За спиною у Вінні

     2089  

Коли ми малі, нам неважливо, як виник герой, важлива його реальність у нашій свідомості

Якщо одного разу мене не виявиться поруч з тобою, запам’ятай: ти хоробріший, ніж підо­зрюєш, сильніший, ніж видається, і розумніший, ніж думаєш. І ще дещо — я завжди буду з тобою, навіть якщо мене не буде поруч» —  найбільше люб­лю саме цей вислів Алана Мілна, навіть якщо він і звучить дослівно дещо інакше. Бо, зрештою, річ не в дослівності, а в суті та співзвуччі сказаного з тими емоціями, які маєш до дорогих тобі людей. Як найбільше серед героїв дитячої літератури — від дитинства й донині — люблю саме мілнівського Вінні– Пуха. 

Коли ми малі, нам неважливо, як виник цей герой, важлива його реальність у нашій свідомості. А Вінні та його відданий друг Паць колись видавалися реальнішими за найреальніших персонажів. Однак наразі не про це.  А про прототипів казкових героїв. Отже… 

Вінні-Пух

Смішний плюшевий ведмедик, набитий тирсою, отримав своє ім’я від імені іграшкового ведмедика сина Алана Мілна Крістофера. Та й сам Крістофер назвав нову іграшку — Вінні — невипадково: дуже вже до душі припала йому ведмедиця Вінні у Лондонському зоо­парку. Цю ведмедицю ще маленькою викупив у мисливця за 20 доларів у серпні 1914 року  полковий ветеринар канадського кавалерійського полку Гарі Колборн, який назвав тварину на честь рідного міста Вінніпег і піклувався про звіра надалі. Тривала Перша світова війна. Де військові, там і ведмедиця, аж поки полк не опинився у Британії  і не почав готуватися до переправи у Францію. Ведмедицю вирішили залишити у Лондонському зоопарку. Ще перебуваючи у полку, звір став настільки прирученим, що вже потім — у його новому домі — навіть дітям було дозволено підгодовувати його  згущеним молоком та гладити. Серед дітей Крістофера Алана Мілна можна було побачити доволі часто. Відтак письменник придумав для сина казку, де головним героєм став ведмідь. 

Карлсон

Властиво, ідею цієї статті покликав до життя пост одного з моїх друзів у «Фейс­буку»,  який розповів про соратника Гітлера — рейхсмаршала Германа Ґерінґа як прототипа Карлсона, придуманого Астрід Ліндгрен. Сьогодні родичі казкарки цей зв’язок заперечують. Однак, зважаючи, що письменниця у 1930-1940-ві симпатизувала в рідній Швеції ультраправій партії і на те, що з Ґерінґом  була знайома особисто, цю версію виникнення Карлсона багато хто підтримує. Тим паче, що фрази — «дрібниці — діло житейське» та «я — чоловік у повному розквіті сил» — фігурують у документах, як улюблені фрази рейхсмаршала не стільки льотчика-аса чи одного з лідерів нацистської партії, а звичайної людини.

 

Аліса

Аліса Лідделл — одна з кількох доньок товариша королівської родини, професора Оксфордського університету Генрі Лідделла. Саме вона стала прототипом героїні в книгах «Аліса в Країні чудес» та «Аліса в Задзеркаллі» Льюїса Керрола (реальне його ім’я — Чарльз Доджсон). І саме на її прохання, зреш­тою, ці книги з’явилися. Принаймні про це люб­лять говорити. Мовляв, письменник вигадував ці історії для Аліси та її сестер на прогулянках, а потім, вдосконаливши та збагативши деталями, підготував книгу. 

Піноккіо

Виявляється, навіть у дерев’яного чоловічка з казки Карло Коллоді був свій реальний прототип. Не так давно під час розкопок у районі цвинтаря, де поховано Карло Коллоді, виявили надгробну плиту з іменем Піноккіо Санчеса. Звіривши дати життя обох померлих, заінтриговані вчені добилися дозволу на ексгумацію. І здивувалися ще більше, коли побачили, що замість нижньої частини тіла у Піноккіо Санчеса був дерев’яний протез, а також дерев’яний протез на місці носа. Реальний Піноккіо народився 1790 року й був неймовірно  маленького зросту. Однак це не стало на заваді, щоб служити у війську. Щоправда, додому повернувся цілковитим інвалідом. І можливо, незабаром і помер би, якби доля не подарувала йому зустріч з геніальним лікарем Бестульджі, якого називали магом та чарівником. Саме цей лікар зробив для Піноккіо два протези, давши йому шанс на нове життя. З цими протезами  Піноккіо прожив ще десять років, ставши цирковим артистом. Загинув він під час виконання складного трюку, зірвавшись із висоти.

І всі-всі-всі…

Зрештою, на цю тему можна говорити ще довго: Білосніжка, барон Мюнхгаузен, Пітер Пен та багато інших чудових казкових героїв, за якими далеко не завжди гарні та оптимістичні реальні історії. Однак це — неважливо. Важливо, що саме ці історії чи їхні фрагменти  дозволили письменникам  створити персонажів, на яких виховувалися і надалі виховуватимуться діти.