Чи легко мамі бути… жінкою

     8639  

Напевно, найважчий мій блог. Ніколи не могла подумати, що писатиму фантастику) Все якось більше «виступала» по психологічних трилерах і любовних романах. Але нині – час бути жінкою, і це моя, без сумніву, найскладніше робота.

Загалом не все так кепсько у моїм житті, ще й почуття гумору неабияк рятує. Але коли Еліану штормить… ви теж бачили у фейсбуках отой ну зовсім не смішний демотиватор про маму-зомбі? Отож він якраз про мене: дві ночі без сну + весь день істерики, плач і крик = я. А потім коротка перерва – і знову по колу. Мамство – це вже назавжди, нагадують нам наші діти. Ну, от як цьому не радіти, відповідаємо ми, а ліве око зрадливо сіпається. І от зараз, посеред ночі, коли я пишу блог, а Комаха таки якось спить – у нас насправді кипить життя. У прямому і переносному розумінні: на кухні булькає суп із сочевиці й запікається скумбрія, бойлер гріє воду, бо в мене мрія – просто забратися в душ, сісти й сидіти, поки гаряча вода не закінчиться.

Young business woman in cafe

Життя – дивна штука, іноді воно повертається таким боком, що й не сподівався. Коли я була вагітна, то мріяла, що з появою донечки ще більше розкриюсь як жінка. Уявляла, як одягатиму сукні і ми гулятимемо такі красуні-красуні, що відрощу волосся і навчуся робити зачіски, що будуть масажі-манікюри-педикюри і тренінги із супер-пупер жіночності. А тепер скажіть мені: то в усіх однаково гормони вимикають мозок, чи пощастило лише мені? Ні, я реально вірила в усі ці задумки! Я – трохи за 30 і з вагоном життєвого досвіду, нонконформіст і скептик. І де тепер мій колишній рок-н-рол? А де оте дівчаче і ніжне, намріяне і несправджене?

rabota_byt__zhenshhinoj

У різному віці я по-різному дивилася на себе і різний зміст вкладала у слова «бути жінкою». З народженням Елі моя внутрішня жінка стала особливою: розкрилося серце, руки стали ніжними, а рухи – невагомими, а разом із тим – сон чутливим, а нерви – як струни. Завжди дивуюся з того, що і я, і інші знайомі мами завжди нарікають, що нічого не встигають, але якось вирішила провести своє дослідження і з’ясувати, скільки ж встигаю реально. Просто записувала все, що робила впродовж дня. А по закінченні експерименту довго сиділа і дивилася на перелік тих нікому не помітних справ. Бо ніхто ніколи не знатиме, скільки разів я щось переклала, переставила, прибрала, помила. Скільки було колихань і заспокоювань, витирань дупи і сліз, скільки часу тривало одягання на прогулянку і чому, зрештою, прогулянки так і не було… У якийсь час я зрозуміла, що бути жінкою і мамою – це бути людиною, чия робота непомітна, якщо її робити. Ми встигаємо стільки всього, що важко це осягнути, але переважно його не видно, не чутно, не намацаєш. Учора з видимого за увесь день я лише зварила їсти, і то коли вже Еля спала. А де ж подівся цілий день? І я ж не сиділа! Знаю точно, що мами мене зрозуміють, бо їхні дні так само втікають піском крізь пальці, а для звіту перед собою і оточенням лишаються хіба сніданки-обіди-вечері-прання-прибирання-закупи. І тоді гаснуть очі, бо в бігу по колу жінка стає загнаним конем. Бути жінкою… Ні, це – не намальовані нігті, це – встигати все.

А як же нігті? Нігті мусять бути гарними! Я знайшла для себе формулу, завдяки якій почуватися гарною мені не важко і не часозатратно. Я ходжу до майстра. Тобто ми з Еліаною ходимо до майстра. Варіант манікюру вдома ми апробували і не оцінили. Іноді так справді зручніше й однозначно дешевше, і по часу швидше, але от ефект – не той. Я люблю приходити в улюблений салон, занурюватися в його атмосферу, пити каву, поки Еля хрумкає печиво, а Іра чаклує над нігтями – це дає мені відчуття свободи. Сідаю у крісло – і я вже не загнана конячка, не замамлена мама, а жінка, яка поміж усіляких приємних справ забігла на манікюр і замріяно вибирає колір лаку. Ну, тільки у нас із поправкою на те, що лак уже обираю не я, давно не я). Це улюблене заняття Елі: вона уважно вивчає всі палітри, прикладає зразки до моїх нігтів, вирішує. Мені ця розвага дуже до душі, їй – ще більше. І таке заняття дає нам обом можливість вийти за межі кола, по якому ми біжимо щодня. Так само в нас із перукарнею: стрижуся і фарбуюся в того майстра, що й 10 років тому. І обов’язково в салоні, бо вдома немає того відчуття свободи.

60993_0

Я багато разів вислуховувала від знайомих про те, як некорисно Елі бути зі мною там, де пахне фарбою і лаками. Згодна – це не евкаліптовий ліс, але нічого критичного там немає, інакше я не брала б доньку зі собою. Попри весь мій егоїзм, таки не належу до тих, хто свідомо заподіє шкоду власній дитині. Але здоровий егоїзм, вважаю, таки має бути присутній. Якщо жінка не хоче перетворитися лише на маму, то мусить вчитися розмежовувати власні інтереси й інтереси дитини та сім’ї. Є речі, в яких я легко поступаюся, іду на компроміси, а є такі, в яких з усіх сил стараюся зберегти свої позиції. Для себе я зрозуміла таку річ: для того, щоб мати що віддавати – потрібно мати звідки черпати. Щоб якісно наповнюватися – треба знайти джерела, які дають сили. Я, до прикладу, отримую неабиякий заряд енергії від походу за порцією краси. Мені приємно дивитися на своє гарне волосся і доглянуті руки, мені приємно, що Еля милується мною і каже «моя мамуся Ліля гарня». Мене тішить, що вона бачить, що догляд за собою – це приємно, цікаво і так по-жіночому. І я вже не серджуся, коли вона моїм кремом для рук вимащує всю себе і меблі. Ми разом нюхаємо всі мої сто баночок кремів, масок і скрабів, Еля має свої засоби для догляду, їй цікаво бути, як мама. А я розумію, що з приходом доньки більше полюбила себе, своє тіло, прийняла усі його недосконалості і зазубринки, навчилася чути власні бажання і потреби. Думаю, це прийшло тоді, коли різко змінився курс у житті, коли важливе вийшло на перший план, а все інше просто відпало, коли загострилися відчуття і на несправжнє не лишилося часу. І от у такі моменти розумію, що те, про що я мріяла у час вагітності – воно прийшло, але в інших проявах. Може, в нас поки що бракує суконь і я так і не навчилася робити зачіски, але все інше ми стараємося реалізувати. Направду, це непросто, бо ми лише вдвох, немає кому делегувати обов’язки, як це дуже люблять радити всі навколо. Але ми знайшли свій варіант комфортного жіночого буття, коли удвох гуляємо і збираємо листя, удвох п’ємо каву в центрі, купуємо два букети горошку або хризантем. Я вже не женуся за тим, щоб устигнути все, прийшла до того, що іноді, аби не впасти з ніг – краще замовити готову їжу додому, а той час, вициганений у себе, розумніше витратити на читання чи валяння у ліжку. Я не схоплююся зранку, поки не наобнімаюся з донькою, люблю розмови з чоловіком ні про що і про все на світі, веду нічний спосіб життя – всі б’юті-процедури роблю вночі, коли тиша і спокій. Навчилася шукати час на себе і заповнювати його тим, що треба саме мені.

byt-zhenschinoy

Що я люблю робити і що наповнює мене:

Читання книг для себе (не про дітей і не на професійні теми)
Пекти усілякі солодкі витребеньки і готувати не шаблонні страви
Купити червоні туфлі на шпильці і уявляти, яка сукня до них пасуватиме
Чекати свіжих віршів від чоловіка і читати-читати-читати
Зробити манікюр і любуватися доглянутими руками
Скраби-маски-креми) догляд за тілом і навіть просте переставляння баночок та нюхання тих усіх засобів
Купити квіти і розставити по усій квартирі
Пити каву в центрі і читати книжку (так, це можливо навіть із дитиною!)
Гуляти містом із квітами у руках
Замовити фотосесію і готуватися до неї
Вчити щось нове для себе, для власного розвитку і задоволення
Їсти смачну їжу
Носити комфортний одяг
Сідати за кермо і мчати з Ель десь і кудись, навіть просто у ліс чи по справах у місто
Слухати «свою» музику – лише рок, ніяких компромісів)

Можу продовжувати цей список, бо щодня нагадую собі ще щось, що можна або хочеться зробити для себе. Але всі ці пункти завжди об’єднує одне – любов до себе, до своєї внутрішньої жінки. Я вчуся цього, і так – це дуже непросто, але я спробувала, і мені подобається результат. З усвідомленням себе як жінки прийшло розслаблення, більшість речей у житті стало легше робити. Я більше всього собі дозволяю і все менше себе гризу. Наповнюватися і не розхлюпуватися на дрібниці, любити себе і тих, хто поруч, наповнювати їх – це зараз я вкладаю у слова «бути жінкою». А як у вас?