Убити буржуя

     354  

Благі гасла трансформуються у специфічну філософію, яка ще кілька десятиліть тому втілилася в большевизміНині Україна переймається тарифними проблемами, переймається іноді так, що чутно на всю державу. Трапилося побувати на Хрещатику акурат тоді, коли там палили автомобільні шини, мітингуючи за «долар по 5». І проблема навіть не у специфічності, як на вітчизняні стандарти, таких акцій, бо їдкий дим від паленої гуми доймає навіть найбайдужіших перехожих, проблема – не в макабричних мотивах галасливих невдоволених. Уже вкотре маємо справу з братією, яка відверто і недвозначно скандує: «Убий буржуя!».

Досі ми стежили за різноманітними радикалами дещо зверхньо і навіть схвально. Неординарність, ба навіть екстравагантність їхніх вчинків додавала елемент екстриму до нашого флегматичного споглядання владних борсань. Але коли цього екстриму – справжнього, а не вигаданого кріейторами маргіналів – підкинула ще й криза, коли перед конкретним обивателем цілком непристойно забовваніла перспектива безробіття, злиднів, коли у свідомості того ж таки «маленького українця» зринули спогади про катастрофу 1990-х, – саме тепер ми почули знайоме до болю: «Убий буржуя!».

Цікаво, що публіка, яка вигукує ці гасла, чимось схожа на ту, котра поставила Україну дибки на Майдані. Намети, багатобарвні прапори, вогнища й вимога справедливості. Однак… Справедливість кожен розуміє на свій штиб. Зрештою, великий відсоток Майдану складали якраз ті, кого нині закликають «убити» столичні протестувальники. Адже для маргінала, викинутого на узбіччя процесу, «буржуй» – поняття надто широке: це і власник гігантської корпорації, і приватний підприємець, який тримає хлібний кіоск у спальному районі свого потенційного «убивці». Для палія автошин – «буржуй» – людина діяльна, а, отже, неприйнятна, взагалі небезпечна. Вона несе ризик необхідності праці, а це – незрозуміло і навіть дико для того, хто звик почуватися захищеним за кошт інших.

Але столичні протестувальники наразі – це лише верхівка айсберга. Їх може переслідувати міліція і «диванна сотня», однак, якщо пильніше придивитися до процесу, можна з подивом зауважити, як елементи радикальності щоденно вбивають у мізки українських громадян голосами найвищих посадових осіб. «Багаті змушені поділитися…», «багаті мусять угамувати непомірні апетити…», «ми змусимо їх дбати про незахищених…». Соціалізм квітне у полум’яних промовах владних популістів. Доки він дістанеться «низів», його благі гасла трансформуються у специфічну філософію, яка ще кілька десятиліть тому втілилася в большевизмі.

Мабуть, не варто нагадувати, що тоді заклик «убий!» не обмежився конкретним соціальним прошарком. «Буржуї» впали першими і, мабуть, їм таки поталанило, бо вже не бачили того, що було далі…