Політика подвійних стандартів

 |    711  

«Національний лідер» сусідньої непередбачуваної ракетно-ядерної країни Владімір Путін за п’ять днів до президентських виборів укотре втішив своїх симпатиків програмною статтею на шпальтах «Московских новостей», в якій викладено стратегію зовнішньої політики на найближчі п’ять років

Як тут не згадати Орвелла з його «новомовою» або ж «мудрі слова» каудільйо Франко: «Друзям — усе, ворогам — закон». Для сильних і могутніх США та Європи В. Путін цитує лібералів із демократами, одягає шати мудрого миротворця, для решти, зокрема України, з точністю до навпаки — апологетика сильної, агресивної, месіанської Росії.

Словом, у них війна, в нас боротьба за мир, у них інтервенти, у нас воїни-інтернаціоналісти, в них шпигуни, в нас розвідники, в них агресія щодо суверенної держави, в нас «змушення до миру».

З погляду моралі такий підхід іменують лицемірством, а в міждержавних стосунках — політикою подвійних стандартів. «Дводумство» і є здатністю дотримуватися протилежних переконань одночасно.

У велетенській публікації Владімір Путін не згадав про Україну. І правильно! Адже незабаром вибори. І навіть зазомбований телевізійною українофобією російський обиватель навряд підтримає державну політику Кремля стосовно офіційного Києва.

А ми в Україні пам’ята­ємо «відкритий лист» Дмітрія Мєдвєдєва, його пристрасну промову на тлі бойових кораблів і брутальні вказівки, як нам, українцям, жити, з ким дружити та які оцінки давати історії.

Безапеляційно, з порушенням міжнародних норм, російські політики та вояки повідомили, що Росія має право застосувати ядерну зброю першою. Це, за словами безумців, зафіксовано в новій воєнній доктрині РФ. Тобто російські державні мужі Росії вважають, що ядерна війна, можливо, політично виправдана та цілком може усунути проблеми внутрішніх і зовнішніх загроз для РФ.

Поза тим, прем’єр-міністр нагадує, що армія потрібна також для вирішення багатьох проблем, що виникають у стосунках Москви з найближчими сусідами, та згадує «примус до миру» Грузії.

В. Путін хвалиться перед своїми виборцями тим, що сухопутні війська стали мобільнішими. «Розгорнуто 100 загальновійськових і спеціальних бригад. Норматив їхнього підйому за тривогою — година. Прибуття на потенційний театр бойових дій — доба», — інформує прем’єр-міністр. Ідеться про сили швидкого реагування, призначені для війни на чужих теренах.

Вражають дані з іншої статті Владіміра Путіна про мілітаризацію російської держави. «Війська отримають понад 400 міжконтинентальних балістичних ракет наземного та морського базування, вісім ракетних підводних крейсерів стратегічного призначення, близько 20 багатоцільових підводних човнів».
«Окрім того, армію поповнять понад 600 сучасними літаками, зок­рема винищувачами п’ятого покоління, понад 1000 гелікоптерів. У військові частини доставлять також понад 2 300 танків, щонайменше 2 тис. самохідних артилерійських установок», — пише прем’єр-міністр.

Ментальність, світосприйняття В. Путіна можна легко пояснити. Згадаю лише авторитетного Збіґнєва Бжезінського: «Путін прагне поєднувати традиції ЧК зі сталінським стилем управління країною воєнного часу, з претензією російського православ’я на статус Третього Риму та зі слов’янофільськими мріями про єдину велику слов’янську державу, керовану з Кремля».