Наша слінгова історія, або Тумба-юмба наступають!

Нюхати осінь і бути щасливою. А чим вам пахне осінь? Мені – пожухлим листям, трошки прілою травою, післяобіднім спокійним сонцем, свіжими каштанами, маминими хризантемами, паленим картоплинням, грибами і порепаним яблуком, по якому стікає липкий сік і кличе напівсонну бджолу. А ще – спітнілою голівкою Комахи, яка спить у слінгу) Осінь пахне нею, а вона – осінню.
   Ліля Криницька   4065  

Це найніжніша ніжність у світі, найтепліше тепло і найвідвертіша любов. Більше за все у житті я любила нюхати це мале головеня, яке мирно сопіло на моїх грудях. Більше за все зараз я скучаю за тими відчуттями, коли дитинча примотане до мене, і ми обоє, у такт, пливемо собі світами. І розмовляємо, і мовчимо, і говоримо самими лише очима та руками.

Ходить олень осінній,
В нього роги у сіні,
Павутиння на носі,
Літо бабине, осінь.

У нас на кухні висить «свічадівський» календар із віршиками, які дуже любить Ель. Ось цей, вересневий, вона майже вивчила напам’ять, і по сто разів на день прибігає, дивиться на оленя, і торочить «… льоги сіні, пувуня ньосі, літо баби, осінь. Мамо, осінь!» А й, справді, осінь, ота, яку я з усіх пір люблю найдужче, і пост нині по-осінньому теплий і затишний.

Щоразу, коли я сідаю писати блог, думаю про щось важливе, що дає мені сили, що відкриває усі закапелки душі і випускає назовні найпотаємніші думки. Бо так – щиро і по-справжньому, і насправді так значно легше і вільніше, ніж вигадувати, фантазувати, шукати те, що когось зачепить, але є чужим для мене. А знаєте, що лежить зараз поруч зі мною? Чотири з половиною метри ніжності) Моя гірасолька кольору фуксії з ледь фіалковим відтінком. Так я називаю свій слінг, Girasol Red herringbone, яким ще донедавна ніжно обнімала своє дівчиня.

chusta-czerwona-new

Наша слінгова історія розпочалася задовго до народження Елі. Так буває) Слінгожителя ще немає, а слінг уже є. Я готувалася до народження доні, маючи вдосталь сил, натхнення, часу і безмір фантазії та міх стереотипів. Але було дещо, що виходило за ті стереотипи, гостро виступало усіма кутами: я точно знала, що хочу слінг, добрий слінг, у якому зможу носити дитину стільки, скільки захочу або буде потрібно. Такі речі не приходять спросоння, принаймні в мене це було сто разів обдумано, вимріяно і вирішено. Ой, і це було не тому, що я така мудра, а тому, що хотіла бути мобільною і не уявляла свого життя без руху!

Я довго вибирала наш слінг, читала спеціалізовані форуми, вивчала особливості всіх різновидів переносок, вникала у дискусії стосовно корисності чи шкідливості, поступово виокремлюючи фізіологічні та нефізіологічні. Це виявилося дуже цікаво і пізнавально, розширило мої знання про формування здорового скелету і переноски-«вбивці» хребта. Це тоді я остаточно зрозуміла, чому мені так страшно виглядають діти в «кенгуру». І уявляла, як носитиму Комаху у слінгу-шарфі.

Mother and Child

Я вибрала Гірасол, бюджетний, але такий яскравий, соковитий, м’який і красивий, що він не поступався для мене жодному іншому брендовому у світі. Не шкодую про це досі, бо він виявився найніжнішою і найтеплішою річчю, купленою для Ель. От буває так, що ти бачиш річ – і закохуєшся в неї.

– Воно там ще живе? – питається жінка на пішохідному переході, округливши очі й заглядаючи мені просто за пазуху.
– Не знаю, але зранку ще їсти просило, – з легкою усмішкою кажу я і йду собі.

Сидимо з друзями на літній терасі кав’ярні в центрі міста. Поруч пара старшого віку, косо поглядають у наш бік.

– Хм, щоб пити-їсти – гроші мають, а «каляску» купити – ні! – фиркає жінка. – І не стидно дитину в тому рядні носити!
– Пані, це не рядно, це – штора! І вона коштує, як возик, – сміюся я.

Приїхали в міграційну службу. Жінка, якій я подаю документи, схвильовано питає:

– Воно там не задихнеться?!
– Ще не знаю, це моя перша дитина)))

Наше слінгоносіння – це направду розповідь про очевидне і неймовірне, про мамину інтуїцію, про взаємодопомогу, про любов і довіру. Ну, і про таку безпардонну цікавість зі сторони. Слінгомами таких смішних і не дуже історій можуть розповісти тисячі, бо носіння дітей на собі у «ряднах», «шторах», «капах» для загалу досі часто асоціюється із якимось первіснообщинним ладом і дикунством.

«Ти ж моя тумба-юмба!» – жартував чоловік, коли ми їхали на зустріч зі слінгоконсультантом, аби забрати свій слінг і домовитися про консультацію після народження Елі. А потім зачудовано дивився на нас із Комахою, коли ми вперше самі примоталися і поїхали гуляти та пити каву у центр! Це, в його розумінні до того, була просто якась недозволена розкіш! І це виявилося так природно і зовсім не складно в реальності!

50276633-5ckackofro-w665

Я вже давно не мотаю Ель, бо для мене зараз 15 кг щастя – то таки немало) Спереду вже не понесу, а заспинні намотки я так і не освоїла досконало, оскільки з машини і в машину та на малі відстані було зручніше брати ерго-рюкзак, пошитий майстринею. Але якби ви мене спитали, який найніжніший спогад, враження, переживання у мене пов’язаний із донькою, то я без вагання сказала б: усе, що стосується слінга і носіння доні на собі. Хіба могла я подумати, що в мене на хворій і травмованій спині виростатимуть крила, тільки-но братиму Комаху на руки? Ті, хто не носив, кажуть, що це важко, ті, хто носив у «кенгурушках», кажуть «а яка різниця?», ті, що спробували тільки слінг із кільцями, кажуть, що «незручно і шия болить». А я просто дякую тій людині, яка допомогла з вибором, навчила, заспокоювала, коли не вдавалося, і була на відстані дзвінка, коли треба було пораду.

Я тішуся, що зараз ми маємо море можливостей ростити дітей так, щоб це було добре не лише нам, а й самим дітям. Є доступ до інформації, є спільноти, де мами радо допомагають іншим мамам не лише порадами. Є шалений вибір девайсів для мам і дітей! Але ще є міх стереотипів і якась дивна поверхневість у підходах до вибору цих пристосувань. Для мене назавжди залишається незрозумілою риторика апологетів «кенгуру» і всіляких «кишень». Чому може бути аргументом для мами, яка хоче виростити здорову дитину, фраза: «у «кенгуру» нічого страшного немає, якщо їх придумали, рекламують, продають, то значить, вони не є небезпечні». Дійсно? Ядерну зброю теж придумали, перепрошую, і вона навіть виконує свою функцію. Недоречне порівняння? Невже? Якщо добре вдуматися, то нефізіологічні девайси, зокрема переноски типу «кенгуру», є теж зброєю масового знищення, але із відтермінованим результатом. І таких речей у навколодитячому просторі – море. І тепер важко сказати, що немає інформації про користь чи шкоду чогось, аби лишень було бажання дізнатися.

Я не знаю природніших речей, аніж носіння дитини на руках і на собі, та годування грудьми. Це те, чого не може бути забагато, те, про що для мене «привчили» звучить смішно, бо то те саме, що привчити дихати. Я носила, ношу і носитиму Ель, доки зможу підняти (або доки вона сама мені це дозволятиме))) І я знаю ду-у-у-же багато мам, які роблять так само: тих, які навчили мене, і тих, яким уже стаю прикладом я, і нас усе більше і більше. Тумба-юмба стають потроху нормою) А як носите діток ви?