Геноцид як вирок

     365  

В Україні вважають, мовляв, слід ретельно попрацювати над визначенням імовірних зовнішньополітичних наслідків радикальнішої вимоги визнання на рівні ООН Голодомору геноцидом3 серпня відійшов у ліпший світ один із найавторитетніших і безпристрасних дослідників українського Голодомору, британець Роберт Конквест. Саме йому належить, з-поміж інших, думка про надання статусу жертв радянського геноциду полеглим у роки «Жнив розпачу».

«Ми не хочемо зводити рахунків з минулим, яке не можна змінити, але ми переконані в тому, що викриття порушень прав людини, збереження історичних документів і відновлення гідності жертв шляхом визнання їхніх страждань слугуватиме орієнтиром для майбутніх суспільств і сприятиме запобіганню подібних катастроф у майбутньому». Це – з тексту заяви, що її підписали 36 країн-членів ООН з нагоди 70-ї річниці Голодомору в Україні 1932-33 років.

На цьому тлі пронизливим і принизливим виглядає ставлення вітчизняних очільників до власного народу та його історії. Міркую, що, визнавши Голодомор геноцидом проти українців лише 2006 року, Верховна Рада створила унікальний для світової практики прецедент – навздогін сусідам, далеким і близьким, погодившись з їхнім трактуванням власної трагедії. Адже на той час акти саме з таким формулюванням української трагедії ухвалили вісім (!) країн світу.

А за роки, що минули після 80-річчя Голодомору, маємо лише кілька вітчизняних ініціатив, озвучених між іншим, з інших нагод, далеких від предмета сьогоднішнього обговорення. І кожна з них, зауважмо, натрапляла на, крім поодинокої підтримки представників національно-демократичного середовища, шквал критики зі станів, симпатії яких до української державності, м’яко кажучи, виглядають сумнівними. Я вже писав про те, як збурила єврейську громаду ющенкова алюзія Голодомору з Голокостом, хоча сперечатися про кількість жертв цих вселенських трагедій – справа невдячна і цинічна. Хоч не хоч погодишся з відомим ревізіоністом Гароді, що термін «Голокост» «висловлює бажання зробити злочини, скоєні проти євреїв, винятком в історії, бо стражданням і смерті надається сакральний характер».

Інша річ – доморощені опоненти ідеї розставити природні крапки над «і» в історії понад вісімдесятирічної давності. У хорі комуністичних голосів, які так чи інакше повторюють мелодію з московської партитури, термін «Голодомор» (далебі, навіть не геноцид) звучить навіть не третьою партією. Нічого дивного. Лише тоді не варто однопартійцям Симоненка, відхрещуватися від спадку сталінізму і переводити у цьому питанні стрілки на ефемерних «ортодоксів». Почилий днями Роберт Конквест, автор хрестоматійної книги «Жнива скорботи», в передмові до свого дослідження ретельно відстежив поведінку «вождя народів» щодо українських реалій 30-х років ХХ століття: «Сталін аж до останньої миті так і не визнав, що він сам і є його організатором, а коли його противники аж надто голосно протестували, ішов із ними на компроміс (звісно, тільки на словах); під час розкуркулювання він повертав справу таким чином, нібито насправді існував «клас» заможних селян, котрих, мовляв, незаможні селяни самохіть виганяли з їхніх домівок; у ході колективізації оприлюднена позиція Сталіна виглядала так, начебто він розцінював це як добровільний рух і вважав, що будь-який примус у цій справі є прикрим збоченням від його лінії. А коли спалахнув голодомор 1932-1933 рр., Сталін просто відмовився визнати факт його існування…».

Натомість в Україні дуже вже обережно констатують, що, мовляв, слід ретельно попрацювати над визначенням ймовірних зовнішньополітичних наслідків радикальнішої постави у процесі вимоги визнання на рівні ООН Голодомору геноцидом. Ось і славний міністр культури взявся корегувати назву Музею жертв. Тим часом у центрі Вашингтона вчора таки встановили великий, як на американські масштаби, меморіал тим, про чиї долі писав Конквест.

…Поза тим, у цьому випадку наша історія могла б стати доволі потужним інструментом, фактично – зброєю у війні з нащадками тих, хто безпосередньо причетний до небаченої трагедії 30-х років минулого століття. Її наслідки в разі визнання Голодомору геноцидом додали б суттєвої ваги вироку Трибуналу, який обов’язково відбудеться, як би його не уникала кремлівська верхівка.