Із Попелюшки – в королеву

Львів'янка Наталія Король винайшла свою технологію вовноваляння

 |  Валентина Шурин   3866  

Іван Король казав скептикам: «Мені дружина потрібна. А королеву з неї зроблю сам». Завдяки терпеливості, моральній підтримці чоловіка Наталя поборола депресію і… стала бізнес-вумен.

Якби кілька років тому цій жінці сказали, що незабаром її життя зміниться докорінно, не повірила б. Майже 15 років їй з чоловіком і двома малолітніми дітьми жилося доволі сутужно. Винаймали двокімнатну квартиру. Постійної роботи не мали, перебивалися тимчасовими заробітками: Іван ремонтував динаміки, Наталя шила людям одяг.

Через безгрошів’я нею опанував пригнічений стан, відчай, внутрішня порожнеча… Жінці здавалося: от-от морально не витримає…

Та Бог подарував їй люблячого і мудрого чоловіка. Іван знав, як дружину заспокоїти, розрадити, вселити надію. Це додавало Наталі сили, впевненості, віри в себе. Вона не лише опанувала фах кравця, технолога-модельєра, а й новітню і рідкісну професію – фелт-мейкера (мистецтво валяння вовни). Розробила свою технологію із виготовлення повсті. Тепер за допомогою валяння вовни створює оригінальний одяг, капелюшки, килими, картини, жіночі прикраси. До львів’янки навіть спеціально приїжджали з-за кордону, щоб навчитися майстерності вовноваляння.

Корол__2

Фото: Валентина Шурин

Розглядаю Наталині роботи. Сукні, костюми без жодного шва, а рукави не вшивні, а суцільні. Щоб я мала уяву про опановане Наталею мистецтво, вона показує, як виготовити найпростіший виріб – квітку: розкладає на столі кілька тоненьких шарів вовни, накладає навхрест пелюстки. Щоб надати виробу барвистості, прикрашає яскравими волокнами іншого відтінку і змочує водою. Тепер накриває виріб москітною сіткою і збризкує мильною водою.

«Нас у батьків було троє, – у Наталиному голосі чути щемливу печаль. – Щоб поставити дітей на ноги і вивести в люди, мама пекла на продаж торти. Я, як найстарша, ночами допомагала їй. А вранці напівсонна йшла в училище, де вчилася на кравчиню. Мама хотіла бачити свою доньку кравцем. «Це завжди «свіжа» копійка, – казала. – Зможеш і сім’ю обшивати, і клієнтів мати». Я не горіла бажанням шити. Професія мені навіть не подобалась, але проти волі матері не пішла. Лише зараз, через двадцять з гаком літ, їй вдячна, бо зрозуміла: мамин вибір – мій успіх. Хоча дорога до успіху була тернистою…»

Наталин голос стихає. Жінка зосереджується на роботі. Спостерігаю, як обережно в різних напрямках притирає вовну через сітку. Час від часу її піднімає, відокремлює від вовни, щоб, бува, не збилася. Пояснює: інакше зіпсує виріб. Вовну валяє руками з двох боків у різних напрямках і скручує у квітку.

«Мій чоловік – дарунок Бога. Знаєте, як познайомилися? – жінка всміхається. – Якось разом з матір’ю вночі пекли коржі, я побачила у вікно, як у будинку навпроти чоловіки бігали по кімнаті зі… шваброю. Здивувалася: чому вона «гуляє» по стелі, а не по підлозі. Потім з’ясувалося: чоловіки комарів виганяли, бо спати їм не давали. Звідки ж було мені знати, що один з тих парубків – мій майбутній чоловік. «Іван Король», – простягнув мені руку, коли знайомилися. Разом з друзями в наше місто він приїхав із Закарпаття на заробітки. Три роки ми зустрічалися. Я жила з батьками, він – на орендованій квартирі. Коли скептики іронізували, мовляв, знайдеш собі наречену з достатком, Іван відповідав: «Мені дружина потрібна. А королеву з неї зроблю сам».

Картина2

Фото: Валентина Шурин

Одружилися. Спочатку жили з Наталиною сім’єю, згодом пішли на квартиру. А коли народилася Діанка, відчули фінансову скруту. В Івана – золоті руки: ремонтував, реставрував старі речі. Словом, заробляв, як міг. Щоб звести кінці з кінцями, дружина шила вдома весільні сукні, чоловічі костюми. Клієнти були задоволені. А вона? Шиття, примірки, а поруч – дитина манюсінька. Ввечері не засинала – падала від утоми. Не від фізичної, а моральної. Грошей все одно не вистачало. А через три роки на світ з’явився Святославчик. Синові виповнилося два місяці, і жінка знову взялася за голку з нитками.

Вихователі в дитсадку та батьки намилуватися не могли Діанчиними платтячками. Ніхто й не здогадувався, як сутужно живеться сім’ї. Якось Наталя ввечері згадала, що наступного дня в донечки – свято. З клаптиків тканини, що були в хаті, пошила костюм Лисички, і він був найгарнішим у групі.

«Ніколи нікому не скаржилася і не плакала, – каже Наталя, вирізаючи з вовни пелюстки. – На допомогу тата з мамою ні я, ні чоловік не розраховували. Навпаки, ми з Іваном ще більше любили й горнулися один до одного. Чоловікові довіряю, як нікому іншому. Можу розповісти йому те, чого не наважуся відкрити батькам».

Корол__картина_i_рис_

Фото: Валентина Шурин

 

 

У цієї жінки – чутлива вдача і витончена душа. Її втомлювала одноманітна робота. Їй набридало з однієї тканини шити сукні за різними фасонами. Хотілося самій виготовляти таку тканину, як ні в кого. Як це зробити – не знала. Душу виливала Іванові. Він пригортав дружину до серця, підбадьорював, піднімав силу духу. «В тебе все вийде!», «В нас усе буде гаразд!» – такі його слова не давали жінці зламатися. «Переглядай картини в інтернеті, – радив чоловік. – Може, побачиш щось таке, що тебе надихне на творчість».

«Через «не хочу» я переглядала відео з валяння шаликів. «Ні, це не моє», – думала. Пам’ятаю, їхала трамваєм. Було так неспокійно на душі. У вікні промайнули вітрини з одягом. І раптом зловила себе на думці: вовна заспокоює. Вибігла на зупинці й десь із кілометр бігла до магазину з продажу вовни. За сто гривень (останні гроші, що були вдома) купила пряжу, а вдома зваляла з неї… картину.

Картина1

Фото: Валентина Шурин

 

Такого задоволення від роботи вона ще ніколи не отримувала. Каменем з серця спала тривога, а на душі відчула легкість. Відтоді й почала вдосконалювати техніку вовноваляння. Крок за кроком розвивалось її дизайнерське бачення. Працювала, помилялася, переробляла, вдосконалювала, знову помилялася, але рук не опустила.

Через два роки Наталя Король представила першу виставку своїх робіт з вовноваляння (сукні, жіночі прикраси, капелюшки, сумочки). Відкрила дизайн-студію. Біля матері і діти (донечка Діана та син Святослав) творчо розвиваються. Приглядаються, як з-під маминих рук народжуються унікальні вироби, і собі пробують творити.

Спостерігаю, як жінка прополіскує заготовки, відтискає рушник, надає квітці, яку виготовила на моїх очах, форми, висушує і пришиває пелюстки.

«За кордоном з вовни валяють навіть штори і весільні сукні, – розповідає. – Там це ремесло стало дизайнерським мистецтвом (увійшло в моду років 20 тому, а в Україні – лише вісім-десять). Коли людям подобаються мої вироби, відчуваю внутрішнє піднесення. Чоловік повірив у мене й підтримав – і я відчула впевненість у собі. Тепер переконана: жодна проблема (якою болючою і безконечною вона не здавалася б) не здатне розлучити подружжя. На відміну від багатьох інших сімей, фінансові негаразди лише зміцнили нашу сім’ю. Мене прийняли у творче об’єднання майстрів народної творчості та художників аматорів при Львівському державному обласному центрі народної творчості. Нагородили подяками, грамотами, дипломами. Якби не терпеливість, моральна підтримка мого чоловіка, можливо, не досягнула б успіху. За те, що стала саме такою, вдячна своєму Королю…