Наука копіювання

     329  

Ані суспільний осуд, ані закон не можуть покласти край плагіату в українській освіті. Навіть чиновники залишаються непокараними після дублювання чужих текстів

Дев’ять років тому релігіє­знавець Андрій Юраш став причиною безпрецедентного випадку в історії українського плагіату: він виграв суд у людини, яка використала його текст без посилання.

— Через рік після мене суд виграв Олег Скрипка у справі про дублювання тексту його пісні. На той час ані юристи, ні судді не знали, як братися за такі позови. Я витратив більш ніж рік, аби покласти край суперечці. Це тривало понад 12 судових засідань. Навіть суддя тоді сказав, що не треба бути спеціалістом, аби побачити тотожність двох текстів, причому один надруковано 2002-го, а інший — 1995 року. Основне рішення суд ухвалив 2003 року, апеляції подавали ще рік. Навіть не знав, коли опонент далі звертався до суду, остаточно справу вирішили у грудні 2004-го, в час розквіту Помаранчевої революції. Я отримав поштою лист і зітхнув із полегшенням, — пригадує Андрій Юраш у розмові з «Газетою».

Після виграного суду пан Юраш не бачив відвертих копіювань своїх текстів. Єдиним сумним спогадом того часу є те, що колеги спочатку не розуміли його гніву. Основна теза була така: в нас майже всі так роблять, чому ж подавати до суду? Тепер, коли викладач бачить скопійовані реферати студентів, то завжди повертає їх на переробку, аж поки текст не стане «новим». Релігіє­знавець наводить приклад американських студентів: у США спудеї підписують декларацію, категорично обіцяючи, що не займатимуться плагіатом. Якщо студента спіймають уперше — змусять платити штраф, удруге — виженуть з університету.

Розплата по-румунськи

Минулого місяця ми спостерігали приклади поводження з плагіатом у Румунії. Новопризначений міністр освіти Іоан Манг подав у відставку через те, що в його книзі виявили фрагменти наукових праць японських учених. Інше повідомлення: керівник румунського уряду Віктор Понта, скопіював велику частину дисертації без відповідних джерельних посилань, відтак має багато проблем із законом. 

— Бачимо чудову ілюстрацію того, що чиновників, які вдалися до плагіату, обов’язково карають. У цивілізованому світі чиновник, якого звинуватили в плагіаті, повинен нести за це відповідальність. Що ж маємо в Україні? Високопосадовці з відомими іменами не нехтують чужими текстами. Нещодавно президент опублікував книгу, яка виявилася плагіатом частини творчих доробків журналістів і письменників, іще й отримав за неї гонорар, — розповідає «Газеті» Лілія Гриневич, експерт у галузі освіти, координатор напряму «Суспільство знань» в Уряді змін.

Приклад Румунії, за словами Л. Гриневич, показовий ще й тому, що нещодавно в країні запровадили так званий «детектор плагіату» — програмне забезпечення для перевірки наявності аналогічних текстів румунською мовою. У мережі є дуже багато таких детекторів, але зі слов’янських мов її складно знайти. Саме ці програми — основний засіб виявлення незаконно використаного тексту.

Плагіат шукає програма

2005 року в Україні презентували свою програму-антиплагіат. Олександр Литвиненко, декан факультету комп’ютерних систем Національного авіаційного університету, розповідає «Газеті»: ще тоді сподівався, що його розробка покладе край краденим рефератам, але Міносвіти відреагувало на новацію «стримано».

— Зараз у Міністерстві розглядають варіанти того, як рятуватися від плагіату, тим часом кілька українських вишів уже користується нашою програмою. Зокрема Чернівецький торгово-економічний університет, Київський національний університет культури і мистецтв, наш і ще кілька. Програму встановлюємо на рік, це коштує 72 тисячі гривень, за кожен наступний треба платити 24 тисячі. Вперше так дорого, бо доводиться вчити персонал, облаштувати різні рівні захисту, аби студенти не змогли зламати систему, — пояснює О. Литвиненко.

Програма підраховує відсоток повторів з іншими текстами. Повтори виділяє іншими кольорами. Якщо показник повторів сягає більш ніж 30%, роботу повинна переглядати спеціальна комісія. За найгіршим зі сценаріїв студента виганяють.

Реферати на замовлення

— Маємо ситуацію, коли наші студенти до кінця не розуміють, що ж таке плагіат і своєї відповідальності за нього. Інколи у вирі домашніх завдань, вони йдуть шляхом найменшого опору й компілюють з інтернету шматки тексту. Це, звісно, плагіат. Так само вдаються до послуг компаній, які готують курсові, дипломні роботи, як правило, створені шляхом плагіату. Таку діяльність фірм необхідно переслідувати законом.

У суспільстві має сформуватися культура загальної нетерпимості до плагіату, а для цього треба, щоб не тільки студенти несли відповідальність за порушення авторського права, а насамперед високопосадовці, — розповідає пані Гриневич. — Потрібно також забезпечити державну підтримку для розповсюдження і використання програмних продуктів для виявлення плагіату, зокрема в університетах і спеціалізованих учених радах, які приймають до захисту дисертаційні дослідження. Вважаємо, що питання виявлення плагіату належить до автономних прав університетів. Міжнародний досвід свідчить, що саме виші самостійно вирішують, як саме виявляти плагіат і діяти після його виявлення. Багато провідних закордонних університетів мають власні етичні кодекси, де прописують особливості використання чужого тексту. Існують навчальні курси для студентів, під час яких вивчають, як готувати власні дослідницькі роботи, використовувати іншу літературу й уникати плагіату.

Міністерська редакція Закону «Про вищу освіту», яку вніс Кабмін до Верховної Ради, містила положення про плагіат як причину можливого відрахування студентів. Тут постає питання: чи можуть використати таку норму в маніпуляціях зі студентами? Адже чинне законодавство вже визначає відповідальність за порушення авторських прав. Зокрема, нині Закон «Про авторське право і суміжні права» статтею 50-ю регулює питання плагіату і того, як захищати авторське право і як карають за його порушення. Проблема полягає в тому, щоб закон виконували. Права інтелектуальної власності захищають відповідні статті і Цивільного, і Кримінального кодексів України. Згідно з останнім, «незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, — караються штрафом від двохсот до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників творів». Поки що штрафи злякали небагато українців, єдиною реальною погрозою могла б стати система-антиплагіат, яку масово встановлять у вишах. А поки її немає — сторінки українських рефератів, курсових і дипломних калькуватимуть одна одну.