Сторінками історії

     306  

Два фільми у номінації «Найкращий фільм» стосуються американської історії. Перший, у виконанні монстра світової режисури Стівена Спілберга, віддалений у часі, другий, авторства все ще режисера-початківця Бена Аффлека, розповідає про сучасніші часи

«Лінкольн» Спілберга приніс режисерові 12-ту номінацію на «Оскар» (Спілберг уже має чотири статуетки). Цей режисер уміє знімати якісне кіно в будь-яких жанрах і не боїться жодних експериментів.

Утім цього разу безпомилкове чуття його залишило. Хоча й надалі існує послідовність у виборі найбільших тем світової історії: 


Кадр із фільму “Лінкольн”

І Світова війна, ІІ Світова війна, Голокост… І врешті —Громадянська війна у США і її основний історичний наслідок — скасування рабства. Головна цінність «Лінкольна» — усвідомлення того, що чотири роки країна воювала сама зі собою, що кривава війна знадобилася Америці (попри очевидний і прописаний у підручниках історії конфлікт між капіталістичною Північчю та рабовласницьким Півднем) для усвідомлення власної свободи й формування нації. Мабуть, саме тому фільм спричинив такий ажіотаж й отримав аж 12 номінацій  «Оскара». Стосовно трактування національної катастрофи Спілберг як завжди бездоганний. А от щодо самого кіно щось у ньому не склалося. Попри чудовий антураж та  сузір’я першокласних акторів — Денієл Дей Льюїс, Саллі Філд, Томмі Лі Джонс — дивитися картину неймовірно нудно. А це для Спілберга зовсім нова, не помічена за ним здатність. Що ж, тепер він уміє і це.

Велич Америки ХХ століття розгортається перед нами у політичному трилері «Операція Арго» Бена Аффлека. Всі сили країни кинуто на порятунок шести її громадян. Річ у тім, що в Ірані під час перемоги ісламської революції  усіх співробітників посольства США було взято заручниками. Шістьом удалося втекти й сховатися у домі канадського дипломата. Їх страта — лише питання часу. До справи береться агент ЦРУ, який розробляє масштабну операцію з їх порятунку. У голов­ній ролі — сам Бен Аффлек, для якого «Операція Арго» стала третім фільмом, де він виступив режисером.

Аффлек, звичайно, далекий від створення артхаузного шедевру, проте з обраним жанром він  справився блискуче. 

Спочатку режисер повністю занурює глядача в атмоферу небезпеки революційного Ірану, потім заплітає інтригу так міцно, що напруження зростає щосекунди. Фільм вийшов, з одного боку, реалістичним, з іншого — захопливим. Це те, чим завжди славилося американське кіно: фінал не складно передбачити, а дивитися дуже цікаво.

Проте той нерв, який є основним у картині, стосується не лише сюжету. Аффлеку вдається за напруженими подіями не втратити моральної відповідальності. 

І хоча з художньої точки зору картина нових горизонтів не відкриває, цей якісний фільм, без сумніву, робіть Бену Аффлеку честь і як режисерові, і як акторові.

Ще один фільм-номінант стосується зовсім уже недавніх подій. Але про стрічку Кетрін Бгелоу «Ціль номер один» ми поговоримо наступного разу, коли картина вийде в український прокат.

А зараз — ще один номінант, який з’я­виться на львівських екранах уже сьогодні. «Майстер» Тома Пола Андерсона має три номінації — усі акторські. Це не дивно, адже у фільмі знімалися Хоакін Фенікс, Філіпп Сеймур Гоффман та Емі Адамс. Демобілізований моряк не може знайти собі місця на суходолі, аж поки не зустрічає харизматичного творця нового культу… Стрічка викликала невдоволення сієнтологів, які побачили натяк на свого ватажка. Проте на них, на щастя, ніхто особливо не зважав. А нам, сінефілам, після таких стрічок як «Ночі в стилі буґі», «Магнолія» та «Нафта» треба просто поспішати в кінотеатр, щоб побачити нову стрічку Пола Томаса Андерсона.


Кадр із фільму “Майстер”