Територія терору

На місці колишньої тюрми відкриють сучасний музей

Мирослава Іваник, 26 квітня 2016

Ще недавно про те, що на початку вул. Чорновола колись була велика пересильна тюрма, нагадувало дуже мало. Хіба що невеликий пам’ятний знак Жертвам голодомору та політичних репресій приблизно за 100 метрів від залізничного мосту. Наступного року ж тут планують відкрити сучасний музейний комплекс, який розповідатиме історію місця і історію міста.

Музей облаштовують поряд із залізничною колією, за адресою проспект Чорновола, 45, на території колишньої пересильної тюрми №25.

"Територія терору"

За інформацією істориків, У 1944-1955 роках через львівську пересильну тюрму перейшло понад 500 тис. людей. Зазвичай, ув’язнені затримувались тут ненадовго, але були і такі, що жили на території тюрми до року. Частина в’язнів так і не відправлялась далі, а гинула від важких умов утриманян та роботи.

Третього лютого цього року на Личаківському кладовищі у Львові перепоховали останки 511 людей, які виявили під час досліджень на території колишньої пересильної тюрми, під час будівництва музею «Територія Терору» на просп. Чорновола, а також за адресою 6-й Топольний провулок, де за припущеннями істориків було спецкладовище НКВС.

Розкопки тривали два роки – 2014-2015 рр. Розпочались вони після повідомлення одного з власників ділянки на 6-му Топольному, який під час будівництва натрапив на людські кістки. За два роки пошукових робіт ексгумували останки 511 людей, 67 з них належать маленьким дітям. Більшість людей були поховані в дерев’яних ящиках, часто по декілька людей в одному. Разом із скелетами знаходили ампули від ліків та металеві бірки з номерами ув’язнених.

Цього року роботи з пошуку поховань на території спецкладовища продовжать. Також дослідники спробують з’ясувати імена похованих людей.

Чотири аспекти пам’яті

Новий музейний комплекс умовно складатиметься з чотирьох зон: «Аванзони», «Алеї тоталітаризму», «Пересильної тюрми №25» та двох бараків з експозицією.

фото: музей "Територія Терору"

фото: музей “Територія Терору”

 

Довідка

Пересильну тюрму №25 створила у Львові восени 1944 року радянська окупаційна адміністрація, що прийшла на зміну нацистській. «Пересилка» – одна з найбільших в’язниць такого типу в УРСР. Вона була за залізничним насипом, з лівого боку вулиці Полтвяної (тепер проспект В. Чорновола). У роки німецької окупації тут було львівське гетто.  На території пересильної тюрми був розташований 21 барак, технічні приміщення адміністрації, шпиталь. Тюрма була огороджена цегляним і дерев’яним парканом заввишки три метри. По периметру були розміщені сторожові вежі, а територію охороняли конвоїри зі собаками. Основним призначенням пересильної тюрми була концентрація та відправка в’язнів етапами у виправно-трудові табори ГУЛАГу. На львівську «пересилку» звозили засуджених з інших тюрем Західної України, де вони перебували від тижня до року в очікуванні на свій етап. Наприкінці 1945 р. в’язницю передали у розпорядження Відділу виправно-трудових колоній, а з березня 1946-го – у підпорядкування Міністерства державної безпеки.

Із сайта музею «Територія терору»

«У проекті відтворять певні елементи пересильної в’язниці з усіма типовими елементами: колючим дротом, спостережними вежами, охороною тощо. В дерев’яних бараках буде влаштовано експозиції. На території музею буде створено «Стіну пам’яті» з викарбуваними на ній іменами вивезених із цієї тюрми людей. Окремим елементом стане «Колонада тиранів» із символікою двох найбільших тоталітарних режимів — радянського та нацистського. Цікавою є ідея «Алеї тоталітаризму», куди пропонують звозити пам’ятники радянської доби, замість того, щоб їх руйнувати.

Також на території музейного комплексу буде споруджено пам’ятник репресованим українським родинам», — повідомляє прес-служба міської ради.

За словами директора музею-меморіалу «Територія терору» Володимира Довжинського, на сьогодні усі будівельні роботи на об’єкті вже виконали.

Загальна площа забудови становить 805 кв. м. Вартість будівельних робіт — 14 млн. грн. Вартість будівництва комплексу взяв на себе інвестор — ТзОВ «ВТП «Бодекс».

Історія епохи через історію людини

«Попереду ще дуже багато роботи щодо наповнення експозиції і формуванню внутрішнього простору музею. І це насправді буде складніше ніж загальні будівельні роботи», – ділиться думками з «Львівською газетою» Володимир Довжанський.

Сьогодні над наповненням майбутнього музею працюють історики, музейники та дизайнери. Експозицію розташують у двох приміщеннях, які умовно називають  Барак №1 і Барак №2. Кожен із них поділять на менші зони.

частина експозиції майбутнього музею

«Уся експозиція має бути побудована у формі часового коридору. Починатись і закінчуватись вона буде у типовій квартирі мешканців Львова. Але спершу відвідувач побачить квартиру польського Львова 1930-х років, а наприкінці своєї екскурсії – квартиру Львова 1950-1960-х років», – розповідає Володимир Довжанський.

Експозиція задумана так, що відвідувач ніби пройде крізь усі етапи, які проживали мешканці Львова за цей час. Спершу він побачить прихід перших совєтів, потім німецьку окупацію і врешті прихід радянської влади. Автори концепції майбутнього музею планують відтворити фрагмент поліційного відділку, продуктового магазину у військові часи, фрагмент концтабору з нарами і навіть фрагмент львівської вулиці, де можна буде побачити своєрідні наклейки, що натякатимуть на боротьбу львівського підпілля проти радянського режиму.

частина майбутньої експозиції

Про майбутню експозицію

Володимир Довжанський

«Це буде калейдоскоп образів. Ми намагаємось показати історію маленької людини таким чином йдемо від дрібного до великого. Ми їздили дивитись у європейські музеї, але у нас спробували зробити щось оригінальне. Їхні музеї здебільшого показують історію місця, або демонструють якийсь певний хронологічний період. Ми ж показуємо існування на цій території двох тоталітарних режимів та показуємо, як вони позначились на житті людини. Пробуємо також розмислювати над тим, як всі ці події ХХ століття вплинули на генетичну пам’ять і як це позначаєься на сучасних українців», – розповів директор меморіалу.

Працівники музею кажуть, обов’язково зроблять акцент в екпозиції і на діяльності самої тюрми. Для цього використають залізничний вагон.  У міському бюджеті на її облаштування цього року передбачили 2 млн грн.

Німецький досвід

Використовувати колишні тюрми як музеї давно не є новиною для Європи. Лише в Німеччині – десятки таких закладів. Меморіали в тюрмах у Німеччині почали відкривати ще в 1990-х роках, спершу в основному на території Східної Німеччини. Причина доволі проста – у старих тюрмах Штазі більше не було потреби.

Колишні кабінети Штазі

«У багатьох громад було прагнення якомога швидше перебудувати ці колишні в’язниці, надати їм нового призначення і емоційного забарвлення, – розповідає «Львівській газеті» Божена Козакевич, працівниця меморіалу пам’яті жертв політичного терору у Франкфурті-на-Одрі. – Один з таких прикладів – тюрма в Франкфурті-на-Одрі, у приміщенні якої не лише тримали в’язнів, але й проводили страти. Спершу з неї хотіли зробити музичну школу та регіональну бібліотеку. Але у процес втрутилися колишні політв’язні, які вважали, що має залишитися пам’ятка, яка нагадуватиме про минуле та застерігатиме майбутні покоління. Конкретно в нашому музеї вдалося врятувати шість камер, які до тепер збережено в оригінальному вигляді».

Збережені камери тюрми. Фото: Філіп Муравскі

У деяких тюрмах у Німеччині екскурсії, окрім науковців, проводять самі політв’язні. А ще чимало уваги приділяють дітям, які приходять сюди. До прикладу, у Бранденбурзькій землі у меморіалах працює вісім педагогів. Ці люди зазвичай є вчительками у школі, але паралельно й екскурсоводами в музеї. З дітьми намагаються працювати так, щоб максимально цікаво їм доносити історію. Для цього часто використовують фільми, фотографії, різні побутові речі тощо.

Такі меморіали в Німеччині сьогодні ілюструють дуже складну історію цих земель у ХХ ст. В експозиції багатьох представлено кілька періодів: націонал-соціалізму, радянської окупації і післявоєнний період. Оскільки німці багато працювали зі своєю історією, експерти наголошують, що вони вміють підходити до цього з певної дистанції.

Коридори зберегли такими як і за часів тюрми фото: Філіп Муравскі

«Тут немає поняття, що якийсь період важливіший, а якийсь – ні. Хоча часто можна почути звинувачення, що в конкретному музеї певна тема недостатньо висвітлена. Або нам часто закидають, мовляв, як ми можемо порівнювати період націонал-соціалізму з періодом радянської окупації. І нам дуже важливо пояснити, що ми не порівнюємо, а згадуємо про все, що було», – пояснює Божена Козакевич.

Музеї-меморіали України та Європи

фото: музей-меморіал "Тюрма на Лонцького"

фото: музей-меморіал “Тюрма на Лонцького”

 

«Тюрма на Лонцького»

Музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» розташований у Львові в приміщенні в’язниці, де розміщувалися каральні органи трьох окупаційних влад: польської, радянської та німецької. Це перший в Україні музей-в’язниця. 28 червня 2009 року Центр досліджень визвольного руху в рамках співпраці з СБУ відкрив перший етап експозиції.

В’язницю спорудили у 1918 – 1920-х роках. Сумної слави вона зазнала через масові страти людей. На початку німецько-радянської війни, наприкінці червня 1941 р., НКВС почав розстрілювати в’язнів. Протягом 23 – 28 червня 1941 року у Львові було знищено близько 4000 осіб, з них у тюрмі №1 (на Лонцького) – 1681 особу. Крім українців, серед розстріляних були поляки та євреї. Частину тіл загиблих поховали в трьох могилах на зовнішньому подвір’ї в’язниці, інших залишили в камерах.

Перший етап експозиції меморіалу «Тюрма на Лонцького» має три сюжетні лінії: історія споруди, в’язничний побут та масові розстріли наприкінці червня 1941 року. Вхід відкрито з боку вулиці Брюллова – там, де він був у часи функціонування тюрми. Частину камер обладнано в експозиційні зали. В коридорах вмонтовано стенди з інформацією про історію будівлі, прізвища розстріляних в’язнів та тексти документів, які регламентували перебування у цій тюрмі в різні періоди.

фото: Мирослава Іваник

фото: Мирослава Іваник

 

Топографія терору в Берліні

6 травня 2010 року в центрі Берліна відкрили інформаційно-виставковий центр «Топографія терору». Музей заснували на місці, де була спочатку штаб-квартира гестапо, а з 1939 року – Головне управління імперської безпеки. Наприкінці війни будівлю зруйнували. Певний час на її місці була автостоянка, однак громадськість довго боролася за те, щоб хоча б якось увіковічити це місце. Тому 1987 року тут було створено стихійну виставку на стендах просто неба. І лише 2010-го спорудили спеціальне приміщення.

Центр «Топографія терору» розташований на території поряд із збереженою ділянкою Берлінської стіни і площею Потсдамер. Експозиція розповідає про історію підйому і падіння охоронних загонів Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (СС), і таємної поліції Третього рейху (гестапо), за допомогою документальних, фото- і кіноматеріалів. Експонати демонструють обшуки, арешти, депортацію та страти мирного населення. Також виставлено фотографії, наприклад, відпочинку німецьких офіцерів у барі. Один з підписів під фото повідомляє: «Імовірно, фото зроблено ввечері того ж дня, коли ці люди стратили трьох поляків».

5_1

фото:

 

Музей жертв геноциду у Вільнюсі

Музей жертв геноциду у Вільнюсі заснували 14 жовтня 1992 року. Його розмістили у будівлі, де радянські репресивні системи:  НКВС і КДБ – з другої половини 1940-го і до серпня 1991 року складали плани заслань та арештів жителів Литви, переслідування інакомислення, придушення бунтарських настроїв населення. Для литовців саме ця споруда є символом 50-літньої радянської окупації їхньої держави. Нині музей є частиною Центру дослідження геноциду та спротиву жителів Литви, який має на меті зберігати, досліджувати й пропагувати історико-документальні матеріали, які демонструють форми та методи фізичного і духовного геноциду Литви, які проводив радянський окупаційний режим, а також масштаби протидії цьому режимові. У підземеллях музею збережено автентичні приміщення: камери площею 1,6 кв. м, де затримані чекали на оформлення документів, кімнати фотографа, чергового, карцер. В основі експозиції верхніх поверхів: історичні документи, фотографії, листи, предмети побуту тих, хто був у засланні.

фото: Мирослава Іваник

фото: Мирослава Іваник

 

Дім терору у Будапешті

Одним з найвідоміших музеїв про трагічну історію ХХ ст. є будапештський Дім терору, який відкрили 24 лютого 2002 року. У грудні 2000 року колишній будинок управління державної безпеки Угорщини придбав Громадський фонд дослідження Центральної та Східної Європи. Саме тут у післявоєнні роки була тюрма, де утримували тих, хто не підкорявся режиму, а після повстання
1956 року будівлю передали угорській комсомольській організації. Після придбання споруди фондом протягом року тут вели будівельні роботи, будинок повністю оновили всередині та зовні. Музей містить експонати, пов’язані з фашистськими і комуністичними диктаторськими режимами в Угорщині ХХ століття, а також меморіал жертвам цих режимів, зокрема тим, кого затримали, допитували, катували і вбили в цій будівлі.