Кому довіряють українці?

     231  

Щоразу напередодні виборів в Україні помітно передвиборну лихоманку соціологічних компаній: кожна з них пропонує свій прогноз волевиявлення. У цей період соціологи стають новочасними ворожками для політиків, здійснюючи на основі математичних формул й опитувань пророцтво перемоги або поразки

Павло Мазур

Рейтинги основних політичних сил

Згідно з даними Центру ім. Разумкова, впродовж останніх двох з половиною років на політичному рингу залишається стабільним розподіл сил: перше місце — Партія регіонів, друге — БЮТ. Інші партії вишиковуються позаду.

Наприкінці червня Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) оприлюднив дослідження, за яким Партія регіо­нів набирала 16%, ВО «Батьківщина» — 14,5%. Окрім підтвердження даних Центру ім. Разумкова, це ще свідчить про те, що влітку виборці не визначилися зі своїми преференціями. Результати найновіших досліджень демонструють, хто на передвиборних перегонах вирвався вперед.

Відповідно до даних львівської Соціологічної групи «Рейтинг», за Партію регіонів готові проголосувати 26,3% опитаних, які мають намір іти на вибори, за ВО «Батьківщина» — 22,6%. Результати дослідження компанії Research & Branding Group вказують на ще більший розрив між ПР і БЮТ: якби вибори до Верховної Ради відбувалися б нині, за «Регіони» проголосували б 27% тих, хто точно або радше візьме участь у виборах, за «Батьківщину» — 20,4%. За результатами серпневого дослідження Фонду «Демократичні ініціативи», за регіоналів готові проголосувати 28,1% виборців, за «Батьківщину» — 25,6%. Наступні — «УДАР Віталія Кличка» (11,5%) і КПУ (8,2%).

Свіжі дані центру «СОЦИС», який проводив опитування спільно з Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса, Партія регіонів здобуває 21,2% підтримки виборців, «Батьківщина» — 17,2%, УДАР — 12,7%, КПУ — 9,4%. Інші, як і в попередніх прогнозах, не перетинають 5% прохідного бар’єра.

Нерівні стартові позиції

«Опозиційність» політичної сили дуже часто стає виграшним білетом. Адже критикувати легше, ніж працювати. Крім того, люди завжди прагнуть більшого за можливе, і не завтра, а сьогодні. Саме цим користуються маститі шулери, пропонуючи різні піраміди збагачення без значних зусиль. Аналогічні технології використовують і в політичній сфері. Пам’ятаємо, як 

2004 р­оку «помаранчеві» прийшли до влади завдяки потужним протестним настроям. Утім невдовзі навіть найпалкіші їхні прихильники розчарувалися в них через бездарне господарювання. Багато тих, хто ще вчора стояв на майдані, 2010-го обрав шлях економічних реформ. Дієва економічна політика — ось та перевага, завдяки якій Партія регіонів перемагала на парламентських і президентських виборах.

Перед партією влади на виборах зазвичай постає складне завдання: переконати виборців, що вони — не чарівники, тож забезпечити відсутність повеней, катастроф і криз не можуть. Те, що їм до снаги, — професійно виконувати свої завдання. Відповідно, виборці своїм голосуванням оцінюють ефективність менеджерів при владі, а також надають вотум довіри на подальші перетворення в державі.

Навіть у заможних країнах Заходу рідко представники влади перемагали на кількох виборах поспіль. Із новітньої історії можна згадати хіба що прем’єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер і президента США Рональда Рейгана. Обоє вони здійс­нювали непопулярну політику, оскільки замість популізму пропонували населенню реальні реформи. Проте довели державу до процвітання і добробуту.

Причина високих результатів — ефективна робота

Феномен високої підтримки провладної партії — унікальний в Україні. Це відзначають і лідери опозиційних сил. Юрій Костенко, голова Української народної партії, нещодавно висловив думку, що «наразі це єдиний приклад командної роботи у Верховній Раді».

Нині маємо виняткову ситуацію: триває злагоджена робота між президентом, Верховною Радою, урядом і місцевими чиновниками. І хоча існують деякі недоліки та недоробки, підсумки опитувань свідчать: населення довіряє чинній владі й готове дати їй змогу завершити розпочате.

2010-2011-ті були роками нарощування потужностей. Це спрацювало 2012-го, коли уряд зміг суттєво підвищити соціальні стандарти, водночас не даючи інфляції їх з’їсти. Було започатковано програми, результати яких буде видно лише за 5-10 років. Наприклад, заохочення підприємців запроваджувати енергоощадні технології, побудова найбільшої в Європі електростанції на сонячних батареях, підтримка сприяливого інвестиційного клімату, створення якісно нових правил на ринку праці тощо.

Виконані обіцянки дають населенню надію на те, що їхній голос не пропаде, а повернеться високим рівнем життя, власним житлом і можливістю розвиватися у своїй державі.