Стару фабрику повидла перетворять на сучасний культурний простір

Простір JAMу

Стару фабрику повидла перетворять на сучасний культурний простір

 

Текст: Мирослава Іваник

Фото: Андрій Поліковський

12 травня 2016

Майже хвилина минає, поки нарешті вдається відімкнути старий великий металевий замок. Він скріплює різні частини ланцюга на дверях старої вежі. Ми всередині.

Перед нами – старі дерев’яні сходи. Здебільшого нерівні: якась сходинка перекошена більше, якась – менше. «Не лякайтеся. Ця велика павутина не справжня. Її тут навісили, коли знімали фільм», – випереджає запитання директор проекту «Фабрика повидла» Божена Закалюжна.

Тільки після цих слів звертаємо увагу на великі клапті, які звисають зі стелі та сходинок. На другому поверсі теж залишки колишніх зйомок. Що саме знімали, нинішні власники й розпорядники будівлі не знають. Але кілька років тому для фільму тут поставили щонайменше два вагомі предмети інтер’єру: піаніно й диван. Вони розміщені там, де колись був директорський кабінет. Нині ж у старому приміщенні адміністрації фабрики вони творять дивну і трохи чужу атмосферу.

Зовсім поряд інше приміщення – невелике й напівкругле, з високими вузькими вікнами. Воно розміщене всередині вежі, яка, мабуть, найбільше інтригує тих, хто проходить повз. Тут холодно, продувають вітри й точно давно не було ремонту.

Ми на Львівській фабриці повидла. Будівля з кіношними інтер’єрами – лише одна з трьох, яка входить до комплексу колишньої фабрики і які невдовзі планують перетворити на сучасний культурний центр.

Від лікерів до мистецтва

Колишня фабрика повидла розташована у так званому районі «Рогатка», або Жовківська рогатка. За інформацією історика та львовознавця Ігоря Мельника, саме тут, у польському Львові, до 1931 року пролягала межа між містом і селом Знесіння. На розвилці сучасних вулиць Богдана Хмельницького та Волинської збирали акцизне мито. В’їзд у місто закривав шлагбаум, від якого, як вважають історики, і походить назва «рогатка».

Фабрику заклали 1872 року для компанії лікерів «Кронік і син». У 30-х роках ХХ століття добудовували ще одну частину. Найкраще до наших днів збереглися автентичні фасади: ззовні фабрика схожа на старий замок – від казкової вежі до зубчастого фасаду.

А от в інтер’єрі цього промислового об’єкта було чимало змін. «Від початку радянського часу важко відстежити кожну зміну», – говорить Божена Закалюжна. Ці перебудови та перефарбування помітно й нині. За радянських часів у приміщенні фабрики розміщувався винзавод тресту «Укрголоввино», куди привозили цистернами для розливу у пляшки вино з Алжиру чи Молдови. У 1970-х підприємство перепрофілювали в цех переробки овочевої бази № 1. Звідси і відома львів’янам нинішня назва.

Проте вже з початку 1990-х років фабрика занепадає.

Фабрика Гарольда

Упродовж останніх більш ніж 5 років підприємці та митці робили кілька спроб реанімувати стару фабрику повидла й надати їй нового змісту. 2008-го фабрику купив місцевий підприємець Олексій Курилишин. Тут проводили такі заходи, як Тиждень актуального мистецтва, Fashion Week, кінопокази в рамках «Фестивалю сусідів» тощо. У серпні 2014 року тут відбувся Urban Exploration Fest Lviv, а вже у вересні «Асоціація культурних індустрій» організувала великий майстер-клас, на якому українські та білоруські урбаністи напрацьовували ідеї, що могли б оживити Фабрику повидла.

Фото: Urban Exploration Fest Lviv на львівській Фабриці повидла у 2014 році

У 2015 році будинок придбав нинішній власник – австрієць Гарольд Біндер. Інвестор відомий у Львові як меценат «Центру міської історії».

«Уперше я побачив будівлю торік, її купівля насправді була імпульсивним рішенням. Я інвестував у Центр міської історії, і це моя наукова складова, а це буде моя культурна складова. Був захоплений красою та атмосферністю будівлі: вона дуже особлива і, на мою думку, це дуже добра ідея – обернути її на мистецький простір», – розповідає він.

«Зараз ми творимо культурно-мистецький центр «Фабрика повидла». Корінь «jam» пов’язаний з імпровізацією і новизною. Тож назва передає ідею сучасного мистецтва. Коли є не лише повтори, а й багато імпровізації», – пояснює Божена Закалюжна.

За словами кураторки проекту, наразі немає остаточного візуального бачення, але є концепція того, яким має бути майбутній простір. На «Фабриці повидла» будуть виставкові простори для сучасного мистецтва, відеоарту, виставок і міждисциплінарних проектів. Окремо автори ідеї планують створення бібліотеки та коворкінгу для тих, хто сюди приходитиме, а також навчальних майстерень для дітей і професіоналів.

 

«Мене часто запитують, чому інвестую в неприбуткові проекти. Це складне питання феномену меценатства і психології мецената. Мені легше відповісти, чому саме у Львові. Знаю це місто вже 20 років і бачу, як воно змінилося. Вірю в майбутнє цього міста, і це найважливіше. Звичайно, багато речей можуть бути кращими. Але для цього Львову треба міцно стояти на 4 ногах: професійний місцевий уряд, відкритість до інновацій, динамізм нового покоління та спільна відповідальність громади за розвиток міста», – Гарольд Біндер.

А ще тут хочуть створити музей фабрики та мікрорайону Підзамче. За словами Божени Закалюжної, інформації про ці місця дуже мало, натомість є багато історій про людей, які тут жили, про те, як розвивався і трансформувався цей район. Поряд із музеєм, у найбільшій будівлі фабрики, ймовірно, оселяться театр, музична сцена, майданчик для створення фільмів, навчальні та репетиційні студії.

«Нам цікаво, щоб приміщення було не просто готове до одноденної події, а для постійного життя та творчості: виступів, обговорень тощо. Хочемо, щоб тут відбувалися семінари, конференції, воркшопи. Третій будинок плануємо використати для мистецьких резиденцій – митці зможуть приїхати сюди й працювати. Так ми сприятимемо обміну ідеями», – розповіла координатора проекту.

Австрійська першість

«Є дуже багато культурних центрів, які облаштували в колишніх індустріальних будівлях по всій Європі. Адже ми маємо проблему індустріального спадку, цим приміщенням треба надавати нового сенсу. Я багато їздив Польщею, Німеччиною та Австрією, щоб побачити різні центри, з яких могли б запозичити досвід. Не знайшов конкретно такої моделі, яка підходила б нам. Це буде інший і унікальний об’єкт», – поділився думками зі «Львівською газетою» Гарольд Біндер.

Аби побачити, як може виглядати майбутній культурний простір, компанія Harald Binder Cultural Enterprises оголосила конкурс на розробку концепцій архітектурного та урбаністичного переосмислення заводу. За його підсумками відібрали п’ять найкращих пропозицій від українських та європейських архітектурних компаній.

Проект офісу «Зелемінь»

Проект офісу «Зелемінь»

Проект бюро Baumhauer Gesellschaft

Проект бюро Baumhauer Gesellschaft

Проект бюро «Дроздов та партнери»

Проект бюро «Дроздов та партнери»

Проект бюро «Urban Куратори»

Проект бюро «Urban Куратори»

Переможцем конкурсу стало архітектурне бюро з Відня Atelier Stephan Rindler. Проект-переможець пропонує поєднання старих будівель та сучасної архітектури. За попередньою пропозицією, частину будівлі, зведену в 30-х роках ХХ століття, мають перебудувати. Натомість центральну будівлю та вежу реставрують.

«Моя мрія, що це буде центр для всіх і дуже живе місце. Не хотів би, щоб там відбувалося щось раз на тиждень, а потім воно закривалося й було мертвим. Люди мають приходити сюди постійно, аби подивитися виставку, навчитися чогось, щось створити. Це місце мало б об’єднувати людей з різних країн і різних сфер мистецтва», – Гарольд Біндер.

«Ми хочемо зберегти тут якнайбільше. Звісно, для нас важливо створити сучасний якісний і функціональний простір, але при цьому максимально зберегти те, що можливо. Але зараз дуже складно казати, як воно виглядатиме», – говорить Божена Закалюжна.

Нині на фабриці проводять археологічні дослідження. Попередньо тут працювали конструктори, які оцінювали стан будівель.

За словами головного архітектора проекту з українського боку Володимира Йосипчука, згідно з висновком експертів стан будівель – незадовільний. Будівлі постраждали і від перебудов, і від поганого утримання та постійного замокання. Архітектор каже, що особливо цінними є фасади, тож їх зберігатимуть максимально. А от внутрішнє планування, котре раніше багато разів змінювали, пристосовуватимуть до нинішніх потреб для комфортного використання будівлі в якості культурного центру. Найскладнішим, за словами архітектора, є відновлення задовільного конструктивного стану будівель пам’ятки – для цього доведеться підсилити фундаменти, частково замінити перекриття та майже повністю замінити дерев’яні конструкції даху.

«Ми віримо, що «Фабрика повидла» – це початок нової історії цього району, який об’єднує в собі Рогатку, Підзамче і Знесіння. Це має стати початком перетворення його на креативний район, який мав би стати обов’язковим до відвідування у місті. Але це також і створення можливостей для мешканців, які там живуть», – резюмувала Божена Закалюжна.