foto-1

«Гуцульське Різдво» вже розпочалося

Ярина Коваль

журналістка

У Національному музеї у Львові відкрито захопливий виставковий проект

 

Можна було зробити традиційну виставку гуцульського народного мистецтва ХІХ – першої третини ХХ століття – і люди би на неї пішли. Бо Гуцульщина (гірський історико-етнографічний регіон, до якого входять частково Івано-Франківська, Чернівецька та Закарпатська області) − це завжди щось напрочуд барвисте й неймовірно притягальне.

foto-2

А можна було трохи більше помізкувати й зробити так, як зробила команда однодумців: Остап Лозинський, Роман Зілінко та інші під орудою Любави Собуцької, завідувачки відділу народного мистецтва Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, у підсумку запрезентувавши громаді бомбезний проект «Гуцульське Різдво».

foto-3

Як декларують організатори, вони мали на меті відтворити урочисту атмосферу, яка панує на Гуцульщині під час Різдвяних свят. І треба наголосити, то їм вдалося. І не тільки через експоновані твори мистецтва, а це – 500 одиниць (70 відсотків з них − з фондів Національного музею, а також Музею народної архітектури і побуту та приватних збірок), а й через давні світлини та сучасні інсталяції.

foto-4

Властиво, описувати такі речі, починаючи від інтер’єру святкової різдвяної гуцульської хати та завершуючи гуцульськими дерев’яними свічниками-трійцями, які використовували під час водосвяття та запалювали на святковому столі – справа не вельми вдячна, бо такі виставки треба бачити особисто, щоб самому відчути. А без яскравих відчуттів з експозиційних залів ніхто не виходив.

foto-5

П’ять розділів експозиції – «Різдво», «Ґазда», «Ґаздиня», «Коляда», «Йордан» − дають уявлення не лише про розмаїття гуцульського народного мистецтва: гончарство, ікону на склі, мосяжництво, різьблення, зброярство тощо, а й про прадавні народні традиції краю, зокрема, про знамениту гуцульську коляду, яка є особливим феноменом у пісенному набутку гуцулів.

foto-6

Гуцульські колядники – це лише чоловіки, які, заспівавши першу коляду ще в церкві та поділившись на гурти по десять осіб в кожному, несуть радісну вістку про народження Христа у найвіддаленіші гірські оселі. Варте уваги, що кожен в такому гурті виконує свою функцію: «Береза» (той кого обирають керувати обрядом, визначати його тривалість у кожному обійсті, відповідати за зібрані кошти), «Трембіташ» (трембітар, який грає у час , коли колядники входять у хату і виходять із неї, і по голосу трембіти якого визначають, де вони зараз перебувають), «Скрипичник» (скрипаль), «Кінь» (який носить у бесагах все наколядоване) та інші. Гуцульський колядник, що цікаво, не має права покинути гурт від Різдва аж до Йордану. І, зрештою, в цьому нічого дивного, бо обійти з колядами треба усіх. А в одній господі, мешканці якої готуються до приходу колядників заздалегідь, як правило, колядують по кілька годин поспіль: кожному, хто є в хаті, а також померлим. Особливістю колядування гуцулів є і невід’ємний від цього дійства ритмічний обрядовий танець «Плєс», під час виконання якого колядники підкидають угору бартки. Інсталяція цього танцю не лише показує, які атрибути є обов’язковими для кожного учасника колядничого гурту, а й намагається у статиці відтворити динаміку.

foto-7

Це вже давня традиція, що Національний музей у Львові у день свого народження – саме на Андрія – показує щось неймовірно цікаве та нове для глядача зі своїх фондів. Виставковий проект «Гуцульське Різдво», що експонуватиметься до 29 січня, – якраз та захоплива подія, яку за зимові свята мав би побачити кожен. І можна бути переконаним − не пошкодує.

Читайте також:

Loading...

2-1

Loading...