Однією з найрезонансніших новинок кінофоруму у Трускавці стала українська стрічка “Гніздо горлиці”

VI Міжнародний кінофестиваль “Корона Карпат”, який відбувся 15 - 19 вересня у Трускавці, цьогоріч був наповнений прем'єрами та продемонстрував, що українське кіно — не просто існує, а й може зацікавити глядача.

 |    1127  

Фільм Тараса Ткаченка “Гніздо горлиці” — одна з найрезонансніших новинок на екранах, яку змогли побачити учасники кінофоруму та гості Трускавця.

“Гніздо горлиці” знімали за сценарієм, який переміг у “Коронації слова” у 2012 році. Зйомки фільму відбувалися в Україні та в Італії, де ними опікувалась Генуезько-Лігурійська фільмкомісія. Після гучної прем’єри цього року стрічка здобула нагороду як “Найкращий український повнометражний фільм” на Одеському кінофестивалі. А також була номінована там на Гран-прі.

“Гніздо горлиці” — це історія, яка захоплює перш за все своєю відвертістю, щирістю і світом без прикрас чи фальші, яких багато і у вітчизняних стрічках про давнину, і у висвітленні революційних подій. Цей фільм звертає увагу глядача на проблеми, які завжди поруч. Настільки поруч, що вони, на жаль, стали для нас вже й не проблемами, а просто частиною життя. Головна героїня Дарина вирішує поїхати на заробітки до Італії через безгрошів’я і відсутність гарної роботи. Італійське життя нелегке, а такі бажані заробітки всі йдуть на будівлю дому, де можна буде згодом приймати туристів. Чоловік випиває і допікає заувагами про Італію, адже йому здається, що дружина не цінує його праці тут. Так само, як і їй здається, що вдома не розуміють її проблем. Донька вчиться в престижному виші, але для наївної дівчини з села життя великого міста теж не таке сонячне, як хотілося б. А тоді ще й італійський “синьйор” Дарини проявляє до неї надмірний інтерес…

Якби цю стрічку знімали десь у Голлівуді, то безперечно, українська “Попелюшка” знайшла б свого гарячого смаглявого принца, задобрила б його матір і забула про чоловіка-пияка вдома. Але, на щастя, цей фільм — український. Тут немає добрих і злих, натомість є справжні. Італійці, які зверхньо ставляться до заробітчан. Заробітчани, які вже не свої ні вдома, ні в далеких краях. Наївні дівчатка, які шукають принців, а знаходять нахабних столичних “мажорів”. Осиротілі чоловіки, які відчувають, як їхні сім’ї розсипаються, а самі вони вже не достатньо хороші для своїх “цивілізованих” дружин. І не винен ніхто. Чи навпаки — всі винні. Щастя хочуть, кращого життя, добробуту для дітей. І їдуть. І стараються. А потім виявляється, що дорога ця — в нікуди.

Проблема заробітчан та еміграції була розкрита ще у одній стрічці на кінофестивалі. Короткометражна «Історія однієї каблучки», зйомки якої проводили в Трускавці, теж розповіла про буденну трагедію однієї родини. Проте якщо «Гніздо горлиці» можна назвати відвертим та болючим зрізом сучасності, то «Історія…» – це радше передріздвяна казка, в котрій є лише присмак реального життя.