Титановий Джексон: «Я хочу від Наталки сина»

     2664  

Відомий герой АТО Євген Терехов розповів, що готує для Наталки Карпи

Він повернувся з фронту. Тричі пройшовся із смертю попід руку. З його тіла витягли 83 осколки війни, а 24 досі дістати не вдалося. Він – уже політик, але політикою, здається, незіпсований. І він готовий говорити про своє кохання публічно. Те, що я почула від відомого кулеметника 20-го батальйону «Дніпро» та нинішнього помічника дніпропетровського мера Євгена Терехова, стало приємною несподіванкою. Бо я точно знаю, що жінка, якій присвячені його почуття та емоції, – їх гідна. Ми довго розмовляли з Євгеном, і його щирість, відвертість та легкість мене вражали. Що довше ми говорили, то чіткішою ставала впевненість: Господь недаремно притримав для нього нашу Наталку…

І кохання надихає її також: нова пісня «Сонцезалежна», яку вже от-от презентуватиме Наталка Карпа, має всі шанси продовжити успіх хіта «Літо-літо» і стати улюбленою піснею весни-літа 2016.

– Ви вперше приїхали у Львів на святкування Нового року, як Наталчин друг. І відтоді, по суті, все у вас і розпочалося?

– Знаєте, я людина ризикова. На той момент було так: мені ця жінка подобається – подобається, приємно з нею проводити час – приємно, захотів побачити. Ми могли говорити, про будь-що. Я їхав до Львова як друг, про якісь почуття говорити тоді ще було зарано. Але коли приїхав сюди, відчув, як сильно мене вабить ця жінка, і як мене до неї тягне. Це було взаємно.  Ми зрозуміли, що маємо бути разом.

– Чоловіків, які повертаються з фронту, складно уявляти романтиками. Тим не менше, Ви дуже відверто розповідаєте про свої почуття, Ваша фейсбук-сторінка переповнена емоційними зізнаннями у коханні. Ви завжди таким були?

– На цій проклятій війні я міг загинути тричі, проте Господь вирішив інакше. Я – романтик, але з війною все відійшло на задній план, не було ні часу, ні бажання про серйозні стосунки думати. А Наталка якоюсь мірою мене пробудила. Бо я ніколи не вчиняв таких дій, які роблю з нею і заради неї. От, наприклад, публічне освідчення. Та щоб я колись собі уявив, що вийду на сцену, та ще й перед півтора тисячею людей, і буду комусь пропонувати вийти заміж?! Навіть недавно нізащо про себе так би не подумав! Але я покохав, і розумію, що те, що шукав, – поруч. Тому, якщо чесно, це як на війні – бачу ціль, не бачу перешкод. Я ж узагалі-то спортсмен, 18 років спортові віддав. Займався гандболом, кік-боксом, боксом, і найбільше – рукопашним боєм. 2011 року взяв «срібло» на чемпіонаті світу з військово-спортивного багатоборства, 2013-го – став бронзовим призером  Кубка світу зі змішаних єдиноборств ММА. Отож гартував дух давно. Коли за щось беруся, то йду до кінця. І я дуже радий, що це все зі мною сталося, і що це трапилося за такий короткий час, тому що ми розкрилися одне перед одним на 100 відсотків. Ну, може, на 99…

– Ви згадали про своє освідчення. Воно справді стало зворушливою подією і темою для активних обговорень у медіа. Як Ви його готували? І коли вирішили зробити своє освідчення публічним?

– Я планував приїхати у Львів на день Валентина, адже це – день закоханих, наш день. 13 лютого було для мене дуже тяжким, бо зранку у Дніпропетровську я був на похороні свого командира відділення. Там зустрів хлопців, з якими воював, і звідти ж повинен був їхати в аеропорт: літак до Києва відлітав об 11.25. Приїхав об 11.22. Трап від літака уже відвели, запізнився. І що я роблю? Мій водій ніч не спав, але кажу йому: «Друже, треба їхати!». Всю дорогу думав про нас з Наталкою. Я звик довіряти своєму першому бажанню, покладатися на перший порив. І тоді, в тій дорозі зрозумів, що хочу прожити з Наталкою життя. Рішення про пропозицію вийти заміж ухвалив десь о 15-й годині, а того ж дня о 19.00 мав відбутися концерт мого доброго друга Тараса Тополі. Я йому зателефонував і кажу: «Друже, треба. Я рідко про щось прошу, але зараз потрібна допомога». Ми були десь за 280 км від Борисполя, і  ту відстань домчали за півтора години. Адже я хотів вибрати гарний перстень, купити нову сорочку. Наталка ж думала, що, оскільки я на літак запізнився, то до Львова не приїду. Вона зателефонувала, а їй кажу, що я у Дніпропетровську, з мером за «круглим столом». А саме тоді сідав на літак до Львова.

– Вам хтось, крім Тополі, допомагав готувати освідчення?

– Звісно, адже в мене було дуже мало часу, неповні чотири години. Спершу я зателефонував директору Наталки Олі Войцович і кажу: що хочеш придумай, аби затягнути її на концерт “Антитіл”. Потім разом придумали «легенду для Наталки», зідзвонилися з Галею із “Шоколадки” (солістка гурту, – Газета), щоб вона знайшла папку, таку, як під грамоту, красиву. Буквально за півгодини надсилає  мені декілька фото – вибирай. Вибрав у кольорах українського прапора, а всередину вписали текст: «Ти вийдеш за мене заміж?». Десь за півгодини до концерту папка вже була готова. Потім, знаєте, як кажуть, мужик мужика завжди зрозуміє. Зателефонував до чоловіка сестри Наталки Ігоря – він такий же конспіратор, як і я. І прошу: мені треба 51 троянду, метр двадцять заввишки. Ігор зустрів мене в аеропорту, квіти уже були в багажнику, а я – переодягнений, у Києві «обновився» повністю.

Найбільше переживав, щоб вона мене не помітила раніше запланованого. Я разів 30 вдихнув-видихнув: такий мандраж почався. Це – не війна, звісно, але в ті хвилини гострота відчуттів була приблизно така сама. Уже був готовий тричі вискакувати на сцену раніше, мене Оля стримувала. За легендою, Тарас викликав Наталку на сцену, щоб вручити їй грамоту-подяку за волонтерську допомогу. І коли вона відкрила папку, прочитала моє запитання, я вийшов на сцену, став на коліно, а воно труситься! Таке ж не щодня робиш, це рішення на все життя, тому поки не почув відповіді – доти тремтів. Почув «Так!», і тоді потекли сльози радості…

фото: Володимир Шурубура

фото: Володимир Шурубура

– Наталка Карпа – людина з дуже чистою репутацією у шоу-бізнесі, суцільний позитив. Чи така ж безконфліктна вона у стосунках? Чи все ж показує «колючки»?

– «Колючки» під час притирання одне до одного у стосунках завжди є. Та ми від початку вирішили: якщо щось не так, сідати й розмовляти. Не відкладати на завтра, не відкладати на потім. Тому що, якщо воно все накопичується і потім виливається в один момент, то це вибух мозку. Знаєте, я в житті не люблю двох речей: якщо морально давлять і дрібного-дрібного болю, як від подряпин. Для мене поранення не було таким серйозним випробуванням, як-от моральний тиск. Чесно кажучи, з таким несприйняттям дуже важко в політиці. Тому що це постійна гра власне моральних перетискань: хто кого. Наталка дуже добра. І я добра людина. Тому, думаю, ми завжди розумітимемо одне одного.

– Як виглядає ваш спільний побут, наприклад, хто готує їсти?

– Здивую вас: ми готуємо разом. М’ясо, наприклад, завжди беру на себе – це моє. Можу зробити шедевр, це знають і мої друзі, і Наталя, звісно. Вона навіть консультується зі мною,  що вибирати.

– А як, до речі, реагують на Наталку Ваші друзі?

– Усі дуже раді. Справді. Вітають, що я таки знайшов і дочекався своєї жінки. Це ж буде мій другий шлюб. Про перший поганого нічого не можу сказати, я вдячний за те, що у мене є донечка, моя копія. Але в нас постійно були непорозуміння. З Наталкою все зовсім інакше. Друзі прийняли її відразу. І її батьки мене прийняли. Я перший перстень подарував, коли приїхав знайомитися з її батьками, не робив це освідченням офіційним, а просто як знак моїх серйозних намірів. Тому що я знаю, що для неї батьки – це цінність. Мені хотілося здивувати і зробити приємне. Батькам я сказав, що хочу серйозних стосунків. І що мене дуже приємно вразило: батько прийняв з поцілунком і з поцілунком випустив з квартири. Я відчув, що мене прийняли у сім’ю, по-справжньому, як рідного.

– Чи розглядаєте Ви можливість переїзду з Дніпропетровська в інше місто, чи плануєте будувати свою кар’єру тільки там? І чи будете забирати туди Наталку?

– Ми – яскравий приклад відомої фрази – Схід і Захід разом. Вирішили вибрати серединку між Дніпропетровськом та Львовом – жити в Києві. У мене є проекти, які я можу втілювати в життя і там, вони стосуються не лише Дніпропетровська, а й усієї України. Тому можу реалізовувати їх зі столиці.

– А які з глобальних планів на життя у вас збігаються, а що бачите по-різному?

– Чесно скажу: хочу дітей. Хочу сина. Ми вже все розподілили – мої очі і губи, її краса (сміється, – «Газета»). Хочу нормального сімейного спокою. Якщо ти в політиці, то багато віддаєш себе людям, комусь чужому, тому багато хто з політиків про сім’ю забуває. Я так не хочу. Хочу жити сім’єю, і щоб сім’я жила зі мною.

– І насамкінець: всі-всі хочуть знати, коли ж буде весілля?

– Скажу так: це буде період, коли не дуже спекотно, і не дуже холодно. Ми принаймні хочемо, щоб було саме так.

Довідка. Євген Терехов народився 1989 року в Павлограді Дніпропетровської області. Чотири роки працював на шахтах. На початку 2014-го його мобілізували до лав українських Збройних сил. Був важко поранений під Мар’їнкою. У Дніпропетровську, де його оперували, Євген отримав прізвисько Титановий Джексон через титанові пластини в голові. Балотувався в мери Павлограда від УКРОПу. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Розмовляла Дана Ганус