Загортання у папірці

     2108  

Голова парламентського комітету з питань нацбезпеки та оборони Сергій Пашинський поділився з громадою страшною державною таємницею

Мовляв, усі рішення про запровадження воєнного стану готові, підписані й запечатані у конверти. Гадаю, для надійності для них слід було б ще й винай­няти броньовану комірку в одному зі швейцарських банків… Так, щоб не було спокуси у певний емоційний момент розірвати пакети й оприлюднити.

Проблема, як завжди, не в тому, що ретельно ховають за сімома замками наші управителі. Проблема в тому, що їхні таємниці насправді є секретами Полішинеля, що все більш-менш притомне суспільство вже майже рік волає про потребу запровадження воєнного стану, ба більше — живе за законами цього стану, незважаючи на їхню фактичну відсутність.

Міркую собі, коли ж нарешті ми матимемо лідерів, які, як то належить справжнім менеджерам, хоч на півкроку випереджатимуть, ні, не події, а громадську думку, пересічних свідомих громадян? Адже, в принципі, їм за статусом належить вести кудись, бути провідниками, а не банальними фіксаторами того, що вже відбулося. Коли врешті нагальна потреба моменту превалюватиме у свідомості урядників над потребами власних кишень і особистого комфорту? Коли Україна стане самодостатньою не тільки у сенсі активності та жертовності громадянського суспільства, але й у сенсі якості своєї влади?

Нам пояснили, що, мовляв, статус країни, яка воює, унеможливить допомогу з боку Міжнародного валютного фонду. Але при цьому сором’язливо загортають у ті ж папірці відповідь на запитання, куди скеровано фінанси закордонних благодійників, що вже надійшли в Україну. Чому, питається, за мільярди, зібрані українськими волонтерами на потреби війська, ми зараз помпезно одягаємо наших солдатів у канадські однострої? Чому десятки швейних фабрик, цехів українського середнього класу досі шиють сукні з давальницької сировини французів і німців — у ліпшому випадку, в гіршому ж — виживають, а державного замовлення на ті ж однострої ніяк не діждуться?

Ще один ефективний папірець — заклики відмовитися від критики влади. Що може знати пересічний посполитий про стратегічні задуми, хитромудрі схеми, залаштункові домовленості? Хай краще ковтає те, що йому пропонують офіційні джерела, і смирно очікує результату. Та біда в тому, що від того результату, зазвичай, трапляються розлади шлунка.

Ігор Гулик