«Декрет» – як магічний діагноз

Майже три роки тому, щаслива, йдучи в декретну відпустку, я мріяла про курорт, тривалістю отих нібито нескінченних три роки.

 |  Ліля Криницька   9764  

Свята наївність, я уявляла, що нарешті відпочину, ну, бо ж не дарма цей мамський період називають відпусткою! А вже з головою занурившись у «відпочинок», не раз злостилася, що це не просто підміна понять, а безсоромно злий жарт. І все ж, попри «курортні» особливості, я таки відпочила. Від роботи у тому сенсі, в якому до неї звикла: від нарад, відряджень, справжніх дедлайнів і «оце треба на позавчора», від телекамер і журналістських запитів. Від розпорядку дня, в якому не було часу на особисте, і від життя, яке проживалося в обхід усього важливого. І тут саме час було б написати, від чого ж я втомилася, бо декрет – справа нелегка, набридлива, вимотуюча. Так прийнято вважати. Але я не втомилася! Мені досі здається дивним те, що відпустку для догляду за дитиною вважають якимись колами пекла, які треба пройти, бо треба пройти. Закусивши губу, змахуючи непрохані сльози, заламуючи руки, але пройти! Бо «декрет» − це рутина, це брак часу на себе, це зосередженість на дитині і похорон себе, як жінки і фахівця!

dekret-04

«У декреті тупіють!, − сказав мені якось знайомий HR-ник, який працює в українській фармацевтичній компанії не один рік. – У мене немає співчуття і розуміння до жінок, які вважають, що після трьох років сидіння з дитиною, вони і надалі залишаються цінним кадром для компанії». І розповів, що свідомо шукає всі можливі варіанти створити такі умови роботи, щоб жінка «пішла». І чим швидше вона піде, тим впевненіше він почувається, як фахівець. Бо такий закон ринку, пояснює він, роботодавцям не цікаві ні вагітні, ні «декретчиці», бо вічні соплі і дитячі свята у садочках-школах – це не те, чим би мала бути зайнята голова спеціаліста, який має приносити фірмі прибуток. Його завдання – позбавити компанію баласту. Чоловік у чоловічому світі, що тут сказати. Жорстокий, а не просто жорсткий підхід. І логіка теж чоловіча. Ми мали довгу дискусію, але він стояв стіною на тому, що жінкам у солідних корпораціях місце хіба до вагітності і після менопаузи. Все. Крапка.

article-2206_1

Ми так давно говоримо про рівність статей, що вже й забули, у чому вона мала б виражатися. І що більше розмов і притягнутих за вуха здобутків, то глибшою насправді стає прірва між реальністю і очікуваним. Не раз кажемо, що от же круто: у європейських парламентах стільки жінок! І вагітні приходять на засідання, і грудьми годують – от з кого приклад брати! І в той же час забуваємо, що і ті жінки, і чоловіки, які їх оточують, виросли і живуть у іншому світі, де немає такого прикрого знецінення жінки, де період виходу на рівні позиції вже позаду, де жінка не «всього лише жінка», а просто − не чоловік, вони різної статі, але не з різних планет. У них однакові умови праці й однакова відповідальність, рівні права, можливості і, дуже важливо, однакова оплата праці!

Мене відверто і смішать, і дратують ті, хто каже, що в Україні в жінок стільки пільг, що нам гріх жалітися. А ми і не жаліємося, проте домагаємося не пільг, а гідних умов для життя і праці, тільки й того. Пільги? Декретна відпустка тривалістю три роки? Це − пільга? А нижча оплата праці – це що, компенсація за пільгу? Нижчий пенсійний вік – пільга? А скільки років стажу потрібно, щоб досягти такої пенсії, як у чоловіків? Жінкам дорікають дітьми і декретами, але для кого ці діти ростуть? Чи жінка народжує їх лише для себе персонально? Чи не ці діти потім стануть лікарями, вчителями, продавцями, IT-шниками і батьками наступних поколінь? Ні, у нас не прийнято мислити глобально, закладати майбутнє зараз, бо так десятиліттями склалося, що жили одним днем і не знали, що чекати і що буде завтра. Але по-чесному, то ніхто в жодному куточку світу не знає, не лише ми.

1323369977_540__

Задля справедливості мушу сказати, що я не знаю, який сьогодні індекс Доу-Джонса. Звісно, можна сперти все на те, що я ж у декреті, а в голові у мене каша з думок про заняття у студії з Ельою, про те, як вивести пляму від чорнила з жирафа, про те, що ми забули санки в машині, а вони ж у снігу і все потече… А ще переживаю, чи не потече знову піддон у душі, а ще мені погода тисне на голову, а ще я забула купити курку, а дитина вимагає м’ясо, а вдома лише риба. Але крім цього я маю на вичитку два тексти, дописую блог і вночі засяду за четверту лекцію з науки повсякденного мислення, а завтра маю лекцію зі створення стартапів і тести з двох дисциплін. Ще паралельно читаю Медіну про розвиток мозку і з чистої «художки» – Муракамі, а з Ель вивчила, що лисеня англійською fox-cub. Але індексу Доу-Джонса таки не знаю.

Я отупіла? Ні! Я у декреті? Так! Багатозадачність? Так! Витривалість? Так! Загартованість? Так! Стресостійкість? ТАК! ТАК! ТАК! Розсіяність? Так! Ой, це вже з іншого списку, таке теж трапляється) А загалом виглядає на те, що я просто мрія для будь-якого притомного роботодавця з солідної міжнародної корпорації. А якщо без жартів, то зараз я почуваюся справжнім морським котиком, з повною готовністю до найважчих завдань і відпрацьованими навичками розвідувальної, викривальної та навіть диверсійної діяльності. Ну, от, здається все. А, ні! Не вішайте ярликів, бо «декрет» – це не діагноз і розписка у профнепридатності, я сприймаю цю… хм… відпустку, як крутий (у всіх розуміннях) трамплін на шляху до нової себе і нових своїх досягнень. Опісля декрету, звісно. Бо поки що я не готова розпрощатися з цим своїм «курортним» щастям.