Ростислав Шмагало: «Наука і науковий мазохізм – речі нетотожні»

     2517  

Розмова з дослідником і мистецтвознавцем

Енциклопедія художнього металу в трьох томах ( а два з них вже побачили світ) є не тільки першим таким виданням в Україні, а й, не виключено, у світі, оскільки дотепер нікому й на гадку не спадало охопити явище «художнього металу» і дотичних до нього галузей ( каменерізне мистецтво, сакральний метал, тощо) в одному енциклопедичному виданні. Деканові факультету історії та теорії мистецтв Львівської національної академії мистецтв, доктору мистецтвознавства Ростиславу Шмагалові спало, і він не став відкладати реалізацію ідеї в довгу шухляду. Тим більше, що вивченням художнього металу займається вже понад 20 років. А відтак знає про нього чимало: про археологічні пам’ятки і про сучасність, про розвиток і місце цього художнього металу в загальноєвропейському контексті і про втрачені пам’ятки, вивезені в інші країни.

От мене, приміром, вразив той факт, що вивезена з України в Росію кількість художнього золота тільки у 1922-му році дорівнювала всьому золотому запасу царської Росії 1915-го року. І такого вкрай цікавого і підкріпленого документами фактажу у цій енциклопедії є чимало.

Отож про це дослідження і наша розмова. Тим більше, що 23 березня ( тобто завтра) в дзеркальному залі Палацу Потоцьких ширшому загалу буде представлено другий том «Енциклопедії», присвячений видатним майстрам і творам художнього металу України ХХ – ХХІ століть.

Попри те, що займаєтеся вивченням художнього металу вже майже два десятиліття, як прийшла ідея підсумувати власні знання саме в енциклопедичній формі. Адже така форма є не вельми вдячною і передбачає чимало вимог.

– Це правда. Але підсумковими знаннями у світі є саме енциклопедії, бо свідчать про рівень тієї чи іншої сфери знань. З іншого боку – поява такого видання не означає, що поставлена крапка. Приміром, енциклопедія німецьких художників продовжує виходити новими томами вже понад століття. Так і — попри вихід моєї енциклопедії — крапку ставити не варто, однак фундамент для розвитку має бути. Властиво, я взявся за цю справу, бо вивчаю львівський художній метал у світовому контексті від перших років мого викладання. Склалося так, що разом зі студентами та викладачами упродовж цього часу зміг побувати ( часто-густо не один раз) на провідних симпозіумах художнього металу у світі. Можу сказати, що зараз існує мода на такі симпозіуми. Лише в Україні таких, що задекларували себе як традиційні, донедавна було понад двадцять — і не лише на заході держави, а й на сході. Зокрема, багато хто з львів’ян здивується, але до Європейської асоціації ковальських міст (заснованої ще в 70-х роках ХХ століття Альфредом Габерманом (який для ковалів як Папа Римський для католиків) з центром в Австрії входив приміром, не Львів, а Донецьк. А ще – Івано-Франківськ.

7

Тобто ми – поза кадром? Але чому? Адже традиції художнього ковальства у Львові доволі міцні, та й фестиваль «Залізний лев» добре себе зарекомендував. Що трапилось?

– Тема Львова у цьому контексті – взагалі окрема. Попри те, що ми взялися за відродження традицій художнього ковальства одними з перших в Україні, організовуючи на доповнення фестиваль «Залізний Лев», сьогодні особливими досягненнями з огляду на ковальський рух похвалитись не можемо. Фестиваль за останніх кілька років практично не відбувався, хоча за інерцією міська рада на своєму сайті цей фестиваль продовжувала рекламувати. Навіть був іронічний казус, коли на фестиваль приїхали учасники з інших міст, поклавшись на інформацію на сайті нашої мерії, хоча традиційні організатори фестивалю в той рік через відсутність фінансової підтримки провадити його не планували й близько. Ми могли тільки заздрити Івано-Франківську, чий фестиваль « Свято ковалів», відбувається практично щороку і дотепер, напевно, був найпотужнішим і найякіснішим в Україні. Та ще й місто отримувало в подарунок чудову садово-паркову ковану пластику, яка насправді дуже добре пропагує ковальське мистецтво. Але вихід Енциклопедії, а головне – розмови довкола неї спровокували імовірність, що львівський фестиваль відновить своє існування. Звичайно, говорити поки ще рано, але таке бажання вже є і є ресурси. А відтак якщо це трапиться, то особисто для мене це ще одне підтвердження, що стільки років працював над цією темою немарно.

– Якщо взяти художній метал в цілому, то це тільки ковальство чи й інші напрямки мистецтва?

– Не тільки ковальство – також художнє зброярство, емальєрство, все, що має стосунок до ігор толкієністів чи історичних реконструкцій тощо. Взагалі художній метал традиційно у наших начальних закладах ніколи не був вузькопрофільним відповідно до тої чи іншої галузі. Як правило, студенти за 4 чи 6 років навчання засвоюють усі його напрямки, а потім вже вибирають для себе той, який їм більше підходить до душі. І тому сьогодні навчальні заклади дуже активно в тому процесі перебувають. Скажімо, наші студенти уже з перших своїх вилазок на міжнародні ковальські зібрання ( кінець 90-х років) поверталися додому з численними нагородами, зокрема і з найвищими відзнаками того чи іншого дійства

– У чому особливість художнього металу ХХІ століття?

– У це століття художній метал в’їхав на коні постмодерну і з усіма його наслідками. Приміром, художники, які намагалися творити ювелірний авангард, заперечували самі стереотипи художнього металу і ювелірства як такого — тобто довговічність, коштовність матеріалу, ергономічність. Починаючи ще з 60-х років, вони використовували нетрадиційні і недовговічні матеріали, заплавляючи в пластмасу пелюстки квітів чи поєднуючи діаманти з кам’яним вугіллям. Тобто все шокуюче вже відбулося. Тому на нині постмодернізм приніс у ХХІ століття цілком іншу еклектичну лінію, коли в одному творі поєднуються несумісні стилістичні моменти і одночасно філософська іронія на світ. І в цьому всьому дуже розмаїтому калейдоскопі дуже розмаїтих технік та спеціалізацій треба було розібратися і його підсумувати. Властиво, так і народилася «Енциклопедія художнього металу». Крім того на сьогодні її доповнює веб-сайт, де – що важливо — є каталог майстрів сучасної України. Понад 150 цікавих творчих імен в такому ключі разом представлені вперше. Ми з однодумцями думаємо й про те, щоб версія сайту була англійською. Але на це поки що не знайшли коштів.

 

6

–У короткому проміжку, як світ побачив перший том «Енциклопедії художнього металу», ви запрезентували львів’янам інше своє вагоме дослідження – «Енциклопедія художньої культури», яку склали 4000 джерел бібліографії, 300 фотодокументів та словник із 1000 мистецьких термінів. Як «докотились» до такого енциклопедичного життя? Вам комфортно?

– Чесно сказати, наукового мазохізму не було – все цілком логічне. Я належу до людей, для яких наука і науковий мазохізм речі нетотожні. Енциклопедія художньої культури стала по суті третім томом трилогії «Мистецька освіта». І я поставив собі за ціль включити до неї також термінологічний словник мистецтва (який, до слова, мені допомогли укласти мої колеги Ганна Покотило та Ірина Гнатишин), що відповідав би світовій термінології. Бо на жаль, понад 20 років на всіх наукових конференціях в Україні, «плачемо», що наша мистецька термінологія не відповідає європейській ( Тобто якщо ці слова детально перекладати, то вони означають щось інше). Але нічого дивного. Як правило, такі проекти – довгострокові, колективні, багаторічні і потребують дуже потужного фінансування та організації праці. Але коли йти шляхом зворотнім – від автора ( тобто від малого до великого), то це можна робити.

– Як почуваєтеся серед особисто укладених енциклопедій як людина?

– Досі радію, що зробив потрібну справу. Щодо самих видань, то, як правило, від зачаття, вони починають жити власним життям. Люди можуть спрогнозувати, що дитя народиться за 9 місяців, автор, коли його книга побачить світ – ні. « Енциклопедія художньої культури» народжувалася, коли був Майдан. Відтак моє життя снувалося між майданом, академією та редакторами. Енциклопедія вийшла у перерві між першою фазою наших соціально-політичних революцій і наступними, в час, коли про культуру особливо ніхто не думав. «Енциклопедія художнього металу» — уже під час вторгнення в Україну. Я міг би написати окремі есеї, як ці книги народжувалися. Бо це ціла детективна історія.

– в якій є…

– …все, що потрібно для детективної історії з елементами протистоянь включно. Але що мені як автору імпонує у цій історії – все закінчується добре. І це зайвий раз утверджує мене на думці – попри все, переставати працювати не можна. Щиро вірю, що у нашу країну повернеться спокій. І тоді, якщо справді кожен чесно і відповідально робитиме свою справу – розквіт нашої держави неминучий.

Розмовляла Ярина Коваль

Фото з архіву Ростислава Шмагала

5