Театр ім. Заньковецької відкриває 99-й театральний сезон

Про його прем’єри

     5539  
сватання на гончарiвцi

Сцена з вистави «Сватання на Гончарівці». Фото: архів театру

П’яту у своїй історії сценічну редакцію «Украденого щастя» Івана Франка уже наприкінці жовтня має намір представити глядачам Національний академічний український драматичний театр імені М. Заньковецької. Ця вистава водночас стане першою прем’єрою цього театру 99-го театрального сезону, що, попри всі попередні побоювання, таки відкриється, як планувалося: найближчого вівторка, 6 вересня, виставою «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка.

Як наголосив на зустрічі з пресою художній керівник театру й водночас режисер-постановник «Украденого щастя» Федір Стригун, те, що театр уп’яте звертається до цього Франкового твору, свідчить лише про одне – класика не старіє. А кожен час просто відчитує її по-своєму.

«Це часто ілюзія, що раз твір на театральній сцені був поставлений раніше, його у сценічній версії усі пам’ятають і до нього не варто повертатися, − сказав Федір Стригун. – Але змінюються десятиліття, виростають нові покоління, і для них те, що колись було,− уже не реальність, а лише гарний спогад їхніх батьків. А так не має бути, особливо, коли йдеться про геніальні речі. А «Украдене щастя» геніальним і є».

Що відбувається з людьми, коли руйнується гармонія стосунків, – саме цю ідею взяв режисер за основну і на цю тему має намір через сценічне дійство поговорити з глядачами, які ще зі шкільної лави знають: «Украдене щастя» − про різні почуття й про силу любові насамперед.

Напевно, ось ця сила любові, яка може і творити, і руйнувати, – те визначальне, що пронизує усі прем’єри цього театрального сезону. Бо і наступні дві, незважаючи на те, що це будуть комедії,  – теж передовсім про любов.

Зокрема, режисер Богдан Ревкевич, за мотивами комедії італійця Карло Гольдоні, ставить «Труфальдіно із Бергамо» (аніскілечки не хвилюючись, що глядач спробує порівнювати його сценічну версію із відомим однойменним фільмом, бо переконаний, що кіно – це кіно, а в театру свої закони). До речі, Богдан Ревкевич зізнався, що, хоча й не знає, чи у підсумку в нього та акторів вийде повноцінний мюзикл, як вони планують, але що у виставі буде багато музики, танців, пластики, гумору – він гарантує.

Інша комедія (над якою працює як режисер Орест Огородник) теж класична – «За двома зайцями» Михайла Старицького. «Я не хочу перекидати в цій комедії все з ніг на голову, переносити її в сучасний вимір, уводити в неї щось екстраординарне, − каже Орест Огородник. − Але хочу зробити добру виставу у духовому ритмі». Варто зауважити, що для Ореста Огородника, якого глядач переважно знає як режисера його власних вистав, «За двома зайцями» − не перша постановка «чужого» твору. Його дипломна вистава «Сто тисяч», яку він зробив вісім чи дев’ять років тому, є в театральному репертуарі й сьогодні.
А ще театр планує дві прем’єри на камерній сцені. Отож, Алла Бабенко за п’єсою Романа Горака поставить виставу «Та, котру любили». Режисер В’ячеслав Жуков заглибиться в любовний трикутник у комедії «Чоловік моєї дружини».

Чи готує театр якісь ще прем’єри, наразі тут не анонсують. Бо й у тих, що заплановані, фінансова складова не до кінця з’ясована (зокрема, навіть для забезпечення найближчої прем’єри − «Украденого щастя» − у театру грошей, щоб, скажімо, пошити костюми чи зробити художнє оформлення ще немає. Однак Федір Стригун таки проговорився, що принаймні Вадим Сікорський береться працювати над «Тангом смерті» Юрія Винничука, яке за сприятливих обставин глядач зможе побачити уже в наступному півріччі.