Міхеїл Саакашвілі

Саакашвілі. Перезавантаження

dilova.com.ua
Віктор Біщук

журналіст

Причини та наслідки відставки Міхеїла Саакашвілі з посада голови Одеської обласної адміністрації

Відставка Саакашвілі з посади очільника Одеської облдержадміністрації не стала ані неочікуваною, ані сенсаційною. Про те, що рано чи пізно однокурсник президента Порошенка полишить марудну справу головного господарника Одещини (яким він, по суті, так і не став), говорили його політичні соратники, говорили опоненти. Зрештою, з грудня минулого року (а саме з часу проведення першого антикорупційного форуму в Одесі) риторика та поведінка Саакашвілі стали риторикою та поведінкою саме політика, а не чиновника-високопосадовця.

Саакшвілі  і Порошенко

focus.ua

Насправді призначення екс-президента Грузії, натхненника «грузинського дива» на, здавалося б, «дрібну» для його масштабу посаду очільника Одеської ОДА стало більшою несподіванкою, ніж його заява про відставку. Кожна зі сторін – і Президент, який запропонував цю посаду, і сам Саакашвілі − мали свої підстави для такого рішення. Для першого – екс-президент Грузії потрібен був, щоб витіснити з регіону представників команди Дніпропетровського олігарха Ігоря Коломойського, який тоді вступив у конфронтацію з Порошенком. Сам же Саакашвілі, безсумнівно, розглядав посаду очільника Одеської ОДА лише як стартовий майданчик для своєї подальшої кар’єри чи в Україні, чи в Грузії. Для цього йому була потрібна «історія успіху», яка базувалася б на конкретних результатах. За обіцянок повного сприяння зі столиці та гарантій невтручання в кадрову політику, перспектива побудови з Одещини «маленької Грузії» виглядала цілком реально.

Жодного очільника ОДА президент не представляв настільки тепло та помпезно як Міхеїла Саакашвілі у березні 2015 року перед одеситами. Жодному іншому голові облдержадміністрації не було дозволено підібрати власну команду, куди б входили і начальник обласної поліції (варто лише згадати, з якими труднощами проходило призначення керівника МВС Львівщини), і обласний прокурор, і начальник митниці. Понад те, своїх заступників новопредставлений очільник області теж добирав, опираючись лише на власні міркування.

Тоді ж Саакашвілі оголосив основні цілі для себе на цій посаді: боротьба з корупцією, зокрема, на Одеській митниці, вільний митний простір в Одеському порту, ремонт дороги державного значення Одеса − Рені та режим вільного неба для Одеського аеропорту. Однак дуже швидко він переконався, що підтримка на словах, навіть президента, в Україні нічого не варті. Керівник Одещини, за його ж словами, зіткнувся з повним саботажем усіх спроб змінити ситуацію в області. Зокрема, перший конфлікт у нього відбувся з очільником ДФС Насіровим, коли екс-президент Грузії звинуватив головного податківця в блокуванні реформ на Одеській митниці, а також – з головою Державіаслужби Денисом Антонюком, який, за словами Саакашвілі, лобіював інтереси власника авіакомпанії МАУ Ігоря Коломойського, блокуючи намагання міжнародних лоукостерів потрапити на ринок авіаперевезень України.

timer-odessa.net

timer-odessa.net

Однак справжньою мішенню запального грузина став тодішній прем’єр-міністр України, лідер «Народного фронту» Арсеній Яценюк. Саакашвілі з подиву гідною послідовністю та наполегливістю звинувачував команду Яценюка в корупції, саботажі реформ та змові з попередньою владою. При цьому голова Одещини надзвичайно майстерно до певного часу уникав критики на адресу президента, його соратників. Експерти та політики вголос почали говорити про те, що ще одна ціль, яку поставив перед грузинським варягом Порошенко, – торпедувати команду «Народного фронту» у владі і Яценюка персонально з метою зміщення з посади прем’єра. В разі успіху такого задуму, посада глави уряду «світила» б самому Саакашвілі – або через перевибори, які спровокував би вихід «Народного фронту» з коаліції, або ж напряму – з подачі та підтримки Порошенка. Однак після відставки Яценюка, якій значною мірою посприяла критика Саакашвілі, Порошенко зумів і коаліцію в парламенті зберегти, і протиснути на посаду Володимира Гройсмана, який незрівнянно менш небезпечний для президента, ніж Саакашвілі.

Саме на цей період припадає різка зміна в риториці Саакашвілі. Усе більше часу він приділяє поїздкам по країні, різким викривальним виступам на телевізійних шоу та організації антикорупційних форумів, які, за задумом, мали б стати стартом для формування широкої політичної платформи «під Саакашвілі». В той же час під гарячу руку очільника Одещини стали потрапляти і люди президента, насамперед Грановський та Кононенко. Уже тоді стало зрозуміло, що екс-президент остаточно обрав для себе велику українську політику як шлях для власного збереження як публічної особи.

Влітку – у найменш сприятливий для політиків період − тоді уже колишній заступник генпрокурора Віталій Касько, його колега Давид Сакварелідзе та народний депутат Віктор Чумак оголосили про створення нової політичної партії, основна мета якої – подолання корупції в Україні, і яка попередньо отримала назву «Хвиля». Паралельно стартував ще один політичний проект з аналогічними месиджами – на базі партії «Демократичний альянс» і за участі народних депутатів від БПП Мустафи Найєма, Сергія Лещенка, Світлани Заліщук. Першочергово обидва проекти задумувалися як один, і учасники обох ініціатив перед тим доволі прозоро натякали на спільну участь в майбутній новоствореній партії. Ба більше, вищезгадані обранці, так само як і «Демальянс», були постійними учасниками антикорупційних форумів, де основним «хедлайнером» був той же Саакашвілі. Тож такий дивний паралельний старт здивував багатьох і породив слухи про непорозуміння між лідерами двох проектів. Натомість самі очільники «Демальянсу» та «Хвилі» заперечували наявність будь-якого конфлікту й говорили про перемовини про об’єднання, які все ще тривають.

Водночас сам Саакашвілі не спішив приєднуватися до жодного із проектів. Офіційно – через те, що посада державного чиновника не дозволяє займатися партійною діяльністю. Неофіційно ж поговорювали, що Міхо дуже розраховував на жовтневі вибори в Грузії, і якби його партія «Єдиний національний фронт» здобула на них перемогу, він шукав би шляхи повернутися на батьківщину і відновлювати політичну кар’єру там.

Утім приголомшлива поразка партії Саакашвілі на парламентських виборах в Грузії 8 жовтня не лише перекреслила цю перспективу, а й зробила реальнішою перспективу «Саакашвілі – український політик». Отож і пришвидшила рішення Саакашвілі покинути посаду голови Одеської ОДА, навіть не маючи за собою жодної досягнутої цілі. Очевидно, що перебувати на цій посаді далі за суцільного саботажу центральної влади та прихованого «шкідництва» місцевих еліт не мало жодного сенсу.

Відтепер з усіх множин виборів в Саакашвілі, якщо він і далі прагнутиме залишитися в публічній політиці, є лише один варіант – розвивати партію, яка власне й створювалася за його негласної ініціативи, і під перспективу його лідерства у ній. Хоча подальші перспективи самої партії «Хвиля» є доволі розмитими. Якщо лідерам цього політичного проекту не вдасться об’єднатись з тим же «Демальянсом» та дрібнішими антикорупційними проектами, випрацювати спільні зрозумілі месиджі до виборців, то поодинці вони програють важковаговикам української політики. Водночас на заваді такого об’єднання можуть стати амбіції грузинів, які претендуватимуть на лідерство в будь-якому новоствореному політичному об’єднанні. Чи захочуть молоді політики в Україні працювати «під Саакашвілі» − велике питання. Першs висновки можна зробити хоча б з того, що «Демальянс» уже як мінімум раз відмовлявся об’єднуватися з «Хвилею» влітку цього року.

Водночас навіть соратники екс-президента Грузії не поспішають називати його лідером «Хвилі». Зокрема, один з номінальним спікерів партії Давид Сакварелідзе, відповідаючи на питання про участь Саакашвілі в проекті, уникнув відповіді на це питання: «…А де себе буде бачити Міхеїл Саакашвілі, в «Хвилі», іншій політпартії, чи об’єднанні політсил, це питання треба задавати йому особисто», − заявив він.

Ще один нюанс: соратникам Саакашвілі вкрай необхідні дострокові парламентські вибори, щоб легітимізуватись у владі. І це може зробити їх ситуативними союзниками з «Батьківщиною» та партією Ляшка, які прагнуть скористатися політичною кон’юнктурою та підвищити свої впливи в майбутньому парламенті. Однак такий союз не може бути ані довготривалим, ані результативним – з огляду хоча б на позицію Заходу, який симпатизує антикорупціонерам, однак не бажав би посилення популістів в українській великій політиці.

Попри численні помилки та прорахунки, які вже зробив Саакашвілі у чужій йому українській політиці, не варто списувати його з рахунків. Як і інший харизматичний політик − Юлія Тимошенко, Саакашвілі здатен мобілізувати зусилля, щоб уникнути марґіналізації чи політичного забуття. Його прощальна фраза про здатність «Іти скільки зможе, а потім – стільки, скільки потрібно» найкраще характеризує його політичне майбутнє в Україні.