11

ЛАЗ: історія злету й падіння

ЛАЗ: історія злету й падіння

У 1980-х роках на ЛАЗі працювало 10 500 робітників, які щороку випускали по 12-14 тисяч автобусів

ЛАЗ: історія злету й падіння

У 1980-х роках на ЛАЗі працювало 10 500 робітників, які щороку випускали по 12-14 тисяч автобусів

Андрій Калюжний

Фото: Володимир Дубас

Зараз ця величезна територія за адресою вул. Стрийська, 45, справляє вкрай гнітюче враження: зруйновані будівлі, вибиті вікна, провалені стелі, чагарники, в яких гасають зграї приблудних псів. Тут можна сміливо знімати фільми про Другу світову війну. Натурні декорації підійдуть і під розбомлений Сталінград, і під знищене німецькими танками Варшавське гетто. А колись…

Сталін у Львові

Днем заснування Львівського автобусного заводу вважається 21 травня 1945 року. Щойно захопивши Західну Україну, радянська влада вдалася до своїх улюблених занять: колективізації та індустріалізації. У Москві вирішили, що таке велике місто, як Львів, просто не може обійтися без великих промислових підприємств.

Будуються нові складальні цехи Львівського автобусного заваду (1972 рік)

Спочатку завод випускав різноманітний дріб’язок: кузови-причепи, ковші для екскаваторів, автомобільні крани та іншу продукцію. Наприкінці 1940-х років з Москви надійшла команда: освоїти випуск автобусів ЗіС-155 виробництва заводу імені Сталіна (тепер – завод ім. Ліхачьова, виробник колись знаменитих у СРСР «москвичів»).

Однак прислані з Росії інженери дуже швидко перейняли львівський гонор і від «сталіна» відмовилися. Натомість запропонували створити власну модель автобуса.

У Москві зневажливо похитали головами: «Ну-ну, побачимо». Коли придивилися – від здивування вклякли. Львів’яни закупили в Німеччини кілька екземплярів автобусів фірм Mercedes-Benz i Neoplan Bus Gmbh. Розібрали до гвинтика, подумали, намалювали креслення, і в лютому 1956 року на заводському дворі виблискував новою фарбою ЛАЗ-695.

Молоді робітники заводу

Львівський рекордсмен Книги рекордів Гіннесса

Масове виробництво цього автобуса розпочалося 1956 року. Відтоді випускали все нові й нові модифікації: ЛАЗ-695Б, ЛАЗ-695Е, ЛАЗ-695Ж та інші.

ЛАЗ-695 сходив з конвеєра безперервно 46 років – останній автобус побачив світ 2002-го. Стільки часу не випускали серійно жодної моделі автобуса у світі. Шкода, що ніхто не здогадався звернутися до представників Книги рекордів Гіннесса, щоб зафіксувати це досягнення. Загальна кількість випущених машин цієї моделі сягнула приблизно 115-120 тисяч штук.

200 000-й автобус за прохідною заводу

Кипить робота у кузовному цеху ЛАЗу (23 вересня 1988 року)

І ще про рекорди. За всю історію ЛАЗу тут загалом випустили 365 тисяч автобусів – найбільше з усіх автобусних заводів колишнього СРСР. У 1980-х роках на підприємстві працювали 10 500 робітників, які щороку випускали по 12-14 тисяч автобусів.

Абсолютний рекорд – 14 646 машин у 1988 році. Як розповів «Львівські газеті» Анатолій Лисак, колишній голова профкому ВАТ ЛАЗ (2009-2010), тоді середня зарплата становила 150 карбоваців плюс прогресивка, сукупно могло доходити до 200 крб – цілком пристойна на ті часи сума.

Космос і «рогаті» 

Не дивно, що саме ЛАЗ від 1960-х аж до 2013 року був основним виробником спеціалізованих автобусів, які обслуговували Центр підготовки космонавтів і космодром Байконур.

Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук за кермом автобуса під час перебування на ЛАЗі (листопад 1991 року)

Але й цим досягнення львівських автобусобудівників не обмежилося. На початку 1960-х у містах України розпочався тролейбусний бум.

1962-го тролейбус на базі ЛАЗ-695Б був виготовлений у Баку й дістав назву БТЛ-62. Пізніше такий тролейбус почали виготовляти безпосередньо у Львові, він мав індекс ЛАЗ-695Т. Далі естафету підхопив Київ, де львівське розроблення йшло під назвою Київ-5ЛА, потім – Одеса (ОдАЗ-695Т).

Президент України Леонід Кучма під час відвідин ЛАЗу (лютий 1995 року)

1993 року на ЛАЗі почали випускати тролейбуси ЛАЗ-52522 (загалом випущено 85 штук), які ззовні відрізнялися від автобусів цієї ж модифікації хіба що «рогами» (струмознімачами). 2006-го їх замінили сучасніші, швидкісніші та витриваліші «ЕлектроЛАЗ-183» та «ЕлектроЛАЗ-301».

Футбольний скандал

У серпні 2003 року зі збірного цеху виїхав півтораповерховий туристичний ЛАЗ-5208 – перший автобус із сім’ї абсолютно нових моделей під назвою «НеоЛАЗ».

2007-го завод розпочав виробництво надвеликого автобуса з низьким рівнем підлоги по всій довжині «СітіЛАЗ А-292». Технічні характеристики вражають: довжина –18,75 м, пасажиромісткість – 180 осіб, зокрема 47 сидячих місць.

Кипить робота у кузовному цеху ЛАЗу (23 вересня 1988 року)

30 березня 2010 року уряд України вибрав ЛАЗ основним постачальником муніципального транспорту для міст, що приймали чемпіонат Європи з футболу 2012 року, який, нагадаємо, спільно проводили Україна та Польща.

Кабмін і Львівський автобусний завод підписали меморандум про виготовлення 1500 автобусів і 500 тролейбусів. Оборудка обернулася гучним скандалом – у встановлений термін контракт залишився невиконаним (так, Донецьк отримав лише 9 із 30-ти замовлених автобусів, Львів – 33 із 133-х). Тоді, до речі, Донецька міськрада відсудила в ЛАЗу 25 мільйонів гривень за невиконання контракту

«Міг розвести кого завгодно»

На цьому, як казали колись, урочиста частина закінчується. Настав час розповісти про сумну сторінку в історії славного львівського підприємства.

Голова Верховної Ради України Олександр Мороз в оточенні своїх охоронців ділиться враженнями з журналістами про побачене на Львівському автобусному заводі (4 серпня 1994 року)

2001 року ФДМ (причому не Львівське управління, а Київське) продав 70,41% акцій ВАТ українсько-російському СП «Сил-Авто».

Далі активи було поділено між різними фірмами-одноденками, в результаті чого власником львівського заводу став росіянин Ігор Чуркін.

Ігор Чуркін – постать неоднозначна і скандальна. Крім оповитого туманом процесу накопичення первісного капіталу, і він, і його брат також відзначилися гучними арештами. 2007 року голова наглядової ради ЛАЗу при спробі перетину кордону був затриманий правоохоронцями Сербії. Версії гуляли різні: від спроби провезти аж 500 кілограмів кокаїну (якщо чесно, це просто якась фантастика), до запиту з боку українських правоохоронців. Ігор Чуркін якийсь час відбув у сербській в’язниці, після чого спокійно залишив країну.

У березні 2009-го на чоловіка знову одягнули кайданки. Цього разу – у Львівському аеропорту під час посадки на рейс Львів – Київ. Причина – запит прокуратури, яка розслідувала кримінальну справу щодо умисної невиплати заробітної плати працівникам ЛАЗу та знову ж таки умисне ухилення службовими особами підприємства від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Результат той самий – дав покази слідчому і спокійно відлетів у своїх справах.

Милувався небом крізь ґрати і його брат. У квітні 2007 року Олега Чуркіна затримали в Миколаєві, оскільки чоловік був оголошений у міждержавний розшук російським судом. Уже через три дні «найгуманніший у світі» український суд звільнив його з-під варти.

Як розповідають обізнані люди, власник «Сил-Авто» вирізнявся надзвичайною наполегливістю та дуже добре підвішеним язиком: «Міг розвести кого завгодно». Народився він 1967 року. Перший капітал разом з братом Олегом (1980 р. н.) заробив в середині бандитських 1990-х на бартерному постачанні товарів в обмін на туркменський газ. Судячи з усього, бартер був справою вигідною – за підсумками 2008 року, видання «Фокус» оцінило статки братів Чуркіних у 185 млн доларів США.

Із самого початку ширилися чутки, що Ігор Чуркін – рідний племінник високопоставленого російського дипломата Віталія Чуркіна, постійного представника Російської Федерації в ООН. Правда чи ні, про всяк випадок стверджувати не будемо (навіщо редакції ті суди про захист честі й гідності?). Для об’єктивності наведемо зроблену свого часу Віталієм Чуркіним заяву: «Хотів би з усією відповідальністю заявити: племінників у мене немає ні в Україні, ні, на жаль, навіть у Росії. А моїх однофамільців прохання не чіпати».

Казав пан – кожух дам

Львівські автобуси на проспекті Свободи під час святкування Дня Львова за участю Президента України Леоніда Кучми (19 вересня 1999 року)

Новий власник запам’ятався своїми сенсаційними планами. Отож короткий перелік обіцянок Ігоря Чуркіна:

2011 рік – ЛАЗ має намір створити власний хокейний клуб;

2013 – ЛАЗ підписав експортний контракт на поставку восьми тролейбусів у Болгарію;

2013 – завод має потенціал для виробництва 7-7,5 тис. автобусів і тролейбусів, але ринок України для нього замаленький;

2014 – холдинг ЛАЗ планує розпочати будівництво заводу в Бразилії, а також співпрацюватиме з французькою компанією Alstom щодо виробництва трамваїв в Україні;

2015 – «Сіті Транспорт Груп», що управляє компанією ТзОВ «Львівські автобусні заводи», підписала контракт на поставку 289 автобусів мерії Каїра. Вартість контракту – 70 млн доларів США;

січень 2016 – «Сіті Транспорт Груп» має намір випустити свій перший трамвай CTG-18.

Як украсти 100 мільйонів?

Наголосимо, трамвай планували робити, коли на місці ЛАЗу вже була пустка.

Тут колись складалися львівські автобуси... (2 липня 2016 року)

Узимку 2016 року прокуратура Львівської області заявила, що під час розслідування справи про несплату податків посадовими особам компаній, заснованих на базі колишнього ВАТ ЛАЗ, виявили нові факти незаконного відчуження майна на суму 100 мільйонів гривень, яке колись належало цьому підприємству.

За даними прокуратури, державний реєстратор зняв арешти майна і заборону на його відчуження на підставі наданого рішення Господарського суду Києва, яке в підсумку виявилося підробленим: «Такого рішення в реєстрі судових рішень немає, а реєстраційний номер був привласнений рішенням Джанкойського міськрайонного суду від лютого 2014 року». Джанкой, нагадаємо, є в анексованому Криму.

Після цього в січні 2016-го приватний нотаріус засвідчив операцію з придбання буквально за копійки майна колишнього ВАТ ЛАЗ двома юридичними особами з Києва, чиї засновники, як делікатно зазначили в прокуратурі, «мають прямі родинні стосунки з відомим інвестором з Росії». Найцікавіше, що «копійчане» майно насправді коштує майже 100 млн гривень!

Ціна питання: низка об’єктів нерухомості колишнього ЛАЗу загальною площею 75,8 тис. кв. м. Зрозуміло, що розвалені цехи мало кого цікавлять. Однак під ними є земля, на якій можна збудувати чимало квадратних метрів уже комерційної нерухомості.

ЛАЗ іде на дно

Ще 2006 року на заводі почали вирізати обладнання (а це сотні тонн металу!). Проте справжня агонія, за словами колишнього голови профкому Анатолія Лисака, розпочалася у лютому 2013 року, коли підприємство зупинило роботу й відправило робітників у неоплачувані відпустки. Тоді ж депутати Львівської обласної ради  підписали звернення до президента України, Верховної Ради та Генпрокуратури з вимогою повернути ЛАЗ у державну власність.

2013-го власники оголосили про припинення виробництва у Львові  у зв’язку з його перенесенням в Дніпродзержинськ та початок процедури банкрутства. Через якийсь час робітників знову запросили до цехів і навіть виплатили якусь частину заборгованості із зарплати.

Але в жовтні 2014 року ЛАЗ остаточно зупинив виробництво.

У серпні 2015 року прокуратура Львівської області нарешті розпочала розслідування приватизації ВАТ «Львівський автобусний завод». За версією слідчих, акції ЛАЗ «незаконно вибули з державної власності в результаті протиправних дій акціонерів товариства, які подавали в суд завідомо неправдиву інформацію». Зазначимо, що першу кримінальну справу щодо незаконності приватизації ЛАЗу Генеральна прокуратура України порушила ще в далекому 2002 році.  Порушила – і майже відразу закрила.

23 березня 2015 року приміщення заводу, які перебували в аварійному стані й з яких було вивезено обладнання, виставили на аукціон.

Крапка!

ЛАЗівські кріпаки

Та не зовсім. Обладнання вирізали, виробничі приміщення і земельку чи то продали, чи ще за них судяться, але ж люди залишилися.

Як розповів «Газеті» Петро Яньо, провідний інженер ЛАЗу в 1980-х роках, на балансі підприємства було сім гуртожитків: чотири малосімейні та три так звані «холостяцькі». Ще 1994-го під час корпоратизації заводу їх включили в статутний фонд. «Сімейним» пощастило більше – з часом їх передали в комунальну власність  Львова.

Натомість три осередки «холостяків» – на вул. Володимира Великого, 16, Науковій, 16, та Кульпарківській, 139, – досі належать… Ігорю Чуркіну.

Щоб було зрозуміло, парубки, які туди вселялися наприкінці 1980-х, давно стали батьками, а дехто й дідусями. Фактично, йдеться про три багатоквартирні будинки, заселені сотнями людей, які перебувають у статусі кріпаків.

Колишній голова профкому Анатолій Лисак, який разом з дружиною, трьома дітьми та трьома онуками мешкає в гуртожитку на Кульпарківській, 139, розповідає, що вони не можуть приватизувати житло, в якому прожили багато років. Існує проблема з пропискою дітей, хлопці після 18-ти – потенційні дезертири (і це в умовах гібридної війни з боку Росії), оскільки для того, щоб стати на військовий облік, потрібно мати паспорт, а його ніхто не дасть, якщо батьки живуть у помешканні, що юридично належить уже збанкрутілому підприємству.

Тут живуть сучасні кріпаки: колишній гуртожиток ЛАЗу на вул. Кульпарківській, 139

При цьому з усіх мешканців регулярно збирають плату за комунальні послуги. Але робить це не звичне ЛКП, а таке собі ТзОВ «Львівавтокомплектація», стверджує Петро Яньо. Фірма – унікальна, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України, її засновниками (учасниками) є дві фірми з Канади та чоловік зі Львова (знову ж таки, про всяк випадок не називатимемо його прізвища та адреси, хоча на сайті Мін’юсту все це є у вільному доступі).

Куди йдуть зібрані кошти – ніхто не знає. Але живеться у гуртожитках несолодко: ремонтів жодних, гарячої води немає вже років зо п’ять.

Останньою надією для ЛАЗівських кріпаків був закон №1076 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», згідно з яким усі гуртожитки, побудовані в радянський час і передані в статутні фонди підприємств, повинні бути передані у комунальну власність місцевих громад. Однак президент України Петро Порошенко цей закон заветував.

Ось така вона історія ЛАЗу: від рекордів до повного занепаду.