Ліміт на прогнози

     246  

Наш «мирний президент» за будь-яку ціну намагається бути добрим зі всіма, навіть викінченими негідникамиСтаніслав Бєлковскій в одному зі своїх коротких постів розповів про власне бачення перспектив України. На його думку, варіантів не так уже й багато, майбутнє може засмутити нас «поверненням до ялтинсько-потсдамського формату». Це коли Путін уламає Америку, пообіцявши їй безпосередню участь «вєжлівих человєчков» у війні проти ненависної «Ісламської держави», виторгувавши навзаєм право на феод у пострадянських околицях Росії.

Утім, аби укласти такий прогноз, не обов’язково бути Бєлковскім. Маятник політики рухається незмінною амплітудою, і важко сказати, що визначає таку траєкторію – від точки вседозволеності до піку тотального адміністрування, – особливості характеру національних провідників чи ментальність загалу, в якій рівно присутні симпатії до «махновщини» і звичка коритися сильному. Прогноз Бєлковского виходить із конкретного контексту, я сказав би, навіть зі стереотипів ситуації урядування Порошенка, сформованих наразі його не стільки конкретними вчинками, скільки загальним налаштуванням вирішити конфлікт із сусідом винятково дипломатичними інструментами.

Впадає в око дивна тенденція, яку важко оминути увагою, – що ближче президент до втілення певних своїх обіцянок, то галасливішою стає антикампанія незгідних. Ще задовго до того, як Порошенко всівся у фотель першої особи держави, його майбутнє правління вже придбало собі кільканадцять віртуальних визначень, причому вони претендували на не на інтелектуальну складову, а радше хибували надмірними претензіями на креативність. Я вже писав в одному зі своїх коментарів про винахід того ж таки Бєлковского – «харизматичну демократію», в яку він намагався увібгати весь комплекс суперечностей та ідеологічну кашу, заварену ПОПом у блоці свого імені. У цьому також – наш «мирний президент», який за будь-яку ціну намагається бути добрим зі всіма, навіть викінченими негідниками.
Утім варто лише уважніше приглянутися до політичного шляху Петра Олексійовича, як усе стане на свої місця.

Поза тим, не поворухнувши навіть мізинчиком для ретушування власного ідеологічного іміджу, ПОП легко знаходить спільну мову з європейськими консерваторами, народниками, лібералами. І кожне з цих середовищ убачає у ньому свого потенційного однодумця. Це, далебі, не ознака політичного «хамелеонства», а банальна бізнесова жилка – людям слід говорити те, що вони хочуть почути. Не більше, і не менше.

Але Бєлковскій та інші політичні астрологи якось списали зі своїх рахунків не менш поважну особу – президента Америки. Мені відразу ж закинуть, мовляв, Обама пов’язаний обставинами, небажанням американців воювати, прагненням корпорацій заробляти і таке інше. Серйозність таких аргументів, однак, сумнівна. Сила Обами – в його позірному безволлі, сомнамбулічній переконаності у власній правоті. Ніхто й ніколи не знає, чого слід очікувати від нього наступної миті, особливо коли загроженими виявляються його інтереси. А вони – таки загрожені: республіканці осідлали Конгрес, а вибори – не за горами.

Ясна річ, у цій ситуації несподіванок слід чекати саме від американського лідера. Він доволі віртуозно впроваджує болючі для Путіна санкції, цілком резонно розраховуючи на бунт у зажерливому оточенні кремлівського спецслужбіста. Павло Нусс, хай і наближений до Порошенка політолог, прогнозує повернення американської адміністрації до дещо підзабутого проекту «Вітрина». Йдеться про показові фінансові вливання у пострадянські республіки, які мають стати взірцем для тих, кого ще тримає в газовій чи фінансовій уздечці господар Кремля.

А обіцянки ВВХ пособити Америці у війні з ісламістами тепер, після анексії Криму, путінської брехні в очі європейським лідерам, і реальної політики після Мінська-2, варто ділити вже навіть не наполовину. Радше слід ставитися до них, як до чергового пропагандистського фейку, за яким стоїть лише путінський страх за власні перспективи.