машини, санчата − в багажник, дитину – у крісло, поїхали по продукти або в перукарню чи на заняття у «Веселі гарбузенята». Опісля машину на стоянку, дитину в санчата і їдемо ще гуляти околицями. Або дитину за руку, в іншу – санчата, і чимчикуємо у ліс, несемо пташкам зерно в годівнички.

На Різдво трохи втекли з міста у село до бабусі та дідуся, то тут теж розвісили годівнички у садку і по вулиці й щодня санчатами розвозимо їжу для горобців, синичок, жовтогрудок. Чи Елі це подобається? Вона захоплена! А ще треба стежки прокидати лопатами, машину чистити й прогрівати, носити з дровітні дрова до хати, гратися у снігу з таксою Габою і трьома котами: татом Мурчиком, мамою Євою і котеням. А ще обов’язково возити у санчатах усіх ляльок, залазити на найвищі замети і вищати там, коли провалишся, а ще – повзати у снігу, падати навзнак і робити найгарніших у світі «ангеликів». Я не уявляю, що цього можна не робити! Це ж зима – час вражень і емоцій, час, коли холодно – тільки з вікна, а в русі – гаряче, цікаво, захоплююче! Коли мене питають, чого я пруся з дитиною надвір у мороз і сніг, я відповідаю – жити! Я йду туди жити! Можна жити, звісно, і вдома, але хіба не цікавіше там, де іскриться сніг, де морозець щипає щічки, а синички чекають обіду?

Фото: m.jenite.bg

Фото: m.jenite.bg

Хіба щасливі очі дитини – не відповідь на запитання: гуляти чи не гуляти? А віруси… Їх немає на вулиці, вони не виживають там, де холодно, але радісно, вони бояться і снігу, і сміху) А що ви робите цієї зими?