Наталя Тихолоз: «Одна з улюблених кав’ярень Івана Франка − «Монополь»

 |  Валентина Шурин   4151  
Наталя Тихолоз

У 1902‒1912 роках вона була в будинку Шпрехера, за пам’ятником Міцкевичу, донедавна відомому як Будинок книги

«Геніальний письменник», «видатний діяч визвольного руху», «великий учений, публіцист» − таким зазвичай змальовують образ Івана Франка у книгах. Та що ми знаємо про нього, його дружину Ольгу Хоружинську-Франко, синів: Андрія, Тараса і Петра, доньку Анну, як про звичайнісіньких людей, дбайливих господарів? Адже письменник смачно готував рибну юшку, каву-мелянж, наливки, допомагав дружині консервувати овочі, фрукти, ягоди. Тож які улюблені страви були в Івана Яковича? Де у Львові були розташовані кав’ярні, в яких він любив бувати? До розмови ми запросили кандидата філологічних наук, доцента факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, старшого наукового працівника відділу франкознавства Інституту Івана Франка НАН України Наталю Тихолоз.

− Пані Наталю, чим вирізнялася родина Франка серед інших сімей відомих людей?

− Іван Франко часто запрошував до себе в гості не на каву, а на чай. Таку традицію принесла в сім’ю дружина письменника. Адже Ольга Хоружинська родом зі Слобідської України. Одружилися Іван та Ольга у Києві. Звідти в Галичину чай надсилали її сестри Антоніна та Олександра. Улюблений напій Ольги Федорівни − чай із смородиновим листочком.

− Що любила готувати дружина письменника?

− У родині Франка дуже любили фрукти. Коли 1902-го сім’я переселилася у помешкання на вулиці Понінського, 4 (нині – вулиця Івана Франка, 152), на обійсті посадили розкішний сад: груші, яблуні, вишні, аґрус, порічки, смородину. Очевидці згадують, що кімнати другого поверху Франкового дому були заставлені бутлями та слоїками з консерваціями та конфітюрами, якими Ольга любила частувати гостей.

Смачні джеми, конфітюри, варення, наливки Ольга Федорівна готувала з першого року шлюбного життя. Найулюбленішим в родині був малиновий джем. Найбільше його любив сам Іван Якович та його син Петро. Прикметно, що кулінарні уподобання письменник передавав і своїм персонажам. В оповіданні «Пироги з чорницями», наприклад, гарно описав процес приготування вареників (у Галичині їх називали пирогами) з чорницями.

− Цікаво, в яких кав’ярнях любив бувати Іван Франко?

− Повертаючись із редакції Літературно-наукового вісника чи з Наукового товариства імені Шевченка, заходив «на каву з газетою». Серед улюблених у Івана Яковича була кав’ярня «Монополь» (розташована у 1902‒1912 рр. у будинку Шпрехера, за пам’ятником Міцкевичу, донедавна відомий як Будинок книги), кав’ярня «У Нафтули», що була на вул. Шевській, 12, і славилася смачним медом, кав’ярня Фрідріха Шнайдера – на вул. Академічній, 7, (сучасний проспект Шевченка) і, звісно, «Віденська кав’ярня». Там на столиках щодня лежали свіжі номери газет, які міг почитати кожний відвідувач.

У кав’ярнях Франко любив спостерігати за молоддю. Члени «Молодої музи» згадують: Франко сідав за столик, замовляв каву-мелянж, закривався газетою. Письменник любив спостерігати за відвідувачами. І коли Франка впізнавали, то замовкали. Через хвилину-дві він виглядав з-за газети і казав: «Та говоріть вже щось».

Ніколи не зловживав алкоголем. Міг випити чарку червоного вина «Злата Ріца», зрідка і не надмірно посмакувати питним медом (по сучасному — медовухою) або пивом. Такий напій тоді ставили на святковий стіл. Зберігся спогад, як Франко частував Сергія Єфремова мед-горілкою. І коли той піднявся з-за столу, не міг іти, бо ноги не слухалися…

− А яка страва була в Івана Яковича улюбленою?

− За словами доньки письменника Анни, Іван Франко дуже любив смакувати молодою картоплею з присмаженими грибами. Річ у тому, що письменник любив збирати гриби і добре на них розумівся. У селі Криворівні, на Гуцульщині, часто бував у гостинному домі пароха місцевої церкви Олекси Волянського. Якось приніс з лісу величезний кошик грибів і попросив паніматку (дружину священика) їх приготувати. Вона відмовилася, мовляв, не впевнена, чи їстівні вони. Тоді Франко, за спогадами Олекси Волянського, мовив: «Ви, добродійко, зваріть, а я прийду та буду їсти». Коли господарі побачили, що Франкові гриби не зашкодили, і собі почали їх споживати, потім збирали їх у лісі. Гриби в родині Франків готували в найрізноманітніший спосіб: смажили, тушкували, консервували, сушили.

− Правда, що в домі Івана Яковича готували ікру з баклажанів?

− Ольга Франко «познайомила» галицьких панянок із баклажанами. Анна згадувала, що тоді, коли галицькі господині з недовірою поглядали на ці «темно-сині груші», мама дуже часто смажила баклажани на олії кружальцями. Цю традицію споживання баклажанів Ольга Франко, очевидно, принесла зі своєї родини. Адже її рідна сестра Олександра Ігнатович, що мешкала в Києві, майстерно готувала баклажанну ікру («фальшиву», як її тоді називали). Зокрема, Анна Франко-Ключко згадувала, що коли вона гостювала в тітки в Києві, то гості накладали на тарілки баклажанну ікру і їли її з великим апетитом.

− На одному з фестивалів готельно-ресторанного бізнесу Ви проводили майстер-клас з приготування родинних страв Івана Франка. Звідки дізналися рецепти страв, якими смакував письменник та його рідні?

− Коли я досліджувала творчість письменниці, публіциста Анни Франко-Ключко (доньки Івана Яковича), випадково натрапила на низку публікацій, в яких вона ділилася родинними кулінарними уподобаннями і подала рецепти страв, зокрема іменинного пирога (його на іменини пекла їхня мама, дружина Івана Яковича Ольга Франко з Хоружинських), дактилевого коржа. Вперше рецепти опублікувала в американському жіночому журналі. В одній із статей написала: Леся Українка дуже любила ласувати англійським кексом, шкода, що рецепт не зберігся. «Як гарно було б дістати припис його і знати, яке печиво любила ця наша найбільша поетка!». Анна також зізналася, що хотіла би зробити почин родинних рецептів відомих письменників. І я поставила собі за мету дослідити кулінарні таємниці родини відомого письменника-класика.

− Франко, здається, був також завзятим рибалкою і залюбки смакував рибою…

− Богдан Лепкий згадує: коли в його батьків гостював Іван Якович, мама спочатку до столу подала рибу, потім – печених курчат. На що Франко мовив: страва з курчат зайва, бо й самої риби було достатньо. Знав всі види риб, що водилися на Галичині. Ловив її в Болехові, Розвадові, на річках Латориця, Черемош, будь-де: у ставках, озерах, потічках. Зрідка закидав вудку, переважно ловив сітками, саками, а найчастіше − руками. У повісті «Лель і Полель», до речі, є епізод, де закохані ловлять рибу «на трутку».

Франко знав поведінку риб, коли і в який спосіб їх ловити. Цим дивував друзів, яких часто брав зі собою на риболовлю. Рибалити навчив дружину і дітей. Вони згадують, як мама часто «сварилася» з батьком, бо вже не знала, що з тією рибою робити. Її і сушили, і смажили, і варили. Іван Якович, до речі, готував смачну рибну юшку. Часто на родинному столі була риба і гриби. Рибальство і грибництво для письменника були і спортом, і пристрастю, і відпочинком.

За рецептом, опублікованим письменницею, публіцистом Анною Франко-Ключко (донькою Івана Яковича) Наталя Тихолоз (на фото) спекла дактилевий корж.

Дактилевий корж

230 г меленого мигдалю, 230 г дактилів (фініків), порізаних на тонкі пасочки, 4 білки сирих яєць, 230 г цукрової пудри, бісквіт або один андрут (вафельний корж) або оплаток (тонку білу прісну пластинку хліба, що випікається з білого борошна та води без додавання дріжджів).

Лист (бляху) змастити олією і покласти андрут або бісквіт. Холодні білки збити на круту піну, додати сік цитрини й збивати міксером, додаючи по ложці цукру. До збитих білків додати по ложці змелений мигдаль і легко вимісити. Наприкінці додати фініки і також легко вимісити. Пекти за температури 180 С˚ приблизно 30 хв. Якщо фініки м’які, то спечений пляцок набуде ледь рожевого відтінку, зверху має утворитися скоринка − отже, корж готовий. Дати остигнути. Різати ножем, змоченим у гарячій воді.

Медяник для дітей

1,5 горнятка борошна, ½ горнятка меду, ½ горнятка олії, 3 яйця, ½ горнятка цукру, ½ ч ложки порошку до печива, тертої шкірки з цитрини.

Розтерти в мисці жовтки з цукром на пухку масу (пів години), додати олію, ще розтерти. Підігріти мед і трохи підсмажити (вважати, щоб не збіг або не підгорів), остудити і влити до маси. Розтерти, додати цитринової шкірки (на кінець ножа), всипати борошно. В ложці води розпустити порошок до печива, влити в масу і добре вимішати. Розтерти білки на круту піну, додати до маси і легко вимішати. Масу влити у форму і пекти за температури 180˚С півгодини, щоб тісто зарум’янилось, але не підгоріло.

Медянички

230 г меду, 230 г борошна, 4 жовтки, ½ ч ложки порошку до печива, трохи цитринової шкірки.

Зварити мед, остудити. Збивати лопаткою півгодини. Окремо розтерти жовтки, а білки збити на круту піну. До меду спочатку всипати борошно, потім жовтки, цитринову шкірку, а наприкінці − білки і порошок до печива. Формувати невеличкі медянички і укладати на бляху. Змастити їх жовтком. Пекти при 180 С˚ 30 хв.