Продати все!

     314  

З перших уст. Як опозиціонери торгували округами на мажоритарці

Марта Нагірна

Українська політика — це бізнес. Банальна фраза, давно повторювана всіма,  заїжджена й обсмоктана, однак вона досі не втрачає актуальності. Люди готові платити за тепле місце під сонцем, не гребуючи в процесі торгівлі нічим, навіть найсвятішим. Прикро, коли банальне заробляння грошей прикривають ширмою патріотизму, демократії і української перспективи.
 

Ціна питання —1,5 млн. доларів

Ще наприкінці серпня кандидат у народні депутати у виборчому окрузі №126 (Стрий), самовисуванець Ігор Осташ заявив, що не став кандидатом від Об’єднаної опозиції за квотою «Фронту змін» через те, що в нього вимагали за це гроші. З його слів, він написав заяву про вступ до партії «Фронт змін», і його розглядали як одного з кандидатів на парламентські вибори. «Однак щось у мене викликало підозри, я відчував, що є певна нещирість у розмовах про моє кандидатство аж до того моменту, коли почув дуже цікавий аргумент. Виявляється, аби балотуватися від Об’єднаної опозиції, мені потрібно було внес­ти суму 350 тис. доларів за таке балотування. Це озвучив Степан Кубів, і, звичайно, це мене здивувало», — зауважив пан Осташ і додав, що після цього вирішив йти самовисуванецем.

Згодом Степан Кубів цю інформацію спростував. Заяву Ігоря Осташа потрактували, як помсту «ображеного» політика, який, не зумівши стати «узгодженим» кандидатом, намагається похитнути імідж «єдиної справжньої» опозиції.

Але вже 16 вересня із подібною заявою на львівському вічі виступив інший самовисуванець — Олесь Доній. Звісно, поправка про «ображених» тут теж доречна, оскільки й він не потрапив до списків об’єднаних опозиціонерів. Але пан Доній — один з небагатьох політиків, які досі мають реноме чесних та непідкупних. Отже, виступаючи перед львів’янами, Олесь Доній повідомив, що Об’єднана опозиція продає місця в одномандатних виборчих округах. Ціна місця — 1,5 мільйона доларів. 

«Газета» зателефонувала до Олеся Донія з проханням пояснити зроблену ним заяву. Пан Доній одразу наголосив: йдеться не про те, що кандидати повинні заплатити за те, аби балотуватися в окрузі. Усе значно цинічніше: влада платить гроші за те, щоб Об’єднана опозиція висувала проти їхніх кандидатів заздалегідь непрохідних претендентів. «Приблизно від одного мільйона доларів до двох становить плата за те, щоб у мажоритарних округах висували заздалегідь непрохідних кандидатів і перемагали представники влади. На жаль, така ситуація нині існує у більшості округів «помаранчевого» пояса: Київщина, Житомирщина, Черкащина, Чернігівщина. Єдиним винятком є Львівщина та Київ — там кандидати більш-менш прохідні, хоча й не всі», — зазначає Олесь Доній.

Але спроби політичної корупції можна віднайти не лише на мажоритарці. «У списку Об’єднаної опозиції також є кілька заздалегідь визначених «тушок». Набула розголосу скандальна ситуація з Катериною Лук’яновою, яка опинилася у списку «Батьківщини» за півгодини до з’їзду. Як ви знаєте, це «тушка», яка була в «Народній самообороні», а потім перебігла у коаліцію Партії регіонів. Й оскільки цим процесом займався керівник фракції НУ-НС, бізнес-партнер Давида Жванії Микола Мартиненко, її та інших «тушок» досі не виключено з фракції НУ-НС, а згодом вона ще й опинилася у списку Об’єднаної опозиції. З цього приводу, власне, влаштував скандал Юрій Гримчак, який погрожував, що грюкне дверима. Врешті її викреслили, але натомість поставили іншу людину, яка асоціюється з Давидом Жванією. І ніхто не бере на себе відповідальності. Ні Мартиненко, ні Турчинов, ні Яценюк не відповідають на запитання, хто поставив Катерину Лук’янову у список «Батьківщини», — каже народний депутат. 

На двох?

З цього прикладу можна виснувати, що влада та Об’єднана опозиція спів­працюють. Як би цинічно це не звучало, але, схоже, політики з обох боків вирішили долю України на кілька років уперед, банально домовившись між собою. Щоправда, Олесь Доній не схильний називати одного із суб’єктів торгів «опозицією».  

«Не опозиція домовлялася, а лише кілька олігархів, які зайшли у «помаранчеве» середовище, але насправді допомагають владі. Бо справжня опозиція — це люди, які роками були й будуть в опозиції. Юрій Шухевич — справжня опозиція. Сергій Овсієнко, який сидів за комуністичного режиму в таборах і зараз власноруч малює транспаранти й бере участь у наших акціях — під СБУ, коли ми захищали істориків, чи під Апеляційним судом, коли захищали Юрія Луценка. Він навряд чи коли-небудь візьме гроші і продасться. Чи Мирослав Маринович, який зараз є проректором Українського католицького університету. Він і за комуністів сидів, і зараз пише статті проти репресій. Я вірю, що такі люди є щирими опозиціонерами і ніколи не продадуть свою політичну позицію. Але, на жаль, у нашій політиці все більше людей, для яких гроші важливіші. Нині в українській політичній структурі залишається усе менше осіб, які боролися за незалежність, зате все більше тих, які прийшли з бізнесу, з банківської сфери, а вони мислять іншими категоріями. Ви подивіться, хто зараз очолює політичні сили навіть у нашому пат­ріотичному середовищі. Це — бізнесмени, які ніколи не боролися за незалежність. На жаль, це все призводить до дискредитації національної демократії і політики загалом. Це — не політика, це — продажність, зрадництво, тобто це зовсім інша політика, ніж та, яку ми пройшли наприкінці 1980-х», — каже Олесь Доній. 

Водночас чимало експертів заперечують наявність домовленостей між владою та опозицією. Один з головних аргументів полягає у тому, що в такому разі нинішнім політикам, які йдуть на вибори під опозиційним брендом, уже нині слід покласти партійні квитки на стіл. Їм нічого робити в політиці. Адже продавши округи, можна нині заробити гроші, але водночас це означає втрату майбутнього. Це не в’яжеться ані з політичним мисленням, ані з бізнесовим, оскільки розумний бізнесмен завжди робить ставку на перспективу. І зароблені нині мільйони можуть виявитися краплею, порівняно з тими грошима, які можна заробити, маючи серйозні важелі політичного впливу. Давно не секрет, що саме з допомогою «ручних» політиків нинішні олігархи заробили значну частину своїх статків. Політичне лобіювання дозволяє «провести» потрібний закон, «вибити» пільги, зміну оподаткування, квоти чи бюджетні асигнування. Ба більше: дозволити певним галузям процвітати, а інші — знищити. Тому наявність достатньої кількості своїх народних депутатів означає додаткові бізнесові бонуси на п’ять років наперед. То що може означати той факт, що опозиційні олігархи нині торгують власним майбутнім? Невже вони вже не бачать себе в українській політиці?

Воно не тоне

Олесь Доній так не вважає. «На жаль, в Україні нічого не тоне, все виринає. Ті олігархи, які заробляли гроші за Кучми, потім перебігли до Ющенка, після того — до Тимошенко, а тепер — до Януковича або ж допомагають йому з патріотичного середовища. Вони сподіваються, що їхні гроші дозволять їм ніколи не потонути. В тому й біда. Ви ж подивіться: і Мартиненко, і Жванія нормально почувалися за всіх президентів», — каже політик.

Інше питання: не бізнесмени, а суто політики. Ті ж лідери Об’єднаної опозиції — Арсеній Яценюк, Олександр Турчинов, Анатолій Гриценко — не є бізнесменами. Їхній головний капітал — не підприємства, а власний імідж. І він нині полягає у принциповій позиції щодо питань демократії, мови, української перспективи, прозорого бізнесу, ліквідації тіньової економіки та корупції, євроінтеграції тощо. Це — те, що вони декларують, і те, що нині є основним аргументом для виборців, які готові за них голосувати. Якщо вірити Олесеві Донію, то всі ці декларації — не більш ніж порожні слова, яскрава обгортка, в яку загортають брехню. Але рано чи пізно обгортку буде знято, і якщо під нею не буде щирості, вона знищить тих, хто її пропонував. Навряд чи хтось із досвідчених політиків цього не розуміє. Однак, стверджує Олесь Доній, питання, яку ж роль у передвиборних процесах відвели політичним лідерам Об’єднаної опозиції, залишається відкритим. «Хтось, напевно, бере участь у схемі допомоги Януковичу бути постійно при владі. Хтось є агентурою або ж опускає очі й відмовчується в обмін на депутатство. Тут потрібно роздивлятися. Хто вніс у список Катерину Лук’янову? Якщо ми знайдемо відповідь на це запитання, ми зрозуміємо, хто за цим стоїть», — підсумовує він. 

 

До теми

Під час прес-конференції у Львові один з лідерів Об’єднаної опозиції Арсеній Яценюк спростував слова Олеся Донія про купівлю кандидатських місць, а всіх, хто його критикує, назвав ображеними зрадниками. «Який чоловік купить місце в опозиції? Я розумію, навіщо купувати місця у провладній партії. Навіщо купувати місця в опозиції? Щоб ходити до прокурора щодня? Нам самим ще доплачувати треба було б, щоб люди до нас йшли», — зазначив він. Щодо самого Олеся Донія, то лідер опозиціонерів охарактеризував його дуже коротко: «Таких говорунів багато». І додав, що Доній краще пояснив би, чому проголосував у парламенті проти угоди щодо надання Україні спрощеного візового режиму. Під гостре слівце Арсенія Яценюка потрапили й інші політики, які не опинилися у списках Об’єднаної опозиції і нині активно її критикують, зокрема Тарас Стецьків та Ігор Осташ. «Особисте бажання потрапити в списки і нічого не робити, фактично, спровокували дуже багатьох людей на пряму і неприкриту критику. Ображені. Ображені, бо їм сказали, що треба йти і попрацювати в округах», — зазначив він. З його слів, цим кандидатам пропонували обрати собі округ і обіцяли забезпечити усіма ресурсами для кампанії, але вони не захотіли. «Жоден з них не пройде до нової Верховної Ради України. Тому що зрадників не люблять. А я вважаю цих людей зрадниками», — наголосив Арсеній Яценюк.