«Ідеальна держава – та, з якою не треба спілкуватися», – Яніка Мерило

 |    1129  

Розмова з Янікою Мерило, директором з інновацій Львівської міської ради, про те, як електронне урядування полегшить життя львів’ян і на які послуги варто чекати ще цього року

Львів – одне з перших міст України, де активно запроваджують картку мешканця та електронний кабінет львів’янина. На сьогодні вже більше ніж 40 послуг жителі міста можуть отримувати, не виходячи з дому. На черзі – електронна медицина, електронний квиток, а в перспективі навіть електронні вибори. Про те, як це працює в Естонії та які є перепони в Україні, “Львівська газета” розпитала Яніку Мерило.

– Поговорімо про електронне урядування. Що воно таке і як воно на практиці мало би поліпшити життя українців?

– Глобально – це можливість отримувати все, що потрібно від держави, через інтернет. Мені легко це пояснити на прикладі Естонії, де урядування вже працює. Я заходжу в «кабінет мешканця» і можу там зробити те, що потрібно: замовити будь-яку довідку, підписати документи тощо. Все роблю з дому й не пам’ятаю, коли востаннє бачила чиновника. Вони мені не потрібні, і я їм не потрібна. Усе займає мінімум часу, й усі електронні документи чинні в усіх державних органах. 

В Естонії все можна зробити через електронне урядування. Я народжую дитину, й одразу в пологовому будинку мені як матері нараховують пільги. Зрозуміло, що це моя дитина, навіщо мені кудись ходити, доводити це, показувати якісь папірці?

Фактично в Естонії все можна зробити через електронне урядування. Я народжую дитину, й одразу в пологовому будинку мені як матері нараховують пільги. Зрозуміло, що це моя дитина, навіщо мені кудись ходити, доводити це, показувати якісь папірці? Теж саме щодо довідки про несудимість. Я перепрошую, але я такі дурні речі не доводжу. Чому я маю стояти у черзі, щоб взяти в держави довідку, щоб далі показати її державі. Мені вона не потрібна. Якщо це треба державі, то нехай просто подивиться у своїй базі. 

Через карточку громадянина Естонії я можу навіть проголосувати на виборах до парламенту, європарламенту, на місцевих – на усіх, окрім президентських. Вважається, що президент – символ держави, і якщо ви – громадянин цієї держави, то, будь ласка, витратіть ці півгодини раз на 5 років, прийдіть і проголосуйте. 

Люди безпосередньо спілкуються з державою раз-півтора на рік. Наприклад, коли треба отримати новий паспорт. Але як часто таке відбувається? Ну, раз на 5-10 років. Це – ідеальна держава, з якою мені не треба спілкуватись. Я, наприклад, навіть не пам’ятаю імен деяких міністрів Естонії. Мені ця інформація не потрібна. Натомість в Україні я знаю навіть усіх заступників.

– Скільки часу знадобилося Естонії, щоб налагодити роботу електронного врядування?

– У нас це потребувало певного часу. Звісно, не було так, що в один день немає нічого, а в інший вже є все. Загалом процес повної автоматизації усіх процесів зайняв десь років 15. 

– Наскільки швидко населення звикло до електронного урядування і, зокрема, чи не виникало проблем у старшого покоління?

– Усе доволі просто. Пенсіонерам почали, наприклад, виписувати ліки та поновлювати їх автоматично щомісяця за потреби на електронну картку. І вони зрозуміли, що це зручніше, ніж їхати кудись, довго стояти в черзі. Спершу вони, звісно, просили пояснення і допомоги у дітей та внуків, а потім навчилися робити все самі. Треба також зазначити, що в нас були масові курси, на яких більше як 100 тисяч людей навчали користуватися інтернетом. А це – 10% населення. Багато навчань проводили банки й телекоми. Вони розуміли: якщо люди користуватимуться електронними послугами, їм потрібен інтернет. Якщо потрібен інтернет, це означатиме, що людина буде чиїмось клієнтом. Саме тому в Україні, наприклад, «Приватбанк» активно підтримує багато ініціатив з електронного урядування.

– Ви вже трохи більше ніж рік співпрацюєте з Львівської міською радою. Чим спокусили Вас Львів та Андрій Садовий, що Ви погодилися тут працювати?

– Ну, як не зацікавитися, якщо міський голова каже, що його мета – 100% електронне врядування, і робіть, що потрібно. У такому тоні відбулася наша перша зустріч. Тоді ми визначили, що працюємо над тим, щоб перевести всі процеси в електронну площину, відкрити максимальну кількість інформації, зробити інструменти, які дозволять почути мешканців. Найважливіше – це хотіти і мати повноваження для їхньої реалізації. 

Працюємо над тим, щоб перевести всі процеси в електронну площину, відкрити максимальну кількість інформації, зробити інструменти, які дозволять почути мешканців

Адже сьогодні немає державної політики щодо електронного врядування. Є ініціативи робити все прозоро, є електронний бюджет, на який хтось переходить, а хтось – ні. Але дуже складно показувати результати, коли немає бажання конкретних чиновників на місцях. Я не можу працювати, коли не хочуть змін, або якщо 2/3 часу я маю боротися за те, щоб мені дозволили щось зробити. Якщо міський голова не хоче візуалізувати бюджет, я не можу його примусити. Адже жоден закон до цього не змушує. Тому у Львові бажання і відсутність обмежень були вирішальними. 

– Що вдалося за цей час? І з чим, навпаки, найбільші труднощі? 

– За рік ми пропілотували перший у країні банк-ID. Уже сьогодні львів’яни можуть отримати через інтернет приблизно 40 послуг. Наприклад, це довідки про несудимість, про доходи, про стан сім’ї, рішення міської ради тощо. Далі – ми створили карточку мешканця, і Київ визнав, що вона навіть крутіша, ніж у них. У нас технологія крутіша. У Львові можна з цією карткою поставити цифровий підпис на документ й отримати доступ до послуг. У Києві вона по-суті працює тільки в транспорті. Тому зараз Київ переробляє свої картки на такі, як у Львові. 

Нині передусім ми видаємо карточки львів’янина учасникам АТО. Далі будемо видавати всім. 

– А чи можливо такі реформи, як електронне врядування, повноцінно запровадити на рівні одного міста, без комплексної державної політики?

– Місто може робити все, що в його повноваженнях. Звісно, місцеві органи влади не мають певних повноважень, які має, наприклад, МВС. Ми не можемо видати паспорт. Насправді багато різних послуг залежать від міністерств. Важливо, щоб мешканці теж розуміли це. Нас також обмежує той факт, що в Україні немає з’єднаних реєстрів. Навіть якщо є реєстр мешканців, він не перетинається з реєстром довідок про несудимість. У нас немає закону, який би дозволив такий обмін персональними даними. З державними органами, які хочуть налагодити контакт, ми знаходимо можливості співпраці. Але якщо вони не хочуть співпрацювати, ми не можемо змусити їх. 

Великою перешкодою для нас також є те, що наразі немає закону про електронний підпис. Ми вже видаємо картки мешканця з електронними підписами, але закону ще немає. 

– Розкажіть про пріоритети роботи у Львові цього року.

– Передусім це – електронний квиток у транспорті. Сподіваємося, через два-три місяці будуть уже пілотні маршрути, на яких можна буде їздити з електронним квитком. Першим буде електротранспорт. 

Але це не все. Зараз у Львові через інтернет можна отримати 40 послуг. Наша мета – 100 послуг. Наприклад, дозвіл на реконструкцію будинку чи квартири, перебудову, встановлення МАФу, дозвіл на рекламу, поміняти місце проживання, отримати субсидії тощо. 

Зараз у Львові через інтернет можна отримати 40 послуг. Наша мета – 100 послуг. Наприклад, дозвіл на реконструкцію будинку чи квартири, перебудову, встановлення МАФу, дозвіл на рекламу, поміняти місце проживання, отримати субсидії тощо

На черзі також електронна медицина. Наприклад, у мене, як і в кожного естонця, є електронна історія хвороби. Я можу побачити детально, що й коли мені виписували, які ліки я купила, які аналізи і коли саме робила, яких лікарів відвідувала. Все є в єдиній системі, і мою історію може побачити кожен лікар, якому я дам код доступу. Це зовсім не так, як в Україні, коли пацієнт має в поліклініці картку, яку не може нікуди брати, і навіть страшно подумати, якщо вона загубиться. Це ж абсурд. Так неможливо надавати якісно послуги. Завдяки електронним карткам можна більш якісно ставити діагнози.

– У місті вже почали видавати картки львів’янина, які мають стати основою, зокрема, для електронного квитка. Скільки їх плануєте видати цього року?

– Якщо видамо 50-70 тисяч, то це буде добре. Очевидно, що багато залежатиме від швидкості запуску електронного квитка на максимальній кількості маршрутів. Відповідно, це визначатиме затребуваність карточки. 

Розуміємо, що дуже важливо пілотувати інновації, але поки більшість людей не буде ними користуватися, це не матиме ефекту. Адже інновація – не самоціль. Мета – щоб вона спростила життя. 

Розмовляла Мирослава Іваник