Фото: Валентина Шурин

Кольчуги – зі старих ліжок, мечі – з холодильників

Фото: Валентина Шурин

15 років Олег Рак виготовляє лицарські обладунки епохи Середньовіччя

Цьому мистецтву 60-річного галичанина ніхто не вчив. Перелопатив гору спеціальної літератури, поки сам не навчився з малюнків та описів. Старі меблі, електроприлади, начиння люди викидають, як непотріб, а він створює з них унікальні предмети «під старовину». Переважно – лицарську броню. Нині в його домашній колекції – кілька видів шоломів, кольчуги, щити, луки, стріли, мечі, шаблі, списи, наплічники, наручні, гуцульські топірці, бердиші (одночасно і спис, і сокира). Олег Петрович навіть мріє відкрити в селі історичний музей, в якому місцеві вчителі проводили б уроки історії.

Коли автобусом заїхала в село, оселю пана Рака намагалася розпізнати за зовнішнім виглядом брами на подвір’я. Вони в Речичанах – одна краща від другої, дорогі, сучасні. А з’ясувалося: навіть огорожа на обійстя Олега Петровича не така, як у всіх. Вона – оригінальна. Господар поєднав у ній метал, камінь і дерево. На хвіртці викував літеру «Р», обрамив її у підкову, а обабіч – раків.

Найперше у вітальні на стіні помітила шаблю з рукояткою у формі пташиної голови, обтягнуту в шкіру.

Фото: Валентина Шурин

Фото: Валентина Шурин

– Штучна? – цікавлюся.

– Ану, придивіться зблизька. Це ж засушена голова птахи, – відповідає господар, знімаючи експонат зі стіни.

Це ж треба! Здалеку шабля здається важкою і масивною. Насправді легенька, адже виготовлена з дюралюмінію. Поряд – ще одна робота пана Рака, якою він пишається. Це меч з гардою, що викувана у формі виноградної лози.

Олег Петрович приносить із горища лицарські обладунки. Бо ж не будеш зберігати їх в оселі…

– Спробуйте підняти кольчугу, – усміхається чоловік.

Я лише змогла відірвати її від підлоги, підняти вище сил не вистачило. Виявляється: пан Олег і його син Тарас сплели кольчугу власноруч за два місяці (не повірите) із …семи тисяч кілець. Для цього розібрали старий пружинний матрац із гартованої пружинної сталі. Важить кольчуга майже 16 кілограмів.

Олег Рак з макетами лицарських обладунків. Фото: Валентина Шурин

Фото: Валентина Шурин

– Шолом я викував за тиждень, – каже господар і простягає мені обладунок, увесь у вм’ятинах і слідах від ударів. – Не дивуйтесь. У цих обладунках Тарас змагався у всеукраїнських лицарських турнірах. У Середньовіччя броня захищала все тіло воїнів від стріл, списів, ударів меча, шаблі. Цінувались обладунки дорого й були коштовною бойовою здобиччю, адже були символом влади, сили та войовничості. Виготовляли їх спеціальні майстри. Озброєння жорсткою бронею свідчило, зокрема, про багатство і міць його господаря. Броня (шолом, кольчуга, наплічники, наручні, меч) важила десь 25-30 кілограмів. Можливо, й нелегко було рухатися у такому панцирі, зате безпечно. Уявіть, наскільки сильним і дужим мав бути воїн. Мої роботи – витвір і зброярського, і декоративного мистецтва.

Фото: Валентина Шурин

Фото: Валентина Шурин

Олег Петрович показує невеличку кузню, в якій виковує «середньовічне спорядження». Переробив її зі старого сараю. Чоловік зізнається: металу не купує. Підбирає те, що хтось викидає.

– Знайшов на смітнику старе ліжко на пружинах, – мовить. – Там такий міцний кутник, якого нині в найдорожчих меблях немає. А сталь зі старих холодильників хіба порівняєш із сучасною?!

До думки виготовляти лицарську броню підштовхнув син Тарас.

– 2000 року він заснував молодіжну громадську організацію «Товариство збереження історичної спадщини «Галицький Лев». Відтоді допомагає мені виготовляти обладунки. Змагається в лицарських турнірах. Пригадую, років десять тому підходить до сина незнайомий чоловік і представляється: «Я – викладач академії мистецтв. Бачу: любиш ковальську справу, але невміло працюєш із металом. Приходь на мої пари, навчу ковальської справи безкоштовно». Тому викладачеві син досі вдячний. Тараса, одягнутого в обладунки, навіть запрошували зніматися в рекламах. А коли ще вчився в університеті, то прийшов якось на іспит у кольчузі та наручнях. День перед іспитом брав участь у турнірі і не встиг переодягнутися. Викладачі аж налякалися…

Олег Петрович працює на залізниці. Від ковальської справи був далеким, але ще змолоду захопився чеканкою. Згодом придивлявся, як кують з металу ковалі, що не знав – розпитував. Учився «працювати» з каменем, деревом, металом також по журналах «Юний технік», «Моделіст-конструктор», «Наука і життя». Тепер в оселі майже все робить «під старовину». Навіть такі дрібниці, як торшер, світильник, умивальник, лічильник. Обладунки, до речі, виготовляє під добрий настрій і лише для себе.

– Якось учителі запросили мого сина провести урок історії, – продовжує чоловік. – Про епоху Середньовіччя діти слухали так-сяк. А коли на наступний урок Тарас приніс лицарські обладунки, оченята в школярів аж засяяли. Кожен хотів потримати їх в руках і навіть одягнути на себе, аби відчути себе справжнім лицарем. Лише тоді дітлахи по-справжньому зацікавилися темою уроку. Правду кажуть: краще раз побачити, аніж сто разів почути.