Українці дорослішають

     328  

Розмова з Володимиром В’ятровичем, істориком, учасником Громадського сектору Євромайдану

Те, що зараз відбувається на Євромайдані, буде особливо цікавим історикам. Але щоб історики зацікавилися цим, повинен минути не один рік. Щоб не втратити жодної хвилини, Володимир В’ятрович, український історик, став одним з організаторів життя на майдані Незалежності. На його думку, найцінніший соціальний капітал, здобутий тут, — це довіра. І її слід інвестувати в розвиток організацій, які врешті переможуть режим, збудований на брехні й страху.

«Довіра стала результатом співпраці дуже різних людей (представників розмаїтих професій, регіонів, віку) в екстремальних умовах. Тому сьогодні, у спокійніших умовах, влада атакуватиме саме цей головний здобуток нашої боротьби. Вона вже почала поширювати чутки про зради, зливи, провокації, інтриги. Історія з Танею Чорновол — лише один з прикладів цього. Тому треба бути пильними, не поширювати запущених кимось чуток, пам’ятати, що параноя — найбільший ворог безпеки», — написав пан Володимир у Facebook напередодні нашого інтерв’ю.  Про Майдан та історію детальніше — у розмові Володимира В’ятровича з «Газетою».

— Пане Володимире, розкажіть, коли саме  вирішили, що будете організовувати людей на Євромайдані?

Українці дорослішають. Ми формуємось як громадяни. Люди  беруть відповідальність за майбутнє країни на себе. Вони нікому не хочуть цю справу передоручати

— Мені видається, я взагалі нічого не вирішував, так сталося. Річ у тому, що, коли розпочався Євромайдан, то мене навіть тут не було. 21 листопада був у Римі. Там тривала конференція, присвячена Голодомору. Повернувся в Україну 22-го, й увечері прийшов на  Хрещатик, але ночувати повернувся додому. Наступного дня ми мали масштабні акції, присвячені Голодомору: я організував меморіальну колону, яка рухалася від  станції метро «Арсенальна» до Меморіалу пам’яті жертв Голодомору. Після цього я повернувся на майдан Незалежності й уже був там до пізньої ночі. Першу ніч провів на вулиці після 24 листопада. Саме  після того втягнувся.

Оскільки на сцені бракувало ведучих, бо складно  одному стояти на вуличній сцені з мікрофоном, то я долучився.  Тут мушу розказати, що маю у такій справі певний досвід, у молодості навіть був ді-джеєм, крім того, маю досвід проведення масових акцій ще з 2004-го. Тому й узяв на себе частину роботи на Майдані. Майже весь тиждень прожив на імпровізованій сцені під стелою. 

— Ви можете як історик охарактеризувати, що зараз відбувається в Україні?

Важлива місія, яку ми виконуємо досі, це — пояснення людям, чому все має відбуватися у руслі масового ненасильницького спротиву

— Кажучи високими словами, зараз відбувається становлення нації. Українці дорослішають. Ми формуємося як громадяни. Люди  беруть відповідальність за майбутнє країни на себе. Вони нікому не хочуть цю справу передоручати.  І мітингувальники показали, що здатні контролювати владу й захищати одне одного. Це —  надзвичайно важливий для нас процес. Результати будуть дуже позитивні для майбутнього.

— Зараз багато говорять про магію Євромайдану, про зміни, які відбуваються в людях. Чи помічали Ви такі трансформації і які історії Вас здивували?

На Євромайдані панує особлива атмосфера. Люди справді змінюються. Можливо, причина цих змін у самому середовищі, яке змушує бути жертовнішим, можна навіть сказати романтичнішим

— Звичайно, на Євромайдані панує особлива атмосфера. Люди справді змінюються, можливо, причина цих змін у самому середовищі, яке змушує бути жертовнішим, можна навіть сказати романтичнішим. Тут усі здатні на героїчні вчинки. І це ті люди, які, здавалося б, ніколи не ризикуватимуть! Власне тому Київ мені нагадує зараз Запорізьку Січ. Не тільки через форму барикад, але й за своїм духом. Коли люди сюди приходять, то змінюються, бо, умовно кажучи, «в миру» вони мають різні соціальні ролі, а тут їм треба бути вартою чи розпалювати вогонь, стояти на кухні чи в медпункті. Це вимагає жертовності.

Щодо речей, які мене вразили, то це вже відомо — Ліза, яка, попри ДЦП, вирішила допомагати на кухні. Поруч з Лізою є ще дуже багато українців, які змінили свій режим дня і життя загалом. 

— З Вами зараз контактують історики з інших країн, щоб розпитати про події в Україні?

— На жаль, маю не так багато часу для спілкування з колегами. Частіше до мене звертаються журналісти, мабуть, тому, що вони настирливіші. Для того, щоб цією темою зацікавились історики, треба почекати ще кілька десятків років. 

— Ви маєте прогноз щодо того, скільки часу триватимуть події у столиці?

Це —  надзвичайно важливий для нас процес. Результати будуть дуже позитивні для майбутнього

— Складно сказати. Я навіть написав у Facebook, що Євромайдан — це не антимайдан. На антимайдані можна було все розрахувати: коли людей привезуть, скільки їх буде, скільки їм заплатили. На нашому Майдані це неможливо. Жодна сила не може сказати: «До побачення, до зустрічі через півроку!» Тут атмосфера тримається на важливих моментах: організації та відповідальності. Скільки стоятиме Майдан, які цілі будуть перед ним — це вирішуватимуть самі люди. Це може звучати невпевнено чи незрозуміло, але в цьому  й сила Євромайдану. Тому ті побоювання, що хтось може «злити» Майдан, абсолютно безпідставні, це середовище житиме доти, доки бачитиме потенціал. І я цей потенціал ще бачу.
 

— Розкажіть про місію Громадського сектору, що вже вдалося зробити та які плани?

— Громадський сектор утворився стихійно, напевно, датою його народження можна назвати 30 листопада. Після розгону студентів треба було взяти на себе організацію табору на території Михайлівського собору. Так згуртувалися люди, які мали такий досвід. Тож ми почали організовувати логістику, охорону, юридичну та інформаційну підтримку. Згодом переселилися на майдан Незалежності, географічно отримали частину території. Ми поселяли охочих, нічліг отримало понад 10 тисяч людей. Важлива місія, яку ми виконуємо досі, це — пояснення людям, чому все має відбуватися у руслі масового ненасильницького спротиву. Тому що після 30 листопада було складно стримувати майданівців від застосування сили. Креативні акції допомогли нам налаштувати середовище на мирний перебіг подій, от, наприклад, піаніно біля адміністрації президента. Вважаю, що такі речі чудово долають агресію і налаштовують на мирний лад.

— Пане Володимире, скажіть, де Ви плануєте зустрічати Новий рік?

— Звичайно, на Майдані! 

 Розмовляла Мар’яна Вербовська