Про нашу Конституцію

     351  

…Точніше, про клаптикову ковдру, сплетену із амбіцій, інтересів, захцянок, «вимог політичного моменту» людей, яких, далебі, важко мати за «конституціоналістів»

Риторика першої особи держави, яка на засіданні Конституційної асамблеї просторікує про те, що майбутній Основний Закон, боронь Боже, писати «під конкретних осіб», не витримує критики. Бо це говорить людина, яка, щойно переступивши поріг Банкової, дала вказівку перекроїти Конституцію на користь власних повноважень.

Як на мене, провладній еліті не варто, мабуть, витрачатися на коштовні збіговиська, на кшталт
Конституційної асамблеї.

Її влаштував би коротесенький текстик без вказівки на автора: «Друзям — усе, ворогам — закон». І ми пишалися б тоді найстислішим суспільним договором, який, у принципі, не передбачає трактувань КС, підзаконних актів, уточнювальних новел.

Минулого тижня довелося на практиці перевірити, як у нас справи з доступом до публічної інформації. Справи — кепські. Надіслали у поважну філію не менш поважної організації, на вивісці якої написано, що має пильнувати закон, інформаційний запит. Отримуємо петицію, що, мовляв, слід заповнити заяву визначеного зразка та ще й сплатити мито. Пояснюємо чиновникам: «Закон про доступ до публічної інформації не передбачає таких процедур». Нам кажуть: «Закон — убік, у нас є міністерське положення». Німа сцена.

Робимо так, як нам рекомендують. Знову казус: телефонний дзвінок і приємний голос повідомляє: «Ви неправильно заповнили заяву, зразок висить у нас… на стіні. Приїжджайте, списуйте, буде все ок».

Приїхали, списали, заплатили мито. Тепер чекаємо. П’ять днів минуло у понеділок.
Я не сумніваюся, що діяльність нашої Конституційної асамблеї зведеться до схожих процедур.

Зберуться, спишуть щось із європейських паперів, подадуть це як досягнення вітчизняної думки. Відтак подумають, зважать на ситуацію, підчистять. Можливо, й ухвалять. А прийде нова влада і скаже нам: «Платіть мито» (читай — податки), бо все, що вигадали попередники, нам не підходить.