Я на кухні – ураган, або Не біймося дітей-кулінарів!

Коли, як не у святочні дні, писати блог про кухню. Кругом витає аромат свіжих пампушків і запеченого м’яса, лоскоче ніс гострий хрін, голубці у каструльці притулилися боками один до одного. Я люблю цей час, бо то ж можна готувати й готувати, а головне – є кому їсти! Гості приходять і йдуть, а за ними – колядники, їх теж гріх не почастувати. А потім знову гості… Я люблю готувати, люблю магію кухні, люблю, коли пахне свіжим хлібчиком і гарячою кавою, коли у каструльках – булькає, у мультиварці – умліває, у духовці – тихенько шкварчить. Віднедавна у мене є споріднена душа й однодумець – Еліанка, вона теж беззастережно любить кухню і ті дійства, які звично у ній відбуваються. Вона – мій партнер у всіх кулінарних починаннях і безумствах, ми удвох робимо геть усю роботу. Як це можливо? Непросто, але можливо)
 |  Ліля Криницька   3983  

bez-imeni6

Слова для заголовка я «позичила» у своєї дуже хорошої знайомої: вона господиня і фантазерка ще та, а її теги до усіх кулінарних творінь – просто бомба. Я на кухні ураган – це трошки про мене, але більше все ж про Ель. Ні, у нас після парних готувань кухня не виглядає розгромленою, але борошно на підлозі, лушпиння з цибулі трохи поза смітником, розхлюпана вода – це нормально, ми вже давно не робимо з цього надзвичайної ситуації. А взагалі, я за те, щоб залучати дітей до кожної роботи, яку роблять у родині. Чому? Бо це – життя, дитина теж хоче брати в ньому участь, це дає їй відчуття належності до сім’ї, потрібності й доречності. Саме на останньому мені завжди хочеться наголосити, бо зазвичай чую, що діти, навпаки, на кухні недоречні, там їм не місце, з ними стільки клопоту, що час на прибирання наслідків їхньої діяльності у рази перевищує час маминої роботи. Так, це – правда, але це лише один її бік.

ditina-na-kuxni-4

Мій молодший брат Саша пече смачнючі торти й робить чудесні салати. З дитинства. Я печу, варю, тушкую, запікаю все, що можна. З дитинства. Наша мама – професійний кухар і професійна мама. Або навпаки. Добрячий кавалок нашого дитинства минув на кухні – мама не тільки не забороняла нам заходити у її царство, але й всіляко заохочувала брати участь у її чаклуваннях. Ми з братом любили стежити за її роботою, а згодом потрошки просили і якісь завдання собі. І робили їх з натхненням, бо знали, що для мами вони приємні, що наша робота – потрібна, а її результат – важливий. Зараз Еля з усього дому теж найбільше любить бути на кухні: ми там не лише готуємо і їмо, але й читаємо, і говоримо, і граємося. Я переконана, що перебування дитини на кухні можна зробити безпечним і цікавим, головне бачити в цьому сенс і справді хотіти. Чому я вважаю, що це важливо? Бо дитина бачить, що стіл – це не скатертина-самобранка, що їжа не береться нізвідки, а її треба зготувати; вчиться розуміти, що і з чим поєднується, щоб вийшла ось та смакота, від якої годі відірватися; розуміє, що готування – це праця, і її треба поважати, отож не знецінюватиме її у майбутньому (як на мене, це навіть важливіше для хлопчиків – майбутніх чоловіків); а якщо мама залюблена у приготування їжі – дитина має усі шанси стати теж кулінарним фантазером і робити це з душею.

rebenok-na-kuhne8

Насправді з будь-якої прозаїчної роботи можна зробити поезію. Бо кулінарія – це ж і філософія, і релігія, і суперзаняття для спільного проведення часу з дитиною. І буденне варіння борщу теж можна перетворити у задоволення. А знаєте, що для цього робимо ми? Мій досвід трохи смішний, звичайно, але можливо, комусь і знадобиться. Отож, що нам потрібно? Посуд і набір продуктів для страви – це найперше, дитина (у мене поки що одна, але як є більше, то, думаю, феєрія вдасться із ще більшою імовірністю), книжка з віршами «Ходить гарбуз по городу» і «Їде вояк морквяний» (це у нас класичний «борщовий» дует із «Улюблених віршів» від «А-ба-ба-га-ла-ма-ги») і бажання варити. Що може робити дитина? Чистити цибулю, до прикладу: Еля любить це і робить із задоволенням із місяців 10-ти точно. Без ножа, звісно, а це для розвитку дрібної моторики саме те, що треба. Перебирати квасолю і мити її – знову привіт дрібна моторика. Просто на підлозі у якійсь мисочці, щоб простіше було прибрати у разі аварії. Гризти моркву) краще, якщо мама її вже встигла почистити) Ну і, звісно, слухати вірші! Еля вивчила всі овочі на кухні (і частково на городі), наживо, так би мовити. А лише потім почала впізнавати їх у книжках. Отож ми готуємо з читанням. Часу на це, звичайно, потрібно довше, аніж, якби я сама швидко все робила, але зате скільки ми обоє отримуємо задоволення від того борщу, звареного удвох! Якщо ж мені таки треба швидко – варю під час сну дитини, це приблизно половина усієї нашої зготованої їжі.

deti-na-kuhne-05

А імбирне печиво і штолени ми пекли із книжкою Сильвії Плат «Кухня пані Вишеньки» («ВСЛ»). Її Елі подарувала чудова тьотя Роксолана, яка стовідсотково знає про наші кухонні пристрасті. Ця смачна і добра-предобра оповідь дуже пасує до неспішного місіння тіста і вирізання печивка. А в поміч справжнім господиням – гарні формочки і замашна качалка) Скільки пішло часу на весь процес? Чесно? Утричі більше звичного. Що постраждало? З цінного – лише дитина: її довелося одразу роздягнути й помити, бо борошно було у вухах і у волоссі. Все було точно, як у приказці: пекла Ганька пироги – на воротях тісто. Але вже місяць Еля усім розповідає, що печиво на ялинці – то її «лобота». Я люблю такі моменти за те, що вони дарують незабутні враження: згодом забудеться те, що я мила і кухню, і дитину, а от враження, як донечка з тіста вирізала лосів, дзвіночки і сніжинки – залишаться надовго, якщо не на завжди, особливо у неї. Чи багато нам треба для щастя? Думаю, що повні пригоршні отаких вражень і відчуття власної значимості й потрібності. Еля любить мені допомагати. Сама запитує, що подати й принести, а я боюся злякати й відвернути оце її бажання бути корисною, й втратити її інтерес до простих речей, з яких складається наше повсякдення.

Я зовсім не вписуюся у портрет класичної домогосподарки, ми не проживаємо своє життя на кухні. Але та його частина, яка таки відбувається у кухні, вона не табуйована для дитини. Я не прагну виростити кухарку, проте радію, що донька любить бути на кухні й по-своєму, по-дитячому мені допомагає.

shutterstock_247223119

Ось наш невеличкий список того, що може робити на кухні дитина після року:

– чистити варені яйця;
– перебирати квасолю, сочевицю, горох, нут, маш;
– чистити ріпчасту цибулю;
– мити овочі у мисочці на підлозі;
– змащувати олією або маслом деко для випічки;
– витискати (вирізати) формочками печиво;
– місити тісто на піцу чи пиріжки;
– розмішувати рідке тісто на кекси чи шарлотки;
– накладати ложкою тісто у форми для кексів;
– посипати кекси чи пироги цукровою пудрою або кунжутом (льоном, чіа, маком тощо).

Можна ще й ще доповнювати цей перелік, бо щодень дитина освоює нові вміння. А вже набуті – вдосконалює і доводить до автоматизму. Головне, не боятися дитину допустити на територію, де, здавалося б, їй і небезпечно, і не місце. Буває, звичайно, всяке: і в мене настрій кепський або просто втомлена, тоді не хочеться ні ігор, ні спільних готувань, ні книжок, і Ель, як от сьогодні, може теж опинитися там, де її точно ніхто не очікував – у закутку в руках із відкритою консервною банкою. Але і це досвід, і він, вважаю, теж потрібний, бо ми обидві вчимося зауважувати небезпеки, яких раніше не бачили. Були й розбиті чашки та тарілки, розсипані кунжут і мак, море води попід кухонним гарнітуром, купка песто посеред підлоги, варення у шухляді, і борошно у вазонку. Знаю, що це ще не все, що попереду багато цікавого. Але це не лякає, а надихає. Бо ця дитина точно не вважає мене ненормальною тільки від того, що я шалено люблю готувати – вона мене розуміє, надихає і повторює за мною. І це не найгірше, чого може мама навчити доньку) Так, ми трохи гастроманіяки, за цим тегом у моєму ФБ я викладаю наші прості й смачні дуетні страви.

Не біймося дітей на кухні, тоді й діти не боятимуться кухні! А ви погоджуєтеся з цим?