Із варварами — по-варварськи

     353  

У Росії українцям заборонили співати свої пісні, декламувати вірші, танцювати гопака, носити вишиванки, відзначати свята. Верховний суд РФ вирішив ліквідувати дві українські громадські організації, які об’єднували 67 регіональних українських спільнот від Прибалтики до Камчатки

Формально (так постановили судді) діяльність «Організації українців Росії» (ОУР) та «Федеральної національно-культурної автономії українців Росії»  (ФНКА УР) не відповідає законам Російської Федерації, тому ці структури ліквідували. Слово ж яке — «ліквідація»! Із бандитського в’язничного сленгу або сталінського НКВС.

А ще є загроза, яка зруйнує політичну систему РФ. «Форма звітності українських громадських організацій не відповідає нормам». Так вирішила вища судова інстанція ракетно-ядерної Росії. А можна ж було зробити зауваження, юридично допомогти, врешті, попередити. Ні! Закрили — і крапка!

Насправді ліквідували українські організації за проведення заходів у пам’ять про Голодомор в Україні, конференцію «Україністика в Росії: історія, стан, тенденції розвитку».

Що тут скажеш? Брехливі, замовні причини, расистське рішення суду держави, яка називає себе демократичною. Це ще називають неповагою до власної конституції, до громадян своєї країни. Словом, це — варварство!

Війна Росії зі своїми громадянами-українцями тривала не один рік. Іще 27 січня 2010 року рішенням Верховного суду остаточно припинено діяльність «Федеральної національно-культурної автономії українців у Росії».

На захист українців став навіть уповноважений із прав людини в РФ Владімір Лукін. А ОУР узяла до уваги всі зауваження, що їх висунув Мін’юст РФ. Рік тому ОУР очолив відомий лікар, академік і директор Інституту реабілітації. До слова, племінник відомого українського режисера Олександра Довженка, похованого в Москві.

До того ж керівники регіональних філій «Українців Росії», які діють у всіх куточках РФ, уже тривалий час не можуть консолідувати зусилля та змусити федеральний уряд ухвалити закон про діаспору, не кажучи вже про бодай мізерне фінансування українських гуманітарних програм.

Слід підписати угоду, яка юридичною мовою декларувала б права й обов’язки сторін щодо своїх діаспор. А наразі будь-яку допомогу «своїм» «інша сторона» трактує як втручання у внутрішні справи суверенної держави.

Нині ж, певно, варто керуватися гаслом «око за око»! Із варварами не можна по-іншому!

Чим займаються російські організації, наприклад, у Криму? Для чого гуртуються воєнізовані російські козачі підрозділи на півострові? Чому в Сімферополі створено всі умови для прощ українофобів із Росії? Аби дізнатися це, можна звернутися до архівів українського МЗС, відтак «насолодитися» нотами протесту, депешами про російських персон нон ґрата. Почитати, за що й чому цих осіб оголошували небажаними та відправляли додому. Та просто переглянути кримські газети.

Замість того, щоб закрити з десяток російських громадських організацій в Україні, наше МЗС укотре робить Кремлю 101-ше попередження. А Росія, знано, розуміє тільки силу.