Петро Чорненький: «Клоун повинен пахнути карамельками»

     3033  

Клоун – це не тільки руда перука, червоний ніс і безупинні жарти. Це –  особлива харизма, яку грим та костюм замінити не зможуть. Головне завдання будь-якого клоуна – розмалювати нудні будні й зруйнувати рамки, в яких ми зазвичай живемо. Про таємниці свого ремесла «Львівській газеті»  розповідає професійний клоун Петро Чорненький.

– Пане Петре, відколи Ви мріяли стати тим, ким стали?

– У дитинстві мріяв про багато. Коли був малим, то не думав, що працюватиму в цирку. Але час завжди ставить все на свої місця.

Із восьми років почав займатися у різних гуртках. Рік займався в театральній студії, але через деякий час викладач поїхав до іншого міста. Запропонували перейти до циркової студії. І тільки-но я до неї зайшов, керівник відразу сказав: «Будеш клоуном». Тоді у студії клоунаду вже вивчали чотири хлопці, я був п’ятим. У майбутньому з нас лише два стали професійними клоунами. Але всі ми любили свою справу і весело проводили репетиції та виступи на сценічних майданчиках.

Коли закінчував 8 клас, то вирішив освоювати фах коміка-фокусника у Київському державному училищі естрадно-циркового мистецтва. Згодом закінчив театральний інститут ім. Карпенка-Карого за спеціальністю режисер цирку.

З 1994-го до 2000 року працював у Державній цирковій компанії, а з 2000 року до сьогодні працюю за контрактом в Україні і за кордоном.

– Чи кожен може стати клоуном?

– Думаю, що ні. Людина має народитися з певними якостями,  притаманними коміку: відчуття гумору, кураж, уміння перевтілюватися, не боятися бути  кумедним. Це радше природні якості. Можна навчитися техніки, акробатики, пластики, мови. Але успіх клоуна залежить від його акторських  здібностей, здатності бачити комічне та відтворити  це на манежі.

клоун_002

– Хвилюєтеся, коли виходите на арену?

– Кожен виступ – наче перший. Хвилювання є завжди. Пам’ятаю, як на початку свого творчого шляху навіть не знав, як правильно накладати грим… Читав багато літератури, переглядав фотографії старших артистів, спостерігав за грою інших клоунів і навчався у них. Глядач змінюється, не знаєш, як він відреагує на той чи інший твій вихід. Але всі хвилювання закінчуються, коли переступаєш лаштунки. На манежі я намагаюся відкинути переживання і налаштувати глядача на позитив.

– Чи буває сумно від реакції публіки?

– Сумно буває радше тоді, коли розумію, що щось зробив не так, як би хотілося. Вважаю, що нема поганих глядачів, є погані артисти. Адже завдання  артиста – вміти своєю грою привернути до себе увагу. Якщо клоун не може сконцентрувати на собі увагу, глядач розхолоджується, і йому стає нецікаво. Це означає, що потрібно щось міняти в собі або міняти жанр на інший. І це, мабуть, найскладніше у моїй роботі. Бо клоун може зробити  три сальто вперед, і глядач не зверне на це увагу, а можна випадково  «впасти», і зал зайдеться сміхом. Це залежить від внутрішнього стану клоуна, бо професійний артист, коли виходить на сцену, має забувати про свої особисті проблеми й пам’ятати, для чого він вийшов на манеж. Найголовніше – щоб глядач ніколи не шкодував за тим часом, який він витратив на перегляд вистави. Якщо це відбувається, для артиста – це крах, можна йти з манежу.

– Чому деякі діти бояться клоунів?

– На мою думку, це проблема не в дітках, а в тому, як їх виховують батьки. Дитина  сприймає світ асоціативно, картинками, образами.  Якщо малечу не розвивають творчо, не читають їм казок, не відвідують дитячих вистав тощо, то дитина може негативно реагувати на клоуна. Я стараюся в антракті виходити і знайомитися з малечею. При цьому завжди у своїх великих кишенях маю для них цукерки. І всім кажу, що клоун повинен пахнути карамельками.

клоун_003

– Хто Вам придумує номери?

– Зазвичай  клоун намагається робити все сам: підбирає репертуар, костюми, грим, музичне оформлення номера, реквізит. Але якщо на допомогу приходять друзі, режисери, художники, музичні режисери та інші майстри, то це збільшує шанси на успіх. Однак і вимагає  багато часу і багато грошей.

– Чи зарплата артистів гідна?

– (Усміхається) На каву вистачає. Скажу так: якщо порівнювати закордонні контракти з українськими, то іноземний гонорар вагоміший. Але суть не в тому. Я часто кажу молодим артистам, що не слід просто чекати надвисоких гонорарів. Якщо є недорогий контракт, то треба працювати, оскільки це –  досвід. Кожен  повинен  уміти правильно себе оцінювати.

– Працюєте українською?

–  У двох цирках України я перейшов на українську –  у Львові та Києві. Якщо для Львова це – звичайна річ, то в Києві глядачі були приємно здивовані. З’ясувалося,  я – для київських  глядачів став першим клоуном за багато років, який працює українською мовою. До речі, коли працюю за кордоном, завжди з поваги до глядачів вивчаю фразу чи репліку мовою тієї країни, в якій працюю. Глядачам приємно чути свою мову, особливо від гостей.

клоун_004

– Вас часто запрошують за кордон?

– Так, і це дуже добре – отже, мене знають, сприймають за конкурентну  особистість, їм подобається моя  робота і підхід до неї.

До речі, влітку я працював в Макао, в образі французького міма-клоуна в кабаре. Моїм внутрішнім творчим завданням було зробити так, щоб люди залишили  свої прибори і дивилися на мій виступ. Не скажу, що це легке завдання, але мені вдалося.

– Чи є у світі цирк, де б мріяв працювати кожен артист?

– Зазвичай відповідають, що мріють працювати в цирку Монте-Карло. Я ж вважаю, що де б ти не працював, ти повинен віддаватися на всі сто відсотків.

клоун_005

– Що думаєте про сьогоднішній цирк в Україні?

– Зараз український цирк фактично виживає. За 25 років незалежності система державного і приватного цирку себе знецінює, цирк зубожів. В цирковій сфері нема конкуренції і мотивації для розвитку. Якщо циркові номери ще  створюють, то клоунів ми просто втрачаємо. Думаю, це можна змінити, але для цього на зміну більшості нинішніх «спеціалістів» мають прийти грамотні й досвідчені менеджери, які обізнані в цирковій індустрії. Старим менеджерам просто зручно сидіти у своїх кріслах: зарплата є, для чого ще щось міняти. Хоча перспектива розвитку в цій сфері є, а якщо б цьому сприяли на державному рівні, було б узагалі чудово. Втім зараз наших артистів потрібно заохочувати працювати в нашій державі.

Розмовляла Тетяна Захаржевська

Фото: особистий архів Петра Чорненького