Передчуття розстрілів

     407  

Під час відомої всім телевізійної «Свободи слова» Савіка Шустера комуніст Євгеній Царьков пролив світло на плани комуністів після того, як вони переможуть на виборах до Верховної Ради

Зі солодкою ностальгією за сталінською «Родіною» кандидат у депутати
повідомив своїх виборців, що, коли комуністи дістануться влади, вони не проти
продовжити справу НКВС. Так і заявив: «Мало «енкаведисти» розстрілювали
бандерівців». Цікаво, а скількох людей планує розстріляти комуніст Царьков?

Словом, одна річ — споглядати телевізійні ролики, де до краю цинічні
спадкоємці Лаврентія Павловича патякають про «чарівну країну Радянський Союз»,
інша — конкретні плани Євгенія Царькова та його партії знищувати всіх, хто не
погоджується з генеральною лінією послідовниці партії в’язниць, таборів і
розстрілів.

Річ, звісно, не в Царькові! Він — лише кровожерливий політичний
неандерталець. Один із вождів племені людей, які думають, що приватизували
патріотизм, історію, любов до держави. Це про них сказано, що «вони так нічого
й не втямили, нічого не навчилися».

Нині радянські ветерани — основа й фундамент цієї партії реваншу. Це
ветеранам КПРС, «які принципів не змінюють», схоже, вони заслужили на почесну
пенсію. Та батьківщина комуністів — СРСР, а не Україна. І країни Рад вже не
існує 20 років, а совєтське минуле — криваве, брехливе й ганебне.

Радянська Україна, Радянський Союз — далебі не та держава, яку комуністи
показують у своїх пропагандистських телевізійних роликах. Радянський Союз — це
не тільки космонавти і переможці соціалістичного змагання, делегати партійних
з’їздів, герої соціалістичної праці.

Радянський Союз — це ГУЛАГ і Голодомор, розстріли в Новочеркаську, це
мільйони галичан, яких вивезли до Сибіру, Казахстану, згноїли в таборах і
застінках НКВС, про які нині з любов’ю розповідає комуніст Євгеній Царьков.

Ваша країна, Царьков, — це «психушки» для дисидентів, розстрільні статті
для видатних українців: письменників, поетів, священиків, учених. Хто не
вірить, хай почитає «Колимські оповідання» Варлама Шаламова, «Крутий маршрут» Євгенії
Гінзбург.

До слова, Є. Гінзбург після 20 років таборів, майже десять (1956-1966 рр.)
жила у Львові на проспекті Шевченка, 8. У своєму тутешньому помешканні вона
створила й альтернативний варіант «Крутого маршруту», з різкішою і
послідовнішою антисталінською риторикою. За деякими даними, він називався «Під
тінню Люцеферового крила». Та 1965 року через небезпеку нового арешту й
заслання внаслідок посилення переслідування українських націоналістів Євгенія Гінзбург
знищила цей рукопис і всі чернетки. А може, вони збереглися? Рукописи ж не
горять…

Утім відомо, що «лайно не тоне». Колишні комуністичні та радянські
функціонери, екс- вертухаї-охоронці таборів і тюрем — це не ті громадяни
України, яких варто зігрівати увагою влади, і тим паче не ті, кого треба
запрошувати на зустрічі зі школярами.

Щоправда, їхні адвокати стрункими лавами нині намилилися у владу, а лідери
комуністів урочисто обіцяють народу «повернутися в минуле». Безсумнівно,
Верховній Раді варто ухвалити документ, який де-юре задекларував би всі злочини
КПРС, назвав би поіменно всіх ідеологів українського комунізму, «вершителів
доль» народу, убивць.

Схоже, наша спільнота ще не остаточно усвідомила небезпеки реставрації
комунізму, який ладен назватися інакше, аби лише завоювати владу і
розстрілювати тих, хто думає не так, як вони.

Репресивний досвід у комуністів велетенський. «Ворогами народу» стануть
сотні тисяч. І знову півкраїни сидітиме, а інша половина охоронятиме їх у
в’язницях і таборах. А на кухнях буде ледь чутне шепотіння: «Кажуть, він — ворог
народу! Розстріляли…»

Але, як писав мудрець, двічі в одну річку не ввійдеш…