Без карликів і без маріонеток

     225  

Позавчора Ліні Костенко минуло 83 роки

І хоча це не кругла дата, з нагоди якої, як правило, планують низку розмаїтих заходів, «Газета» все ж вирішила не випускати її з поля зору своєї уваги. З днем народження, дорога Ліно Василівно, і многая літа! Увазі читача — кілька промовистих цитат з роману «Записки українського самашедшего». Просто пригадаймо…

«Ми статисти духовної пустелі. Ми гвинтики й шурупи віджилої системи, вона скрипить і розвалюється, продукти розпаду інтоксикують суспільство, і воно за інерцією обирає й обирає тих самих. Великий народ обирає карликів, маріонеток, і що цікаво, — не він їх, а вони його сіпають за мотузочки у цьому політичному вертепі».

«У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження. Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі. Ми вже як нацменшина, кожне мурло тебе може образити. Я ж не можу кроку ступити, скрізь привертаю увагу, іноді навіть позитивну, але від цього не легше. Бо в самій природі цієї уваги є щось протиприродне, принизливе. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються».

«Жоден українець не почувається своїм у своїй державі. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови».

«Але ж якщо мова — це Дім Буття, то чого ж ви мене виживаєте з мого власного дому?! Це — бандитизм. Це — імперський вірус. Це гарячка Ебола».

«Наївний ми народ, українці. Мріємо про свободу в умовах глобалізації. Випустили свою гривню з князями й поетами, коли вже не треба ні історії, ні поезії. Любимо свою Україну, яка ще не вмерла, боремося за свою мову, яка вже вмирає. Залежні від усіх і усього, будуємо незалежну державу. Та все дбаємо про злагоду в суспільстві, про консенсус і компроміс».

«Часом мені здається, що існує якийсь мозковий центр, що працює на самоліквідацію цієї держави, навіть не так руками її ворогів, як зусиллями власних ідіотів».