Бачити очі

     203  

Розмова із Сергієм Жаданом, письменником, для якого досягнуте — стимул іти далі

Поет, прозаїк, есеїст та перекладач Сергій Жадан у Львові гість доволі частий. Не обійшовся без його участі і мистецький проект «FаnARTia.ФанАРТія», покликаний підтримати фанатіння не стільки від спорту, скільки від культурних явищ. До нашого міста Сергій Жадан разом зі своїми приятелями, харківським ска-гуртом «Собаки в космосі», привіз «Зброю пролетаріату» — новий спільний творчий проект, представлення якого зараз відбувається не лише в містах України, а й за кордоном.  

— Сергію, знаю, що разом із харківськими «Собаками в космосі» працюєте вже п’ять років. Що за цей час змінилося  у ваших взаєминах та творчих зацікавленнях?

— «Собак у космосі» знаю навіть не з 2007 року, а від початку 

2000-го. Тоді вони грали «руський» рок, але мали в собі вогник безумства, який дуже приємно відрізняв їх від більшості груп. Тому, коли вони раптом на довгий час зникли, стало справді шкода. З’явилися «Собаки в космосі» на орбіті аж 2007 року, показали мені свій новий альбом і поцікавилися, що можу з ним зробити. Сіли-подумали, і я запропонував зробити щось разом. «Собакам» ідея заімпонувала, і взялися до роботи. Вперше разом виступили наприкінці 2007-го восени. І хай говорили з людьми мовою еклектики з рок-н-ролу, джазу, акустичного року, етно тощо, слухачам сподобалося. Отож співпрацю вирішили не переривати. Уже через рік записали перший спільний альбом «Спортивний клуб армії», багато виступали — об’їхали з концертами, мабуть, пів-Європи. А в певний момент (років зо два тому) зрозуміли, що почали буксувати. І якщо хочемо все ж рухатися, то далі варто щось змінювати, тому що повторюватися не цікаво. А тим паче повторювати те, що виникло спонтанно. Взяли курс на мінімалізм та екстремальну музику. Так і з’явився матеріал для нового альбому. «Зброя пролетаріату» нам поки що дуже подобається. І в нас щодо неї великі плани.

— Що надихає вас на написання текстів?

— Якісь життєві речі, те, що всі можемо побачити, спостерегти, якщо буде час і бажання зупинитися і замислитись. Узагалі, мої тексти дуже публіцистичні. Це свого роду новини, але переказані моїми словами. 

— Зарубіжна публіка розуміє, що хочете їй сказати? Та й загалом як вона вашу творчість сприймає? 

— По-різному… Приходить чимало людей, які мову розуміють, інколи робимо роздруківку перекладених текстів, а часом буває так, що люди не розуміють слів, але відчувають енергетику виступу, і ця енергетика їм подобається. 

— Чим відрізняються ваші українські прихильники від іноземних?

— Люди з чимось погоджуються — не погоджуються, сприймають — не сприймають. Діалог творимо з будь-якою аудиторією, намагаючись донести їй ту чи іншу ідею.  Правда, не почуваюся комфортно, коли відстань між людьми і сценою величезна. Так, до речі, є на «ФанАРТії» — зі сцени людські очі побачити неможливо. А цей контакт мені конче потрібний, аби бар’єрів у спілкуванні не виникало. 

— За кого вболіваєте на Євро-2012?

— Донедавна вболівав за Україну. Дуже не справедливо, що нам не зарахували гол, який забив  Марко Девіч. Шкода, що і збірна Польщі не ввійшла до чвертьфіналу.

— А за кого вболіватимете у фіналі Євро-2012?

— Дуже хочу, щоб у фінал вийшли Німеччина та Іспанія. А там — переможе найсильніший! 

Розмовляла Галина Ткачук