Україна – не Німеччина

     455  

Минулого тижня після тривалого скандалу пішов у відставку глава Німеччини

Очевидно, на європейську політику це матиме незначний вплив, адже йдеться про парламентську державу, однак фігура президента є доволі вагомою. Тому не дивно, що тема стала однією з топових у світових ЗМІ. 

Нагадаю, Кристіан Вульфф, тепер уже колишній очільник Німеччини, пішов із посади після того, як у ЗМІ з’явилась інформація про використання високопосадовцем дорогих будинків і змішування політичних й економічних інтересів. При цьому пан Вульфф не чекав на рішення суду — для такого кроку вистачило підозри ганноверських прокурорів, які зреагували на публікації та звернулися до Бундестагу з проханням зняти з президента недоторканність.

Як з’ясувалося, більшість німців вважає такий крок цілком виправданим. Понад те, за інформацією «Німецької хвилі», згідно з результатами опитування, що його провела соціологічна служба Emnid на замовлення газети Bild am Sonntag, 78% респондентів висловилися проти того, щоби Кристіанові Вульффу виплачували почесне утримання, яке передбачено для всіх президентів після того, як вони йдуть у відставку. 54% опитаних вважають, що він має відмовитися «в кожному разі», ще 31% — що має відмовитися, якщо суд визнає провину екс-президента в корупції. Почесне утримання німецьких очільників є довічним. Воно становить майже 200 тисяч євро на рік, не враховуючи витрат на автомобіль, робочий кабінет й асистентів. Усе разом коштує платникам податків майже 300 тисяч євро на рік. Отож відмовлятися таки є від чого. І, зрештою, не дивно, що німці не хочуть витрачатися на президента, який скомпрометував себе і якого звинувачують у перевищенні повноважень задля отримання фінансової вигоди.

Водночас ми можемо хіба що заздрити Німеччині. Адже нашим чиновникам і недоторканності не треба. Жоден скандал про їхні маєтки, які не відповідають рівню заробітків, про відсутність освіти чи хабарництво ще ні разу не призвів до добровільної відставки. Ба більше, правоохоронців чомусь не цікавить, як посадовці нажили своє майно. Це стосується і президентської резиденції в Межигір’ї, і прем’єрської нерухомості у Відні, про яку неодноразово писала «Українська правда», і статки чиновників нижчих рангів в областях.

У Львові теж чимало парадоксів. Зокрема, початок року як завжди ознаменувався тим, що міліція та прокуратура звітує про кількість викритих хабарників. Цього разу до їхнього числа потрапив начальник обласного управління водних ресурсів. За інформацією прес-служби обласної міліції, його затримали під час отримання хабара у вісім тисяч гривень у власному кабінеті. Чиновник вимагав гроші від підприємця за отримання технічної документації на водоймище. На перший погляд — хороша новина, адже одним хапугою стало менше. Однак, як виявилося, ця особа поповнює статистику затриманих хабарників уже вдруге (!). 2002 року правоохоронці спіймали його на гарячому. Щоправда, тоді чиновник обіймав посаду на митниці. Суд поставився до нього надто поблажливо та призначив покарання умовно. Понад те — за рішенням суду, хабарника позбавили права обій­мати посади, пов’язані з адміністративною та господарською діяльністю лише на два роки. А от після повернення на державну службу, посадовець, імовірно, вирішив повернути собі всі витрати на суди й адвокатів і «вимушений простій». Очевидно, не з зарплати…

Цікаво лише, якщо ганноверських прокурорів — у нашу реальність, то з чого вони почали б?