У «Різдвяну ніч» за позитивом

     375  

«То їм ся вдало!» — в антракті говорили між собою глядачі про прем’єру вистави «Різдвяна ніч», що відбулася минулими вихідними в Театрі імені М. Заньковецької

Бо таки вдалося: режисери  дійства, створеного за твором Миколи Гоголя, Федір Стригун і Таїсія Литвиненко не прогадали — тема і головне настрій — те, що лікар приписав у новорічно-різдвяний період.

Однак думати про цю виставу, лише як про гарну казку, усе ж таки не варто. Бо Театр ім. Заньковецької не був би цим театром, якби не спробував говорити і про важливі для сучасної України речі: про рішучість і нерішучість, залежність і незалежність, внутрішню свободу і несвободу тощо. Але в первісно казково-фантастичній історії про добро й зло та про різдвяні дива ці розмови насправді «не вантажать», а створюють певну вертикаль як позиції окремої людини у житті, так і театру в цілому.

Що справді приємно здивувало, те, що майже всі акторські роботи (а мова про суботній вечір) були на рівні, без різниці про головну чи про епізодичну роль ішлося.  Відчувалося, акторам в цій виставі справді цікаво й весело працювати. Тому виділити когось окремо таки складно — всі варті доброго слова.

Хоча мій маленький син відразу визначив для себе улюбленця — чортика Куця у виконанні Василя Коржука (до речі, цьому акторові на початку грудня присвоєно звання заслуженого артиста України). І цей персонаж мою дитину так вразив («Куцик таки-и-и-й смішний, і він не злий — він добрий»), що мені довелося зробити те, що намагаюся не практикувати, — по закінченні вистави піти з Назарком на його нестримне бажання за куліси в пошуках Василя Коржука, щоб подякувати йому за рівень втіленого образу на сцені. Артиста на сцені ми вже не застали. Але коли вийшли з театру, Назар сказав: «Я дуже шкодую, що не захотів бути чортиком у садочку в нашій виставі. Але тепер я від такої ролі не відмовлюся ніколи».