Розмова з Іваном Кільганом, фермером: Питання продажу землі сьогодні аж ніяк не на часі

     1523  

Чверть століття тому в Україні почало відроджуватися фермерство. Зовсім не звичний спосіб ведення сільського господарства після десятиліть комуністичної колгоспної системи, воно, однак, засвідчило, що у нас не перевелися справжні ґазди, здатні порядкувати самотужки на своїй землі, брати на себе відповідальність за результати, за долі людей

Серед тих, хто спробував нелегкого хліба фермерства і досі не розчарувався у ньому, — заслужений працівник сільського господарства України, член президії Національної сільськогосподарської  палати України, голова  Самбірської районної асоціації  фермерів Іван Кільган.

— Іване Степановичу,  фермерство прийшло на зміну колгоспній системі. Саме фермерські господарства дозволили мати приватних господарів на землі…

— Справді, 1988 року Україна зробила крок назустріч формуванню класу приватних господарів-фермерів. Такий  спосіб ведення  сільськогосподарського виробництва є в Америці, в Європі, бо він — найпрогресивніший. Однак Європа не має таких латифундистів, які є зараз в Україні.

Шлях становлення фермерства був далеко  не з легких і найбільше  законодавчих актів щодо цього ухвалено  за президентства  Леоніда Кучми. Розпочалося не лише розпаювання  земель, але й виділення їх в натурі. Це дало можливість  багатьом  фермерам створювати сучасні  фермерські господарства, але водночас хитрі на руку ділки  створили  латифундії. Чим небезпечна така система господарювання для людей?  По-перше, можливістю втратити свій земельний пай, тому що вже кілька  разів перепродують корпоративні права одних фірм іншим, що фактично не дозволяє відшукати перших орендарів землі, з якими  укладали договір, а юридичні зміни, які відбуваються під час  перепродажу корпоративних  прав, можуть призвести до втрати  паю. Так як це відбулося  з майновими сертифікатами. Тому  обов’язок майбутніх місцевих громад першочергово навести порядок із землею. Це — святеє святих нашої держави.

Перший президент  незалежної України  Леонід Кравчук сказав:  «Богом  вас молю, не продавайте землю, як і не віддавайте її великим корпораціям в оренду, бо це є шлях в нікуди. Цілий світ кращого  способу ведення сільськогосподарського     виробництва, як сімейне фермерство, не придумав».

—  Що стало позитивом, а що негативом у цьому випадку?

— Позитив — право вільної людини вести  економічно обґрунтоване  сільськогосподарське виробництво. Негатив — нагнітання у суспільстві щодо необхідності розвалу роками напрацьованих процесів,  як у  тваринництві, так і рослинництві. Це призвело до руйнування комплексного підходу сільськогосподарського виробництва, розвалу тваринницьких приміщень, тракторних бригад, що не дозволили зробити  на Східній  та Центральній Україні. Це дало можливість там до сьогодні  зберегти сотні робочих місць у сільському господарстві.

Щоправда,  було створено Державний фонд підтримки фермерів, який надавав фінансову допомогу до 100 тисяч гривень.
Водночас із процесами, які відбувалися у суспільстві, зруйнувалися  економічні зв’язки, напрацьовані роками в колективних  сільськогосподарських підприємствах. Тоді ж Україна стала ринком збуту як для  офіційної, так і контрабандної сільськогосподарської продукції, що була значно дешевшою, оскільки половина  європейську  бюджету скеровували на дотацію фермерам  за вироблену продукцію, до того ж вони отримували кредити  під 2-3 відсотки для  сільськогосподарського виробництва, що дозволяє здешевлювати  продукцію під час її реалізації.

— Будьмо відверті: тоді частина земель залишилася без обробітку. Змушені були запрошувати іноземних інвесторів?

— Спочатку відбувалося просто саботування  розвитку фермерства на місцях. І це не дало можливості  залучити як земельні ресурси, так і зберегти  сільськогосподарське виробництво, яке було за колгоспної системи. Тому влада почала запрошувати інвесторів, допустивши при цьому багато помилок. Зокрема, підприємства, які брали в оренду землю, повинні були  реєструватися за місцем  сільськогосподарського виробництва, чого не робилося. І тут виникає багато  запитань. Та й  до сьогодні не всюди  влада має бажання  їх врегульовувати.

— Які  проблеми нині не дають  сільськогосподарським виробникам спокійно працювати?

— Зараз це питання землі й дешевих  фінансових ресурсів.

— На жаль, зараз є непоодинокі земельні площі, які стали мертвими через відсутність сівозміни й посіву впродовж кількох років підряд ріпаку. Як бути у такому разі?

— Далеко ходити  не треба. Наприклад, село Гординя, де чималі площі  вже не є родючими. Помилки у  двосторонніх стосунках  влади з так званими інвесторами на сьогодні коштують бюджетові району значних втрат. Тому район і досі  більше ніж на 90 відсотків дотаційний.

— Чи  буде знято мораторій на продаж землі 2016 року?

— Питання продажу землі сьогодні аж ніяк не на часі. Землею має володіти  лише український фермер, а в нього настільки обмаль обігових коштів, що він не може придбати сучасну техніку й технології, а не те, щоб землю. В Україні немає банку землі як такого. У нас не закінчено процеси реформування земельних відносин: не визначено меж між приватною і комунальною землею; не виокремлено земель в натурі. Дуже багато  земельних паїв не переоформлено через  дорожнечу й складний бюрократичний механізм.

— Розкажіть про поїздку  в Київ на відзначення 25-річчя фермерства.

— У Всеукраїнських зборах фермерів з цієї нагоди взяли участь Леонід Кравчук, міністр аграрної  політики Олексій Павленко, інші поважні особи з близького і дальнього зарубіжжя. Мав бути й президент України Петро Порошенко, але через  певні обставини не зміг прибути.

На зборах йшла мова передусім про витоки і становлення фермерства в Україні та створення сучасного європейського фермерського руху, де акцентовано  увагу на тому, що «моя земля — моє право».

Зараз разом з міжнародними  інституціями розробляють систему фінансової підтримки фермерства в Україні. У парламенті зареєстровано законопроект «Про єдиний податок на землю». Після набуття ним чинності буде зменшено  бюрократичний і фіскальний тиск на фермерів. Але цей закон стосуватиметься лише вітчизняних фермерів, а не іноземних латифундистів.
На зборах усі висловилися проти  продажу землі.

— Як Ви як фермер даєте собі раду в нинішніх умовах?

— Засіяв 650 га землі, зокрема більше ніж 300 га  зерновими, врожайність яких торік становила 59 центнерів з гектара; 115 га  — ріпаком, а  решту — соєю. Заборгованості зі сплати податків не маю.

Дуже  багато критичних зауважень місцевої влади до фермерів щодо обробітку земель, які  не  успадковані. Хочу наголосити, що є роз’яснення Вищого господарського  суду  України  про те, що фіксований сільськогосподарський податок, платниками якого є фермери, треба  сплачувати з усіх земель, які фактично  використовує платник для виробництва сільгосппродукції. І вимагати укладання жодних інших угод місцева влада на оренду так званих незатребуваних земель не має права. Адже вона не має ні доручення від правонаступників про  розпоряджання цими  землями, ні рішення суду про те, що відсутній власник.

— Що треба змінити в Україні, щоб вітчизняний сільгоспвиробник почувався гідно й упевнено?

— Добре пригадую, коли  ми, три  українські фермери, які були на стажуванні 1998 року у США, зайшли з американським фермером-сенатором у Сенат США, і всі  сенатори з поваги до нас встали, бо для них фермер — це велика людина, від якої залежить не лише добробут суспільства, але й здоров’я  нації. І я вірю в те, що український фермер,  пройшовши теперішній терновий шлях, теж завоює таку повагу в українському суспільстві.

Хай  для нинішніх молодих фермерів стане прикладом конкурс у найпрестижніших  вишах України, серед яких представниці прекрасної половини людства вибирали собі майбутнього нареченого.  Ним став  не айтішник, не банкір, а — фермер.

Розмовляли Марія Пукій та Микола Сенейко, Самбір