Чи є в політика приватне життя?

     471  

Минулого тижня Конституційний Суд України наклав табу на інформацію у ЗМІ про особисте життя владоможців. Тепер чіпати чиновника зась! А допитливим журналістам загрожує в’язничний термін

Але ж чиновник, політик не можуть бути приватними особами! Це мегапублічні люди. На них дивляться мільйони виборців. Вони де-юре живуть за рахунок наших податків.
 
Цих осіб і членів їхніх родин слід розглядати за допомогою найпотужнішого мікроскопа! І це правильно! Причому тут приватне життя? Ми мусимо знати, чи морально те, що говорить формальний лідер країни або господар міста, чи живе він на свою зарплату? Чи не краде? Чи виконує те, що обіцяє?

А як на Заході, у цивілізованих країнах? Наприклад, президент-збитошник Білл Клінтон, позалицявшись до Моніки Левінскі, відтак наговорив 40 томів допитів компетентній судовій владі. Весь світ дізнався, що лідер США — «звичайний хлоп» зі слабкостями, та ще й ябеда. Клінтон ридав, плакав, писав у своїх мемуарах, що ночував не у спальні з дружиною, а на кухонному тапчані. А вранці керував засіданням Радбезу з тероризму. І дісталося того дня Осамі бін Ладену на горіхи!

Позашлюбна донька президента Франції Міттерана була його офіційною помічницею. І в жодного француза не виникало запитань до свого керівника. Як і до нинішнього — Ніколя Саркозі, а в італійців — до Берлусконі, знаного шанувальника спідниць.

До слова про Росію. Пишуть тамтешні журналісти про сімейне життя лідера нації Владіміра Путіна. Завів коханку, вона народила йому доньку, дружина Люда пішла в монастир.

І мовчать політики або ж каються. Чудово розуміють, що їхнє особисте життя — це не приватне, а майбутні політичні торжища в боротьбі за виборців. І навряд бюрократія чи багаті лобісти пробачать своїм слугам у владі.

Перший постулат для політика: обійнявши відповідальну посаду, ти перестаєш бути приватною особою і втрачаєш право на особисте життя. Це стосується всього: заробітків, власності, здоров’я.

Іще один приклад. Були часи, коли американські спецслужби за склянку сечі Боріса Єльцина заплатили б мільйони доларів. Він лежав на смертному ложі, а його прес-секретар розповідав нам, журналістам, що «рукостискання у президента тверде». Важлива брехня! У чиїх руках «ядерна валізка»?

А в Україні політичний клас бореться за інформацію про здоров’я Юлії Тимошенко. Пам’ятаєте історію про «забір крові»?! Враховуючи те, що мораль українського політичного життя вивчають студенти в університетах країн світу, лідер опозиції зобов’язаний померти, а кров «на сторону» не давати! Тільки під тортурами!
Але, у принципі, коли особиста медсестра візь­ме кров екс-прем’єра, то не довіряйте, шановний, жодному її слову про здоров’я. Зазвичай, істину про самопочуття політиків ми дізнаємося з некрологів після їхнього відходу. Та це кому поталанить, хто переживе наших політичних небожителів.

Давно, ще з біблійних часів, точаться суперечки про те, чи здоров’я політика є публічною інформацією, чи, може, конфіденційною. Та в кожному разі народ бажає знати, чи країною керує нормальний, психологічно здоровий політик, без недуг, які можуть уплинути на ухвалення доленосних для мільйонів громадян рішень. Точніше: чи той, хто носить «ядерну валізку», не божевільний?

Тому рішення Конституційного суду не сприяє розвитку політичної системи країни, а навпаки — перетворює державу на візантійсько-ординський терен.