«Стрийська трійця». Остап Нижанківський

     887  

Завершуємо започатковану розмову про «Стрийську трійцю».

Остап Нижанківський (24 січня 1863, Стрий або с. Великі Дідушичі біля Стрия — 22 травня 1919, Стрий) — ініціатор і перший директор Крайового господарсько-молочарського союзу, заснованого в Стрию 1907 р. У міжвоєнний період Крайовий господарсько-молочарський союз (перейменований на «Маслосоюз») став чи не наймасовішим осередком української кооперації, виробником високоякісного масла, яке експортували й до Британії.

О. Нижанківський навчався у Львівській греко-католицькій духовній семінарії, а в Празькій консерваторії здобув диплом учителя музики. Висвятившись, отримував призначення у різні парафії та часто переїжджав, учителював у Львові (1894 — 1896 рр. — учитель співу в чоловічій учительській семінарії у Львові, 1895 —1896 рр. — в Академічній гімназії), поки 1901-го не осів у батьківській Голобутівській парафії (села Голобутів, Завадів і Нежухів).

За ЗУНР О. Нижанківський отримав призначення голови Української національної ради (еквівалент австрійського повітового маршала). Втім як директор Крайового господарсько-молочарського союзу, віце-маршал Стрийського повіту та депутат Галицького сейму (обрано 1913 р.) отець мав добрий управлінський досвід; а таких серед українців було небагато. До того ж чільники ЗУНР були зацікавлені в дотриманні спокою та порядку в повітах, у кожному з яких поляки становили впливовий відсоток населення; тим більше, що тривала польсько-українська війна. І тут також придався досвід О. Нижанківського. Його дід брав участь у польському повстанні 1831 р., а син давнього віце-маршала Галицького сейму Юліяна Лаврівського, учасника польського повстання 1863 р. та правої руки всемогутнього маршала Галичини князя Лева Сапіги (Ю. Лаврівський та кн. Л. Сапіга відзначилися гучною спробою польсько-української угоди 1869 р.) — свояком. Лаврівський-молодший також брав участь у повстанні 1863 р., довгі роки служив на посаді комісара Стрийського староства та часто відвідував гостинний дім голобутівського пароха в Завадові. І взагалі, на противагу не позбавленим упереджень щодо поляків Є. Олесницькому та О. Бобикевичу, О. Нижанківський був толерантним. Нічого дивного, що за півроку свого урядування в період ЗУНР О. Нижанківський не раз конфліктував з українською «солдатескою» Стрийського гарнізону, які впакували до в’язниці не одного польського урядника або дідича. Їх випускали після втручання О. Нижанківського.

Польська армія увійшла в Стрий 19 травня 1919 р. А 21 травня О. Нижанківського заарештували, віддали під військово-польовий суд та засудили до розстрілу. В останній день іронія долі знову звела «Стрийську трійцю» на одному місці. Польська польова жандармерія, що заарештувала О. Нижанківського, розташувалася в будинку Є. Олесницького, проданого ним «Касі задатковій»,  напроти хати Олекси Бобикевича, де мешкала його рідна сестра Осипа. Перед смертю отець зумів передати сестрі записку такого змісту: нібито в Дашаві українські вояки замордували ксьондза й органіста, відтак «моя доля як закладника запечатана». Вирок апробував генерал Алексанрович. 22 травня О. Нижанківського розстріляв відділ польського війська, яким командував стриянин Ян Веркштайн, син власника ливарного заводу в Стрию, якого незадовго перед тим українці випустили з в’язниці. Польські вояки ще й роззули вбитого отця, зняли золоту обручку, забрали кишенькового годинника та відзнаку архікнязя Рудольфа Габсбурґа — золоту арфу з рубіном. Крім того, полковник Зєлінський реквізував майно О. Нижанківського в Завадові, вивізши з хати, згідно зі спогадами його сестри Осипи Бобикевич, декілька фір майна. Але на цьому грабунок не закінчився — його продовжила, словами очевидця, «чернь наша і чужа». Після страти зі Львова прийшла телеграма звільнити О. Нижанківського, але запізно.

У чому звинуватив О.Нижанківського польський військово-польовий суд — достеменно не відомо. Бо дашавські священик й органіст пережили його надовго. До того ж львівська Gazeta Codzienna тоді написала, що голобутівського пароха стратили за підготовку українського повстання у польському тилу. 

Кілька років тому біограф О. Нижанківського Петро Сов’як оприлюднив нову версію того смертного вироку. Отож селяни Завадова вважали, що на отця вчинили наклеп їхні односельчани Болленбах, Крайц і Бітнер — ополячені німці, яким він позичив гроші. Справді, директор Крайового господарсько-молочарського союзу був заможним чоловіком. Правдою є також і те, що він давав у борг, незважаючи на національність прохача. До того ж той військово-польовий суд швидко забрався з міста та більше туди не повертався; Я. Веркштайн міг виправдатися — мовляв, виконував наказ. А якщо враховувати й те, що О. Нижанківський — єдиний представник істеблішменту ЗУНР, розстріляний польськими вояками (зазвичай голів Українських національних рад та комісарів ЗУНР заарештовували на нетривалий термін), то нова версія видається вірогідною. У спогадах Осипи Бобикевич кілька разів фігурують зобов’язання боржників і гроші «Каси задаткової», які її брат отримав акурат перед арештом і передав разом із передсмертною запискою. Що далі сталося з тими паперами — незрозуміло. Як то кажуть, кому — війна, а кому — мама рідна…

Цікаво зауважити, що після війни громадська думка стрийських поляків була однозначною; страта священика, внука героя польського повстання 1831 р., а до того ж чесного й толерантного чоловіка — ганьба для Польщі. Проте поки О. Нижанківський був живий, заступитися було нікому. А скаргу його дружини Галини з Бачинських польська прокуратура залишила без відповіді.

О. Нижанківський — ще й видатний композитор, засновник і диригент товариства «Боян» у Бережанах (1892), диригент «Бояна» у Львові (1895 — 1896) та Стрию, диригент польської «Лютні» в Стрию, ініціатор і видавець «Бібліотеки музикальної», автор музики до колядок «Бог ся рождає» та «Во Вифлеємі нині новина». Його домівка в Завадові була відома також як осередок товариського життя Галичини. Тут гостювали музики Денис Січинський, Філарет Колесса, Соломія Крушельницька, Модест Менцинський, Олександр Мишуга. Бували Іван Франко, митрополит Андрей Шептицький, а Іван Труш намалював портрет О. Нижанківського. Син Нестор Нижанківський (1893 — 1940) також став добрим композитором. Тож поза межами Стрийщини видатний кооператор і державний діяч ЗУНР  О. Нижанківський здебільшого відомий як автор популярних музичних творів, активний пропагандист українського хорового співу. 

Гробівець О. Нижанківського в Стрию. Фото: Ігор Чорновол