Баталії довкола баталій

   Мирослава Іваник   536  

Київ ініціює тимчасову передачу двох батальних полотен XVII ст. римо-католицькому костелу в Жовкві. Музейники б’ють на сполох: це може бути лише першим кроком на шляху масштабної передачі цінностей іншим державам

Cпокійний і поважний костел Святого Лаврентія у Жовкві цього тижня опинився в епіцентрі мистецьких пристрастей. Основне питання – чи передадуть  йому «в депозит» дві картини, які роками готували для експонування у львівських замках.

Не минуло й тижня після смерті Бориса Возницького, як посадовці почали ділити фонди галереї. З подачі київських чиновників у Львові заговорили про можливість експонування двох картин з фондів Львівської галереї у жовківському костелі Св. Лаврентія. Йдеться про батальні полотна придвор­ного художника короля Яна ІІІ Собєського Мартина Альтамонте «Битва під Віднем» (806 ? 813 см) та «Битва під Парканами» (8,5 х 10 м). Обидва полотна, а також картини «Битва під Хотином» і «Битва під Клушино», у 1960-х роках знайшов у жовківському костелі та врятував Борис Возницький. Останні кілька років дві картини були на реставрації в Польщі. На їх відновлення Європейський Союз витратив понад мільон євро, і лише у квітні цього року картини повернули в Україну.

Костел Св. Лаврентія у Жовкві

За життя Бориса Возницького ідею чи то експонування (так званої передачі «у депозит»), чи повернення картин до жовківського римо-католицького костелу, для якого їх і малювали, обговорювали не раз. Однак директор галереї був непорушний — полотна повинні залишитись у галереї і стати окрасою львівських замків. Для експонування «Битви під Віднем» навіть підняли стелю одного із залів Олеського замку, а в Золочівському підготували спеціальне приміщення. Нині позицію Бориса Возницького відстоюють і решта працівників галереї.

— Ідея Бориса Григоровича полягала в тому, щоб об’єднати багато місць. Турист приїжджає у Жовкву і бачить костел, де колись експонували ці картини. Після цього турист може поїхати в Олесько, де народився король, і побачити «Битву під Віднем». Потім у Підгірцях оглянути «Битву під Хотином», а в Золочеві — «Битву під Парканами». І, зрештою, в Жовківському замку мали експонувати найстаріше батальне полотно Європи — «Битву під Клушино». Це була продумана стратегія існування багатьох музеїв, — розповідає Софія Каськун, завідувач музею «Жовківський замок», який є відділенням Львівської національної галереї мистецтв.

Поперед батька в пекло

Поспіх із вирішенням справи, яку обговорювали роками, насправді вражає. Вже наступного дня після похорону Возницького про це заговорили публічно, а через тиждень провели у Львові нараду за участю міністра культури Михайла Кулиняка та представників польської сторони. Подробиці проведення наради фактично вирішували «на льоту» — спершу планували радитись у Жовкві, однак уже в самому районному центрі передумали — міністр і посадовці лише оглянули костел та замок, а засідати поїхали до Львова. До слова, на нараду не допустили журналістів. Кажуть, що таким було побажання особисто міністра. Не запросили і тих львів’ян, які у день міністерського візиту стояли під стінами ЛОДА з вимогою не передавати картин.

— До нас було звернення польських колег щодо розміщення картин Альтамонте в костелі. Міністерство повинно в межах своїх повноважень вивчити цю ситуацію, — пояснив під час прес-конференції Михайло Кулиняк. — Я приїхав, щоб зустрітися з фахівцями і відвідати костел. Ми створимо спільну польсько-українську комісію. Жодного рішення про поспішну передачу без участі громади не буде ухвалено.

Що цікаво, таким поспіхом дещо здивовані і самі поляки. Щоправда, зізнаються: вони не проти, аби картини певний час експонувались у костелі.

— Зараз цим картинам час уже не загрожує, адже їх щойно відреставрували. Але разом з тим є наступна проблема – що з цими картинами далі робити? Їх не можна просто тримати скрученими, адже тоді полотна знищаться, — розповів Єжи Петрус, заступник директора Королівського замку на Вавелі, один із представників польської сторони на зустрічі. – Тому є пропозиція тимчасово повісити їх у жовківському костелі, для якого їх і малювали. Йдеться лише про тимчасове розміщення, в жодному разі не про передачу. Ми готові забезпечити костел належною охороною і протипожежною сигналізацією. Не хочемо їх забирати, і жодних причин про це говорити немає.

Натомість ураїнські митці та музейники наразі наполягають: експонувати картини можна лише в галереї.

— Костел стоїть і стоятиме без картин, а музей просто розпадеться. Цей твір є стрижнем усієї колекції, його не можна віддавати. Для цього немає жодних підстав, це не сакральний твір, який має бути в костелі, а батальний твір. Зрештою, є небезпека, що після експонування картини просто подарують полякам, — побоюються музейники, які прийшли під стіни Львівської ОДА.

Скринька Пандори?

Такий поспіх у передачі картин пов’язують з тим, що сьогодні, 7 червня, має відбутись офіційний візит президента України Віктора Януковича до Польщі. У Львові подейкують, що такий жест був би дуже доречним перед візитом і міг додати політичної певності главі держави.

Разом з тим мистецтвознавці та музейники бояться, що експонування картин Альтамонте в костелі стане першим кроком на шляху обміну або навіть передачі культурних цінностей України сусіднім країнам — Росії та Польщі. За інформа­цією «Газети», в Міністерстві культури України справді допускають можливість скласти списки українських культурних цінностей на території інших країн та іноземних на території України для обговорення можливого обміну. Мистецтвознавці певні: це шлях до втрати національного надбання і чималих спекуляцій.

— Приблизно п’ять років тому в міністерстві вже були такі розмови, — розповіла «Газеті» Ірина Демидчук-Демчук, мистецтвознавець та художник-реставратор Національного художнього музею України. — Тоді йшлося про те, щоб музеї обмінювали твори українських художників або твори, що стосуються України, які є за кордоном, на роботи інших авторів, які є у нас. Однак це дуже складне питання. Вкрай важко визначити, український це художник чи ні. Ми знаємо багато митців, які народилися в Україні, але навчалися за кордоном, наприклад, у Петербурзькій академії мистецтв. Сумуючи за Україною, вони створювали роботи на українські теми, але зараз їх вважають російськими художниками. Таким прикладом є І. Рєпін, який народився в Україні. Тоді ми зрозуміли, що такого робити не можна. Це відкриває великий шлях до зловживань, коли кращі твори просто можуть покинути Україну. Тому музейна спільнота повстала проти цього. Нині дуже небезпечно говорити про обмін чи навіть тимчасову передачу картин музеям іншої країни. Адже наші полотна замінили навіть у стінах Кабміну, то що казати про іншу державу.